Здавалка
Главная | Обратная связь

Трансфер технологій



Трансфер технологій має певні відмінні характеристики від інших економічних понять, а саме: інноваційність, унікальність, конкретні етапи життєвого циклу, обмежені ресурси, конкретний результат [9]. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері технологій» (в новій редакції), трансфер технологій це – передача технологій або процес передачі знань, навичок, технологій чи методів виробництва між державними та недержавними установами для забезпечення НТП [1]. Трансфер технологій може проходити певні етапи (рис. 1).

Таким чином, процес трансферу технологій складається з наступних ета

пів:

1) бізнес-ідея (концептуально все починається не з інноваційної ідеї, а з бізнес-ідеї, яка принесе в майбутньому вигоду). Однак вибір самої бізнес-ідеї є складним процесом, оскільки передбачає в майбутньому обов'язкову його реалізацію та одержання максимальних прибутків; 2) дослідження обґрунтування розробки (дослідження технічних завдань та самого проекту); 3) розробка (технічні завдання та дослідно-конструкторські роботи, ескізний проект, виготовлення і попереднє апробування зразків, доопрацювання дослідного зразка, підготовка необхідної документації, в тому числі робочої конструкторської документації); 4) виробництво (постановка продукції на виробництво, забезпечення безперервності виробничого процесу, удосконалення виробничої технології, промисловий випуск);

5) збут (товарна, цінова, комунікаційна та цінова політика); 6) прибуток є завершальним етапом процесу трансферу технологій, після одержання якого часто підприємство знову переходить до першого етапу. Трансфер технологій є ключовим чинником економічного розвитку України, оскільки забезпечує високі стандарти захисту прав інтелектуальної власності та позитивно впливає на розвиток внутрішнього виробництва на основі власних технологій. З урахуванням наведеного, доцільно проаналізувати досвід іноземних держав щодо залучення іноземних технологічних інвестицій та передачі технологій [8]. Зокрема, в зарубіжних країнах законодавча регламентація трансферу технологій займає належне місце серед державного регулювання. Ретроспективний аналіз законодавчої бази трансферу технологій в Україні та в США дає можливість здійснити порівняльну характеристику щодо регулювання правовідносин у сфері трансферу технологій (табл. 1).

Розглянемо спочатку законодавчу базу США у сфері передачі технологій. За допомогою Закону Стівенсона-Уайдлера про технологічні інновації від 1980 р. [6] здійснюється регулювання технологій, отриманих за рахунок НДДКР, контроль за якими здійснюють федеральні працівники в лабораторіях. Недоліками даного закону є відсутність реального механізму патентування та ліцензування; неможливість регулювати проектно-дослідницьку діяльність НАСА та міністерства енергетики. Поява Закону Бей-Доула [6] в США була зумовлена необхідністю негайного реагування держави на стрімке зниження конкурентоспроможності товарів країни на світових ринках. Даний закон став своєрідним механізмом комерціалізації результатів науково-дослідних робіт бюджетних установ. Зміна законодавчої бази зумовила появу інтересу не лише з боку університетів та дослідницьких закладів, що отримували патенти на власні розробки та одержували державні кошти для комерціалізації трансферу технологій, але й з боку інвесторів.

