 |
|
Давня країнська література для дітей
Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Належить до особливого типу літератур, так званих християнізованих. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером
тогочасного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з
історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки Д.у.л. властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, ходіння, трактати, послання,
містерії, міраклі, мораліте, інтермедії та ін. Після прийняття християнства руські князі
заохочували переклади книжок, необхідних для пропаганди нової релігії. Їх перекладали переважно з грецької мови на старослов’янську, яку засвоїла згодом й
оригінальна церковна література Київської Русі. Старослов’янська мова не стала засобом спілкування, бо вживалася лише у церкві й у школі. У творах світських автори вживали народну руську мову. В літописах же спостерігається змішування цих двох стилів. З літератури, що призначалася для читання, особливе поширення мали Біблія, житія святих, перекладна та оригінальна церковно- історична, природничо-наукова,
паломницька, афористична літератури, а також апокрифи. Ця література була
популярною серед дорослих і дитячих читачів протягом багатьох століть після її появи.
На Русі першим твором, написаним для дітей, можна вважати видатну пам'ятку
давньоруської літератури "Поучения" («Повчання») або "Грамотку", створену в 1117 р. Володимиром Мономахом. Так зване "Повчання Володимира Мономаха
дітям", вміщене під 1096 роком у Лаврентіївському списку "Повісті минулих літ". Воно призначалося дітям князя і містило повчання про те, як повинні вести себе молоді князі, діти дружинників. Він наказував і своїм, і чужим не ображати жителів у селищах, завжди допомагати тому, хто просить, годувати гостей, не проходити повз людину без привітання, піклуватися про хворих і немічних. У цьому творі проповідується християнська мораль, патріотизм та основні принципи гуманізму: "... шануй батька і матір, не убий, поважай гостя, учись". У"Повчанні" князь заохочує синів до
праці, навчає бути вірним слову. Це "Повчання", на думку князя, мало бути корисним не лише його дітям, а й майбутнім поколінням. У Росії за часів Петра І виникає твір за
підписом Я. Брюса "Юности честное зерцало", що є дуже близьким наслідуванням твору
Володимира Мономаха "Поучения". Друкованими творами для дітей можна
вважати різного роду букварі, азбуковники, потішні (світські) книжки, енциклопедії. Найповніше стильові особливості руської літератури київського періоду розкрилися в
літописанні. Перволітописом є "Повість минулих літ". Найвидатнішою з відомих нам пам’яток писемної літератури Київської Русі є "Слово о полку Ігоревім".
Життя і творчість
Марія Авакумівна Познанська народилась 15 липня 1917 року в селі Петрашівка на Київщині. З дитинства її полонила поезія Т. Г. Шевченка. Саме завдяки їй дівчинка полюбила музику віршованого слова. Ще коли Марія навчалась у школі, сама складала пісні, добирала до них мелодії та наспівувала їх своїм подружкам, але про те, хто є автором слів, нікому не казала.
Після закінчення школи-семирічки М. Познанська працювала в своєму колгоспі, в ланці, що вирощувала буряки. Там вона навчилася розуміти і «читати» землю і, водночас, мріяла стати письменницею. Але знань бракувало. Тому Марія вечорами, після роботи, сідала за підручники. І вже в 1937 році вступила у Білоцерківське педагогічне училище. А в 1939 році на останній сторінці журналу «Жовтень» молода поетеса побачила надрукованим свій перший вірш. Мрії почали здійснюватись. Та на заваді стала війна з німецькими загарбниками.
Під час війни Марія Авакумівна працювала рахівником у радгоспі, а після її закінчення стала студенткою мовно-літературного факультету Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У той же час вона була активними учасником літературної студії при журналі «Дніпро», де писала вірші для дітей.
У 1945 році разом з молодими поетами-початківцями М. А. Познанська звітувала про свою творчість у Спілці письменників, якою зацікавився П. Г. Тичина. Ознайомившись з творчим доробком молодої поетеси, він зробив свої зауваження щодо віршів, порадив дещо виправити і дав рукопису «путівку у життя». І вже 1946 року виходить перша поетична збірка для дітей «Мій квітник». Простота і дохідливість віршів збірки одразу привернули увагу критиків і читачів.
Відомий майстер дитячої літератури К. Чуковський у своїй статті зазначив: «Не віриться, що Марія Познанська – новачок, початківець у літературі. У неї зрілий упевнений смак і такий ступінь майстерності, який набувається з досвідом». Вона «…добре знає дитячу психіку, вміє з достатньою яскравістю передати дитяче сприйняття світу». Це остаточно визначило подальший шлях поетеси. Марія вирішила професійно займатися літературою для дітей.
Набуті в студентські роки знання з дитячої психології молода поетеса доповнювала безпосереднім дружнім спілкуванням з малечою. Марія Познанська спостерігала за їхнім життям, поведінкою, прислухалася до дитячої мови, дізнавалась, що цікавить малечу, до чого вони прагнуть. Згодом було надруковано поетичні збірки Марії Авакумівни «Буду піонером», «Де сонце і квіти», «На рідній землі», «У колгоспі «Перемога».
М. Познанська намагалася своїми віршами розширити світогляд дітей. Поетеса просто, дохідливо і поетично відповідала на численні запитання «чомучок». Так з’явилися збірки, в яких змальовано життя малят у дитсадку, у родині, розповідається про корисну працю людей різних професій, а саме: «Дім на горбочку», «Тьотя Паша», «У нашому садочку», «Про білий халат і наших малят», «Асканія-Нова», «Що я знаю про метро», «Любій малечі про цікаві речі», «Чим пахне коровай», «Про золоті руки».
М. Познанська не оминула увагою і дітей старшого віку. У таких творах, як: «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!», «Фортеця над Дніпром», вона по-доброму, мудро й проникливо розповіла про складнощі життя, важкі випробування, що часом випадають на долю людей.
При ознайомленні з творами поетеси виникає безліч різних емоцій: радість, сум, біль, гордість, почуття патріотизму, любов до свого краю, гордість за свій народ. Мова у поетичних творах дуже проста і дохідлива, тому безліч віршів М. Познанської увійшли до численних тематичних збірників, антологій, шкільних хрестоматій.
В 1978 році за поетичну збірку «Щоб ти був щасливий» та віршовану розповідь «Фортеця над Дніпром» Марії Авакумівні було присуджено літературну премію імені Лесі Українки.
Померла Марія Авакумівна Познанська 1995 року. Вона була людиною свого часу. Але талант педагога і талант поетеси – це те щасливе поєднання, яке, незважаючи на деяку заідеологізованість, залишає її творчість популярною і досі.
* * * * *
Про золоті руки
На світі є дуже багато різних професій. І вирішити, які з них більш важливі неможливо. Вони, як намисто: впаде одна намистина – розпадеться весь разок. Щоб освоїти будь-яку професію, треба вчитись. Дуже приємно і цікаво дивитися на людей, які виконують свою роботу уміло і правильно. М. А. Познанська, спостерігаючи за роботою людей, склала вірші про золоті руки майстрів чотирнадцяти професій. Серед них є вірш про муляра і склодува, мебляра і токаря, хлібороба і кухаря, водія електрички і постового. Тобі також буде цікаво прочитати решту віршів збірки про інші професії.
* * * * *
Жоржини цвітуть!
Ця збірка-підсумок плідної літературної праці поетеси, в її зміст увійшли найкращі твори письменниці, ознайомившись з якими ти зможеш скласти уявлення про творчість поетеси. Тут вміщено вірші М.Познанської зі збірки «Мій квітник», поеми та віршовані оповідання, які склали розділи «Про золоті руки», «Люби і знай свій рідний край», «Дуровська залізниця», а також героїчні поеми «Фортеця над Дніпром», «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!».
З любов’ю і ніжністю описує поетеса перші відвідини дитиною дитячого садочка:
«Здрастуй, хлопчику маленький!
Йди в кімнату, ручку дай!
Хоч у нас ти і новенький –
Не соромсь, за стіл сідай».
Або ж святкування дня народження у садочку «Колосочок» хлопчика Кості.
«У садочку «Колосочку»,
В сонячному залі,
Мов лебідки, у таночку –
Дві маленькі Галі.
В білих платтях балерини
І нарядні, й модні.
Це ж у Кості іменини –
Шість йому сьогодні!
…Заспівала пісню Мила –
Дівчинка в віночку:
Наче дзвоники дзвеніли
В неї в голосочку.
…Дивувались гості в залі,
В першому рядочку:
- От таланти, - всі казали, -
Зріють в «Колосочку!»
Про чудове українське довкілля ти прочитаєш у віршах Марії Авакумівної «Пісня проліска», «Конвалії», «Соловейко», «Зелена повінь», «Зацвіли каштани». Змальовані у віршах картини створила не лише природа, а й невтомні руки твоїх батьків та дідів, яким поетеса дякує у вірші «Спасибі людям, що зростили ліс»:
«Спасибі людям, що зростили ліс:
За всі дуби, ялини в пишним гіллі
І за красу отих зелених кіс,
В яких стоять гнучкі берізки білі.
Коли б не ліс, не знали б ми про те,
Що є фіалка й пролісок на світі…
Як у маю конвалія цвіте –
Найкраща, найніжніша поміж квітів.
Від суховіїв сохнула б земля,
Була б вона подібна до пустелі.
А ліс накличе хмару на поля –
Дощі проллються весняні, веселі.
Поглянь на поле – красень урожай!
І ліс, немов стіна понад рікою.
Заклечаний в зелене рідний край, -
Радіє серце від краси й спокою».
У таких віршах, як «Сонечко», «Спи, моя мамо!» ти зможеш прочитати про ніжну і турботливу любов дитини до матері. Так, у віршику «Сонечко» дитинка порівнює мамині руки з промінчиками сонечка:
«Ясні промінці, що над нами,
Подумала так я в той час, -
Як руки натруджені мами,
Що ласку дарують для нас».
