 |
|
Література для дітей XVIII ст.
У 17-18 ст. виникають козацькі літописи. Це, по суті, великі історичні повісті, які своєю
патріотичною ідеєю, силою мистецького зображення справляли вплив на виховання
громадянських почуттів, на розвиток нової української літератури, історичних творів для юного читача. У 18 ст. літературу для дітей збагатили Іван та Ігнатій Максимовичі. Якщо перший писав для молоді на морально-етичні теми ("Один з братів…", "Хтось сказав…", "Коли вода в краплині"), то другий вперше створив жанр оди для юнацького читання ("Ода на перший день травня 1761 року"). XVIII століття подарував дітям два великі романи: "Робінзон Крузо" Д. Дефо і "Мандри Гуллівера" Дж. Свіфта. В той же час і дітей, і дорослих однаково залучили дешеві видання народних казок, балад і легенд. По суті, першою книгою, написаної спеціально для дітей, стала книга «Світ у картинках» Яна Амоса Коменського. Найбільший педагог і реформатор школи став
родоначальником літератури, пристосованої для розуміння дітей. Першим дитячим журналом у світі став «Лепцігскій щотижневий листок» (1772-1774), який видавався в Німеччині. Через три роки спеціальне дитяче періодичне видання - «Дитяче читання для серця і розуму» - стало виходити в Росії в Москві. Журнал російського просвітителя М. Новикова «Дитяче читання для серця і розуму» поклав початок вітчизняним виданням для юного читача. Він виходив у вигляді щотижневого додатку до «Московським відомостям» з 1785 по 1789 рік. У виданні журналу М. Новиков бачив, перш за все, можливість провести в життя свої педагогічні та просвітницькі ідеї. Дитячий журнал, на думку редактора, повинен був служити «для серця і розуму», виховувати добрих громадян, з ранніх років роз'яснювати юним читачам закони чесноти. У ньому слід проводити ідеї гуманності, істинного благородства, чесності, великодушності. Видання носило енциклопедичний характер: на його сторінках друкувалися наукові статті, бесіди про явища природи, розповіді , байки, комедії, жарти. На думку засновника, журнал повинен був «служити для серця і розуму, виховувати добрих громадян». Н.І. Новіков також вважав, що в державі все «стане зручним, коли виховання досягне можливою мірою своєї досконалості». За «Дитяче читання для серця і розуму» (1785-1789) були інші подібні видання, і протягом майже цілого століття їх типологія, не зазнала істотних, змін. Журнал історично відповідав тим завданням, яке покладалися взагалі на «дитяче читання». Перш за все, він покликаний був освічувати юне покоління.
24. Казки Лесі Українки
Казка «Біда навчить», цілком оригінальна за сюжетом, має всі ознаки народних казок про тварин. Подібно до знайомих дітям «Колобок», «Зайчикової хати» вона побудована начисленних зустрічах «героя» з іншимитваринами: зовсім молоденький горобчик,
легко витий і задиркуватий, переконавшись,що без розуму можна й з голоду померти,
звертається до різних птахів з проханням допомогти йому. Описуючи зовнішній вигляд і поведінку птахів, письменниця вдало використовує і наукові відомості, і життєві
спостереження, і ті уявлення про птахів, які виникають під впливом народних казок,
легенд, повір’їв. Завдяки цьому образи птахів набувають надзвичайної виразності і
яскравості. Розгортаючи сюжет казки, Леся Українка показує, як поступово розумнішає горобчик. Зустріч з птахами переконали його, що «розум на дорозі не валяється». Тільки в активному змаганні з труднощами і негодами набуває він життєвого досвіду, стає мудрим птахом. Так розкривається основна думка, висловлена в назві казки і в афоризмі, поважного крука». «Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш». Ідея казки теж зв’язує її з народними традиціями: у численних казках народ висміює самовпевненість,
самозакоханість, легковагість, протиставляючи їм колективний досвід, здоровий глузд,
кмітливість і працьовитість. У мові казки передаються інтонації усної народної розповіді. Паралельні синтаксичні константи, повтори, анафори надають їй наспівності: «Нічого він не тямив, ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти», - що на очі навернеться, те і з’їсть. «Та так б’ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір’я з них летить». Оповідний ритм чергується з живими діалогами, насиченими ідіомами, приказками: «до ума довести», «полетів світ за очі», «дурні бились, а розумні поживались»
24. “Лелія” – ще один майстерний твір письменниці. У казці переплелися реалістичні
та фантастичні картини та образи. Є тут чарівні перетворення, що характерні для фантастичних казок:“Потім торкнула Павлуся квіткою своєю і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок” [6:31]. Хлопчик Павлусь літає з Лелією до її сестер-квітів, відвідує сади, міста; потрапляє в цех, де дівчата роблять штучні квіти, бачить, як важко працюють вони. Сум і співчуття до долі дівчат звучить у казці. Але є у казці і щасливі хвилини. Радісна і щаслива зустріч Лелії з найменшою сестричкою (маленькою лелією), яка проживає у Мар’ниному саду (в простої селянської дівчинки, закоханої у квіти, квіти всякі: чорнобривці, тоя, любисток, рута, канупер, м’ята кучерява, повна рожа, барвінок хрещатий). Дуже вихваляє Лелія Мар’яну за доброту,сердечність, увагу та любов до неї. Є у казці і цілком реалістичні деталі панського і селянського побуту. Павлик чує скарги квітів у панському саду, скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка у доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, з ніжною душею може бачити і розуміти красу, хоч вона є бідною і важко трудиться. Дівчина-наймичка Мар’яна “на чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день полола, бур’яном колючим руки поколола“ [6:37]. Але багата душа Мар’яни любить красу, вміє бачити і творити її власними руками. Для неї все миле у цьому світі, а особливо Лелія: “Ти ж моя відрада! Ой ти ж моя мила, лелієчко біла, як же ти цвітеш пишно, як подивлюся, аж усміхнуся, так мені у тебе втішно! Я ж тебе, квіточко мила, за свою працю заслужила, на свою долю посадила, - рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була моя доленька щасна “[ 6:37]. Так говорила Мар’яна, милуючись Лелією.
Акровірші Глібова
Добре знаючи психологічні особливості дитини, письменник, очевидно, думав так:
якщо дитина сама спроможна дати відповідь на загадку, то матиме задоволення, лереконавшись, що не помилилася. Якщо загадка викличе труднощі, то відгадка заспокоїть її цікавість, підкаже шлях роботи думки. У сучаснихвиданнях загадки подаються завжди разом з відгадками. У журналі «Дзвінок» у рубриці «Загадки і жарти дідуся Кенира» відгадки здебільшого давалися у наступному номері. Сюжет загадок Глібова завжди розвивається цікаво. Веселий, жартівливий, трохи кумедний і безпосередній у вираженні своїх почуттів, дідусь розповідає про якусь пригоду, яка з ним трапилася. Оця пригода і є головним персонажем твору. Глібов був автором оригінальної форми загадки-акровірша, в якому початкові букви рядків, прочитані згори вниз, дають відгадку. В акровірші про моркву, який виник і про моркву, який виник
на основі народної загадки «Дівка в коморі, коси надворі», міститься вказівка, як її відгадувати. Ці загадки доступні дітям, які уже знають
букви, можуть складати їх у
слова.