Закон «Про торгові марки» [7] вніс певні зміни до Закону Бей-Доула, зокрема, розширив положення щодо трансферу технологій на федеральні лабораторії, власником яких є держава, а здійснюють управління нефедеральні суб'єкти. Недоліком даного закону є неузгодження деяких положень з іншими законодавчими актами. Закон «Про атомну енергію» і Закон про НДДКР в сфері неядерної енергетики [6] також регулюють питання в сфері трансферу технологій, пов'язані з винаходами, створеними внаслідок внутрівідомчих НДДКР міністерства енергетики. Другий закон дозволяє придбати правовий титул на всі неядерні технології, створені працівниками міністерства і передбачає можливість відмови від прав міністерством на ці технології, якщо мають місце інтереси держави. Прийняття таких законів в США сприяло розвитку інноваційної діяльності та збільшенню кількості патентів практично вдвічі. Крім того, в США існує державний орган (Національна агенція), який займається регулюванням ринку технологій, контролюванням та удосконаленням законодавчої бази. За останніх 40 років в США прийнято понад 30 законів, що регулюють відносини інтелектуальної власності та ринок передачі технологій. Таким чином, в США здійснюється суттєва фінансова, податкова та організаційна підтримка внутрішнього трансферу технологій від державних установ (лабораторій, науково-дослідних центрів) до бізнесових структур [6]. Розглянемо вітчизняні законодавчі акти у сфері НДР та інноваційної діяльності: 1. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [4] регулює правові, економічні та організаційні аспекти створення і реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та сприяє державній підтримці відповідних напрямів. 2. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [5] частково ефективний, оскільки існують певні недоопрацювання в механізмі створення та виконання програм, що реалізують пріоритети. 3. Закон України «Про інноваційну діяльність» [2] є неефективним, оскільки відсутні сучасні форми механізмів державно-приватного партнерства в інноваційній сфері та механізми податкових пільг, що стимулюють розвиток інноваційної діяльності, а недостатнє державне фінансування призводить до неможливості надання суб'єктам інноваційної діяльності належного фінансування для реалізації інноваційних проектів. 4. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [3] є частково ефективним, зокрема, тому що деякі його положення широко не використовуються через відсутність фінансово-кредитних та податкових важелів регулювання державою відносин в науковій і науково-технічній діяльності. 5. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» [1] та його реалізація є частково ефективними, оскільки норми закону з приводу цільового субсидіювання трансферу технологій не застосовуються та не містять податкових пільг щодо трансферу технологій. Прийняття Закону України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій» [1] пройшло декілька етапів принципових змін та внесення суттєвих коректив у першу редакцію закону (починаючи зі зміни назви законопроекту до зміни самої концепції). Наведемо порівняльну характеристику основних положень проекту Закону України «Про трансфер технологій» та вже діючого Закону України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій» (табл. 2).

Аналізуючи закони щодо прямого фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності з урахуванням закордонного досвіду, доцільно висунути наступні пропозиції щодо удосконалення вітчизняної законодавчої бази: 1) у Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [4] необхідно зазначити пріоритетні напрями інноваційної діяльності, враховуючи прогнозовані результати аналітиків та сучасні тенденції розвитку технологій; 2) у Законі України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [5] доцільно уточнити пріоритетні напрями розвитку науки і техніки відповідно до прогнозованих результатів аналітичних досліджень; 3) у Законі України «Про інноваційну діяльність» [2] слід приділити більшу увагу створенню центрів трансферу технологій; ввести положення щодо податкового стимулювання реалізації проектів з трансферу технологій в пріоритетних галузях; 4) у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [3] необхідно враховувати інтереси трьох сторін (держави, організації-виконавця та винахідника об'єктів інтелектуальної власності); 5) у Законі України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій» [1] доцільно розробити механізм партнерства між державою та приватним сектором у сфері передачі технологій.

Незважаючи на велику кількість законодавчих актів, що регулюють діяльність у сфері трансферу технологій, в Україні, на відміну від США, відсутнє узгодження між деякими положеннями законів та єдиний керуючий орган, що займався б питаннями передачі технологій [11]. Висновки. З урахуванням викладеного актуальним є здійснення законодавчого регулювання у напрямках: 1) створення системи засобів підтримки, що не суперечать вимогам СОТ , для конкретних галузей промисловості або окремих проектів; 2) змінити деякі законодавчі акти щодо реалізації наступних заходів: встановлення митних тарифів, компенсаційного мита, встановлення обмежень щодо вартості імпорту певних товарів тощо; 3) здійснення реєстрації договорів, що мають зовнішньоекономічний характер з трансферу технологій проведення контролю з антиконкурентними діями в цих договорах; 4) формування передумов для пришвидшення внутрішнього трансферу технологій в Україні, зокрема в напрямку формування системи комерціалізації наукових результатів, отриманих внаслідок державного фінансування, створення податкових стимулів у сфері передачі технологій та умов виплати винагороди авторам об'єкту права інтелектуальної власності, створення ринку венчурного капіталу. На сьогодні розвиток внутрішнього виробництва, що базується на власних технологіях, зміцнює позиції держави. Новий закон України «Про державне регулювання діяльності в трансфері технологій» дозволить пришвидшити процес впровадження науково-технічних розробок у виробництво та стимулюватиме інвестування в розвиток нових технологій.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.