Здавалка
Главная | Обратная связь

Електоральна політична комунікація.



Електоральна комунікація є різновидом політичної комунікації, пов'язаної в сюжетно-тематичному, часовому і; просторовому відносинах з виборами. Вибори є, з одного боку, політичним інститутом, з іншого - комунікативної ситуацією, обмеженою у часі і просторі, і комунікативним дією (акт голосування). Виборча кампанія як різновид комунікаційної компанії: спрямована на отримання конкретних результатів або ефекту щодо великої групи людей в межах чітко визначеного періоду часу посередництва організаційного комплексу комунікаційних дій.

Залежно від типу виборчої кампанії і структури електорату може бути обрана та або інша стратегічна модель кампанії. Дослідники виділяють п'ять різних моделей: 1. Неструктурована модель - використовується незалежними кандидатами, які гуртують навколо себе групу однодумців, які допомагають йому в підготовці та проведенні виборів. Основний ресурс кампанії - це особистий імідж кандидата, підтримка його однодумців і виборців. 2. Ринкова модель припускає відношення до кандидата або виборчому об'єднанню як до товару, який потрібно просунути на політичному ринку за допомогою методів політичної реклами. Виборцям відводиться роль об'єкта маніпулювання, а кандидати виступають в якості суми сконструйованих організаторами кампаній іміджів. 3. Організаційно-партійна модель будується на основі функціонування партійної виборчої машини. Основний ресурс кампанії - сила організації виборчого об'єднання, яка здатна мобілізувати в якості активістів тисячі прихильників. 4. Комплексна модель передбачає включення в свій арсенал всіляких ресурсів. Вона приводить до успіху за умови наявності практично необмежених ресурсів за всіма напрямами виборчої діяльності, а саме: фінансової, адміністративної, інформаційної, професійної. 5. Що конструюють схема електоральної комунікації складається з таких елементів: а) кандидати й виборці, б) інформаційні ресурси, що носять асиметричний характер; в) поставляються на політичний ринок кандидатами товари і послуги у вигляді програм, обіцянок, повідомлень, символів і т.п.; г ) їх сприйняття, інтерпретація та оцінка виборцями; д) делегування владних повноважень певному політику, політичної організації на основі потребностно репрезентацій та ціннісних ідентифікацій.

Значну роль в електоральній комунікації відіграє політичний маркетинг. В основі політичного маркетингу лежить уявлення про політичному просторі як про ринок, на якому одні зацікавлені збути свій продукт (ідеї, програми, послуги), а інші хочуть його отримати, розраховуючи на певну вигоду. Політична реклама виступає видом непрямої політичної комунікації. Ефективність впливу передвиборної реклами на поведінку виборців можна оцінювати на підставі трьох підходів. У про-перше, про результати рекламного впливу можна судити на підставі об'єктивних даних про співвідношення суми витрат на виробництво і розповсюдження передвиборної реклами та отриманим у результаті виборів кількістю голосів виборців. По-друге, оцінити ефективність передвиборної реклами можна на підставі думок самих виборців, числа респондентів, які висловили зацікавленість, довіру до повідомлень рекламного характеру або ж просто відзначили свою обізнаність про таких. По-третє, існує підхід до дослідження ефективності реклами, орієнтований на виявлення та аналіз знань, набутих виборцями під впливом різних видів електоральної комунікації. Цей підхід є найпоширенішим у дослідженні проблем передвиборної реклами.

Поняття міжкультурної комунікації.

В останнє десятиліття, у зв'язку з розширенням міжнародних відносин Росії з іншими країнами, особливий теоретичний і практичний інтерес стали представляти питання міжкультурної комунікації. Поняття «міжкультурна комунікація» є похідним від понять «культура» і «комунікація». Термін «культура» відноситься до числа самих багатозначних, і пояснюється це тим, що сама культура - вкрай складне і багатогранне явище, що виражає всі сторони людського буття. У вітчизняній літературі культура найчастіше розглядається як історично певний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. В англійській мові слово культура найчастіше трактується як спосіб життя, загальні звичаї і вірування певної групи людей у ​​певний час. У німецькій мові слово культура має наступні значення сукупності всіх духовних, художніх, творчих здобутків суспільства як вираження високого рівня людського розвитку. Міжкультурна комунікація характеризується тим, що при зустрічі представників різних культур кожен з них діє у відповідності зі своїми культурними нормами.

Проблема міжкультурної комунікації не зводиться виключно до мовної проблеми. Знання мови носія іншої культури необхідно, але ще недостатньо для адекватного взаєморозуміння учасників комунікативного акту. Більш того, міжкультурна комунікація припускає існування не тільки розбіжностей між двома різними мовами, але і відмінності при використанні однієї мови.

Будь-яка людина бачить світ у певних культурних рамках. Але ці культурні рамки, як правило, не усвідомлюються індивідом, бо найчастіше настільки йому властиві, що складають частину його особистості. Усвідомлення норм поведінки і мислення власної культури можливо лише в тому випадку, коли відбуваються контакти з людьми, які в своїй поведінці керуються іншими культурними нормами. Люди в тій чи іншій мірі розширюють межі свого культурного горизонту, відвідуючи інші країни, вивчаючи іноземні мови, читаючи зарубіжну літературу, спілкуючись з іноземцями. Поведінка людей, що належать до інших культур, зовсім не є чимось непередбачуваним, воно піддається вивченню і прогнозуванню, але вимагає спеціальних освітніх програм, спрямованих на підготовку до міжкультурної комунікації. Вивчення інших культур, їх особливостей, закономірностей їх функціонування і розвитку збагачує людину, трансформує його ставлення до світу і іншим людям, може кардинально змінити його ставлення до життєвих ситуацій. У вітчизняній науці ініціатива вивчення міжкультурної комунікації належала викладачам кафедр іноземних мов, що зумовило і деякий лінгвістичний ухил в осмисленні як самої культури, так і міжкультурної комунікації. Лінгвістичний погляд на природу культури призводить до уточнення тих характеристик, які дозволяють розглядати її, так само як і мова, в якості знакової системи. При цьому куль-аура і мову виводяться на рівнозначний рівень, де в самому широкому сенсі культура розуміється як зміст, а мова - як форма існування даного змісту. Культура постає як семіотична система, яка, з одного боку, концентрує в собі певний обсяг корисної для суспільства інформації, а з іншого - стає інструментом добування і передачі цієї інформації і задоволення потреби в ній самого суспільства. Тому міжкультурна комунікація розглядалася в тісному зв'язку і взаємозалежності з викладанням і вивченням іноземних мов. Однак, як показала практика, навіть глибокого знання іноземної мови недостатньо для ефективного спілкування з його носієм: кожне слово іншої мови відображає інший світ і іншу культуру. Головне завдання у вивченні іноземних мов як засобу комунікації полягає в тому, що мови повинні вивчатися в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, що говорять на цих мовах.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.