Главная | Обратная связь

Спеціальні підрозділи козацького війська

1.4.1. Козаки-характерники. Серед козаків було чимало людей славних і відомих по всій Україні. Та особливої слави зажили козаки, яких називали характерниками. Про них ходили справжні легенди.

Розповіді про характерників виникли ще до появи козацтва. У часи Київської Русі розповідали про полоцького князя Вислава, який умів чаклувати, знав усі мови, міг перетворитися на дикого звіра, найчастіше на вовка.

Такі самі легенди ходили і про козаків. Найвідомішими характерниками були Іван Богун, Іван Сірко, Семен Палій. Розповідали, що їх не брали кулі й шаблі, що вони могли наперед знати плани ворогів, вдавалися до чаклунства і наводили жах на ворога. Завдяки цьому вони завжди вигравали всі бої.

Про запорізьких козаків як неперевершених майстрів військової справи багато написано іноземцями. Так, католицький священик А. Віміна, що побував на Україні в 1650 році, записав: «Мені траплялося бачити, як вони кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців».

Ще у військовому посібнику візантійців «Стратегіконі» (VI століття) розпо­відається про вміння слов'ян надзвичайно довго перебувати під водою. «При цьому, – говориться в посібнику, – вони тримають в роті спеціально виготовлені великі видовбані з середини очеретини, що доходять до поверхні води, а самі, лежачи горілиць на дні (ріки), дихають за допомогою їх так, що зовсім неможливо здогадатись про їх (присутність)».

Тож не дивно, що запорізькі козаки надзвичайно широко користувалися цим способом занурювання в воду для проведення розвідки або уникнення від переслідування ворога.

Сьогодні, коли широко відомі деякі східні бойові мистецтва, стали приділяти увагу й вітчизняним бойовим системам, таким як «гопак», «гойдка» та інші. А прийоми козацького рукопашного бою при майстерному володінні не поступаються кращим східним бойовим мистецтвам.

1.4.2. Прикордонна служба козаків.Запорожці підняли на високий рівень сторожову і розвідувальну службу. Охороняючи південні кордони від наскоків татарських орд, козаки створили оригінальну систему сигналізації – «маяки», «фігури», через які передавалися відомості населенню, тобто своєрідний світловий телеграф. Коли помічали ворога, запалювали перший маяк, що стояв на кордоні, за ним спалахував другий, третій і так далі. Чорний, густий дим та яскраві спалахи вогню попереджали населення про наближення ворога. Коли горів один маяк, це означало, що ворог просувається до кордонів, коли три – ворог вдерся в межі України.

1.4.3. Підводні човни. Є історичні відомості, що запорожці використали в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж це було в Західній Європі.

Так, часом козаки перевертали свій човен – «чайку» дном догори і рушали на ворога. Чайка і без того була мало помітна на тлі морських хвиль, а такого дива турки й татари зовсім не розуміли. І коли біля самих галер човни знову ставали човнами, ворогові вже не лишалося часу стати до бою. Про цих «шайтанів» із дна моря серед турків ходили легенди.

Історики мають також свідчення очевидців про справжні козацькі підводні човни. Кажуть, що такий човен мав подвійне днище. У проміжок між днищами клали щось важке, щоб човен міг зануритися у воду. На поверхню моря виходила спеціальна труба для спостереження за ворогом, схожа на сучасний перископ на підводних човнах. Під водою такий човен рухався на веслах. їх закріплювали у бортах так ретельно, що вода всередину не протікала. Підійшовши до ворожої галери, козаки викидали баласт, човен вистрибував на поверхню, і козаки з гучним криком кидалися на штурм галери. Не раз завмирав від жаху при появі козаків пишний Стамбул – столиця Туреччини.