Главная | Обратная связь

Комунікаційні аспекти еволюції культури.

Культура будь-якого суспільства є, по-перше, культурною спадщиною (сукупністю матеріальних та духовних культурних цінностей), по-друге, культурною діяльністю, спрямованою на створення, збереження, поширення та освоєння культурних цінностей. Отже, культура = культурна спадщина + культурна діяльність. В свою чергу, культурна діяльність складається із творчості (створення культурних цінностей) + соціальної комунікації (збереження й поширення культурних цінностей) + практичне використання (освоєння) цих цінностей. Таким чином, соціальна комунікація це невід’ємна частина культури, а еволюція світової культури, в той же час, є соціально-комунікаційною еволюцією.

У процесі еволюцію культури виділяють п’ять етапів, що тісно пов’язані з комунікаційними аспектами. 1. Пракультура (1,5 млн. р. т. н. – 40 тис. р. т. н. ) – період антропосоціогенези, коли предки людини почали виготовляти кам’яні знаряддя праці й розвинули мову. 40 тис. р. т. н. з’явилась людина сучасного вигляду, творець власної культури. В цей період виникли перші чотири комунікаційні канали. Два природні канали – невербальний і вербальний. 2. Археокультура( 40 тис. р. т. н. – ІІІ тис. р. до н. е. ) – охоплює період верхнього палеоліту, мезоліту й неоліту, коли в первісних общинах дістала розвиток не тільки матеріальна, а й духовна культура (міфологія, релігійні вірування, образотворче й музичне мистецтво). Розвиваються перші штучні комунікаційні канали – іконічний та символьний. 3. Палеокультура (ІІІ тис. до н. е. – ХV ст. ) – це час виникнення перших цивілізацій, розвитку античної й середньовічної культури. Важливими віхами культурного прогресу людства на той час були - перші ієрогліфи й друкарський верстат Й. Гутенберга. У цей період виникли такі нові комунікаційні канали як упорядкована писемність та художня література. 4. Неокультура ( ХV – середина ХХ ст. ) – коли західноєвропейська культура пройшла стадії Високого Відродження, Просвітництва та модернізму. У цей період з’являються такі нові комунікаційні канали як книгодрукування, періодика, перші технічні канали (телеграф, телефон, радіо). Завершується він появою телевізійного комунікаційного каналу. 5. Період постнеокультури розпочався в середині ХХ ст. й продовжується по наш час. Це комп’ютерний світ з мультимедійними глобальними комунікаційними каналами й культурною спадщиною, яка зберігається в пам’яті комп’ютерних мереж. Сьогодні відбувається перехід до часу панування електронних комунікацій, що витіснять документну комунікацію на периферію суспільного життя. В цей час виникають такі нові комунікаційні канали як комп’ютер, Інтернет, супутниковий зв’язок та інші. Звідси випливає, що на всіх етапах розвитку культури простежується закономірність: вдосконалення комунікаційний каналів супроводжувалось суспільним прогресом, а суспільний прогрес, в свою чергу, стимулював розвиток комунікації.

5. Визначення поняття "комунікаційна потреба". Типологія комунікаційних потреб.

Варто зазначити, що існує причинно-наслідковий зв’язок між потребою (П) та діяльністю (Д), що може бути відображена залежністю П ? Д. Потреба - це джерело та спонукаючий фактор будь-якої людської діяльності. Тому діяльність не можна глибоко й всебічно дослідити без пізнання потреб, що її обумовили. У той же час, потребу не можна зрозуміти з неї самої, а для розкриття її сутності та особливостей, потрібно аналізувати її у світлі тієї діяльності, яку вона обумовила.

При цьому слід вказати на такі характерні риси поняття "потреба":

а) потреби властиві тільки живим організмам й соціальним спільнотам, а отже потреба – це атрибут життя, відмінна риса усього живого;

б) ця властивість потреби є функціональною, тобто виконує певні функції у життєдіяльності живих систем;

в) живі системи, які виступають носіями потреб суттєво відрізняються одна від одної. Існує три роди суб’єктів (носіїв) потреб:

* біологічні організми – рослини, тварини, що здійснюють обмін речовин із зовнішнім середовищем несвідомо; людина – особа, яка має індивідуальний психічний світ; • соціальні спільноти – соціальні групи, колективи, етноси, багатонаціональні суспільства, які відрізняються суспільною свідомістю (менталітетом).

Кожному роду живих систем властиві специфічні механізми формування та задоволення потреб. Проте функції потреб однакові для усіх живих систем. Таких функцій дві: а) сигнальна; б) спонукальна. Розглянемо більш детально кожну з них:Сигнальна функція потреби - полягає у виробленні сигналу про виникнення певних суперечностей, як зовнішніх - між існуючими умовами зовнішнього середовища і умовами, потрібними для нормального існування даної системи, так і внутрішніми – порушення внутрішньої стабільності життєвих процесів (недолік поживних речовин, дестабілізація психічного світу і т. п.). Основою сигнальної функції є властивість відбивання, властива живій матерії, тому сигнальні функцію можна назвати відбивальною. Сигнал несвідомо сприймається нервовою системою або аналізується свідомістю людини чи суспільною свідомістю. Спонукальна функція - проявляється в активізації живої системи до певних дій з метою усунення суперечностей. Сигнал про це відчувається у вигляді фізіологічних почуттів (голод, спрага, холод) та у вигляді психічних станів - невдоволення, тривоги, дратування. Коли суперечність усувається, потреба дезактивізується, а її спонукальний вплив затухає.

Отже, Потреба – це функціональна властивість живих систем активно реагувати на протиріччя між наявними та нормальним зовнішніми та внутрішніми умовами їх життєдіяльності. Таким чином, комунікаційна потреба – це функціональна властивість суб’єктів активно реагувати на протиріччя між наявним та нормальним станом їхньої свідомості.. Комунікаційна потреба спонукає суб’єкт до комунікаційної діяльності, щоб привести зміст свідомості до бажаного стану. Визначення поняття "комунікаційна потреба" відрізняється від терміну "потреба" наступними рисами:

• комунікаційна потреба властива не будь-яким живим системам, а лише тим, які мають свідомість, а отже здатні здійснювати комунікаційну діяльність; • комунікаційна діяльність – це рух смислів в соціальному просторі й вона здатна задовольнити комунікаційну потребу тільки у тому випадку, якщо остання усвідомлюється суб’єктом як недолік знань, вмінь або інших смислів.Для систематизації та аналізу комунікаційних потреб варто їх систематизувати за двома основними типами: