 |
|
Твори для дітей М. Вінграновського
Микола Степанович Вінграновський народився в 1936 році в місті
Первомайську на Миколаївщині. Йому було лише п’ять років, коли почалася
Велика вітчизняна війна, тому й дитинство його було тривожним і важким.
Микола Вінграновський почав писати вірші у студентські роки. Перша
поетична збірка “Атомні прелюди” вийшла в 1962 році, а у 1967 році
побачила світ друга поетична збірка – “Сто поезій”.
У дитячу літературу письменник прийшов теж зразу – на початку
шістдесятих років. У журналі “Ранок” з’явилися оповідання
“Бинь-бинь-бинь” і “Чорти”. Друкувалися й перші вірші для дітей, які
увійшли в окрему збірку “Андрійко – Говорійко”, а трохи пізніше – книжки
поезій “мак”, “Літній ранок”, “Літній вечір”. Автор оповідань і повістей
“Первінка”, “Сіроманець”, “Гусенятко”, “На добраніч” та інші.
Микола Степанович був поетом, прозаїком, кіноактором, кінорежисером,
сценаристом. Звідки в однієї людини скільки талантів? Микола
Вінграновський казав: “Воно виходить у мене, сказати б, само по собі. Це
не моя примха, не спеціальна запрограмованість. Справді, десь воно само
у мене йде – і дитячі книжки, і твори для дорослих, і режисура, і ті
ролі, що їх зіграв як актор. Це не обтяжує і не заважає. Навпаки, якось
змінюється ритм твого внутрішнього життя”
Таємничість поезії Миколи Вінграновського, незважаючи на глибокий ідейно ого, незважаючи на глибокий ідейно
– художній аналіз, досі залишається нерозгаданою.
Уже стало шаблонним твердження, що поет дивиться на світ очима дитини.
Але мало хто з поетів обходиться без імітації дитячої наївності,
психології, і не лише у творах для дітей. Це дуже цікава і мало
висвітлена тема. “До нас прийшов лелека з косою на плечі” явно ж
писалося без оглядки на дошкільнят. Вінграновський часто вдається до
“примітивізації” поетичного малюнка чи психології: “У зайченят веселі
зуби”, “важкий ячмінь...бджолу за лапку лоскотав”, “Зайці передніми
лапами котять капусту з поля”. Це є той “дитячий примітив”, перед яким
досконалість розводить руками.
Поетичний світ Миколи Вінграновського надзвичайно цікавий, багатий,
яскравий, барвистий. Автор вміє зазирнути у душу дитини, проймається її
інтересами, турботами. Візьмемо для прикладу його поезію “Перша
колискова”. Як відомо, залишає глибокий слід у дитячій душі. Особливістю
колискових пісень є те, що їм властива проста мелодія і розмірений ритм,
що відповідає гойданню колиски. Виконуються вони заспокійливим,
монотонним, дедалі тихішим голосом. Слова у колисковій пісні прості,
пестливі й близькі для дитячого сприйняття. Перші рядки вірша
налаштовують на спокій, на сон:
Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока,
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Автор добирає дуже ніжні звертання: “дитино золота”, “тривого кароока”,
“гіллячко голуба”... Але разом з тим із поезії випливають і громадянські
мотиви, які виражені словами: “...В тобі не спить хай Україна”, бо “вона
– для тебе і для світу”. В поезії використано також чимало казкових
образів, котрі надають висловлюванню таємничості звучання, наприклад:
Тіні сплять і сонна яворина;
Капле сон сріблястий з верховіту.
Колискові мотиви звучать і в інших поетичних творах Миколи
Вінграновського. Проста й зворушлива картина постає в уяві читача, коли
той слухає вірш “Приспало просо променя”. Налаштовуючи “просеня” на сон,
“просо” наче заспокоює його, просить щоб воно нічого не боялося,
“заплющило косеньке око”, оскільки “залізли коники в снопи, і хмара
спить високо”, “заснув у ліс сірий вовк”, а за цей час “в солодкім сні
біля води “ ростиме для зайченятка капуста. В останніх рядках поезій
автор звертається до дитинки із простими і щирими словами:
Заплющ косеньке око й ти,
Підстав під вухо лапку.
Як будеш спать – будеш рости,
Маленьке зайченятко.
Чимало поезій Миколи Вінграновського для дітей висвітлюють красу різних
пір року, уявлення дітей про пори року, їх світосприйняття. Дуже гарно
автор зображує весну в поезії “На рябому коні прилетіла весна”. Уже
перші рядки поезії створюють казковий та загадковий настрій, але разом з
тим все здається дуже реальним:
На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
Весна для кожного несе якісь подарунки, особливо щедрою виявилася для
малечі, якій принесла “щавелю для зелених борщів”, “дощу привезла на
купелі”. Особливо несподіваним була поява зайчика, який “приїхав на який “приїхав на
теплій щоці” і “виглядує...з лісної оселі”. Не забула весна і про
пташок:
Горобцям привезла по три пуди зерна,
По три пуди зерна їх сусідам – синичкам.
Весна прилетіла “на рябому коні” і кожному щось подарувала, але що саме
– таємниця.
А от про прихід зими Микола Вінграновський розповідає у вірші “Іде кіт
через лід...” Коли кіт прямує “чорнолапо на обід”, то чує, як “зима його
біла підзива”, сварячись, щоб він не лишав чорного сліду. Однак кіт
відповідає, щоб вона “темніла тут дотемна”. Завершується вірш простими
словами про:
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
Пробуджує дитячу допитливість та уяву вірш “ЩО робить сонце уночі...”
Ліричний герой запитує: “Що робить сонце уночі?”, “Що робить місяць по
ночах?” Автор вживає таку велику запитань з метою підкреслити дитячу
допитливість, цікавість. Вірш насамперед зачаровує наївністю дитини, її
безпосередністю:
Що роблять сонце й місяць вдвох,
Коли в снігах біліє мох,
На сіножать сніги сніжать
І снігурі в снігу лежать?
Мабуть, вважає ліричний герой, “тоді їм холодно обом”, саме тому “з них
кожен холодно сія” і всі вони з нетерпінням очікують літа.
Загалом поезія Миколи Вінграновського дуже цікава й невимушена, легка
для сприйняття, і постає перед читачем, як “передчуття любові й добра”,
передчуття ідеального щастя, яке неможливе в реальному житті, але без
ілюзії якого неможливим стане і саме життя.