У веселому захоплюючому віршованому оповіданні «Дуровська залізниця» ти познайомишся з потішними дресированими птахами та звірятами. А коли прочитаєш поему «Асканія-Нова», то неначе відвідаєш цей заповідник, розташований на Херсонщині. Познайомишся з цікавими й незвичними для нас дикими тваринами, привезеними з різних кінців світу. Це зебу-бик, як, антилопа-канна, страус, бізон, рожевий фламінго та інші.
Про дітей-героїв ти дізнаєшся з поем «Валя Котик», «Жоржини цвітуть!». В них описані реальні подвиги з короткого життя двох юних українців: одинадцятирічного підпільника з Києва Казимира Гапоненка і чотирнадцятирічного партизана з Шепетівки Валентина Котика. До війни з німецькими загарбниками вони жили, вчилися і мріяли, як звичайні діти: то «на літаку все небо облітати», то «хороший сад зростити», прочитати багато цікавих книжок. Та вмить подорослішали, коли стали на шлях смертельної боротьби з окупантами. Про подвиги цих відважних дітей пам’ятають і досі. Вони навічно залишились живими в нашій пам’яті.
Багато віршів поетеси присвячено різним професіям, а з віршованого оповідання «Що я знаю про метро» ти дізнаєшся багато цікавого про те, як його будували, люди яких професій брали участь у будівництві столичного метрополітену.
32.Ідилічні картини родинного життя в поезіях «І досі сниться», «Садок вишневий коло хати», «Тече вода з під явора». Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.
У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі».
Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.
Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.
Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.
Жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику Я. Степовим.
Сюжет: Вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.
Певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.
Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».
Любов до рідного краю та туга за ним допомогли поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.
Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.
Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш!
Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.
Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та добро
(Тече вода з-під явора)
Пора сподівань, оновлення, прокидання від сну. Все це ознаки молодої зеленоьпори року — весни. Люди відчувають її прихід душею і серцем. Напевно, радіє весняній порі й геніальний митець України Тарас Григорович Шевченко.
Чудовий пейзажний вірш «Тече вода з-під явора...» це підтверджує. У цьому творі наявні фольклорні мотиви, символи-рослини («явір» і «калина»), образи міцної родини у світі тварин («качечка» з «качуром» і дітками) і у людей. «Калина» символізує дівочу красу, а «явір» — мужнього молодого козака. Все навколо зеленіє і«пишається».
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози И лози зеленіють.
Щаслива родина качки «ловить ряску», а поряд дівча бере воду. Батьки вже сподіваються на її заміжжя, бо весна — пора кохання.
Мрії та надії поета про родину втілилися в цей вірш. Але, на жаль, їм не судилося здійснитися. Родиною Т. Г. Шевченка стали Батьківщина й український народ. А він — вдячний син.
Мабуть, немає на світі такої людини, яка б не любила весняну пору року. Тоді тане сніг, пробуджується все живе, прилітають з теплих країн
птахи. Саме навесні ти відчуваєш у серці піднесення. Недаремнолюди називають зміни чи то у політичному, чи в особистому житті весною. У спадщині Т. Шевченка є вірш « Тече вода з-під явора...», написаний наприкінці життя поета.
У творі постають мальовничі пейзажі та побутові картини буття українського села. Осьчервонакалина пишається над водою, явір молодіє, кругом верболози зеленіють. На водоймищі між осоками плаває родина качок. Мама кличе своїх діточок:
А качечка випливає З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми.
На берег вийшла молода дівчина, яка набирає воду. Вона співає пісню, в якій звучить і журба, і сум, і сподівання. У житті дівчини — весна. Уже скоро вона зустріне свого коханого, з яким поєднає долю. Невдовзі молода родина поповниться діточками, їхнім сміхом, радістю, плачем, печаллю. Життя продовжиться, природа наповниться новою силою, у світі запанує нова весна:
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати?
Постає закономірне питання: чому в уяві поета постає саме ця ідилічна картина? Справа в тому, що Т. Шевченко народився в Україні, але, як знають усі, провів життя за межами рідної держави. Він неодноразово повертався до України, мріючи створити своє родинне гніздо саме в Україні, в хатині над Дніпром.
За два роки до смерті, влітку 1859 р., поет знову відвідує батьківщину. Зустрічається з братами і сестрою. Саме тоді визрівають плани оселитися в Україні, більше того, поет шукає ґрунт, щоб збудувати хату. Але його заарештовують за наклепницьким звинуваченням у богохульстві. Тільки через місяць Шевченка звільнили і запропо-нували негайно виїхати до Петербурга.
Руйнація надій, занепад здоров ’ я вели до усвідомлення безвиході. У являючи самотню старість, поет страждав .Усе частіше в його віршах з’являлися почуття, яким раніше душа поета чинила опір — трагізм, безнадія.
З-поміж цього ряду вірш « і ече вода з-під явора...» відрізняється чистотою й гармонійністю. Це мрія, яка стала реальністю хоча б в уяві. Звідси чисті пейзажні лінії, простота й невибагливість. Саме цим і привертає увагу читачів та шанувальників таланту Т. Шевченка вірш «Тече вода з-під явора...».