Главная | Обратная связь

Застревающие личности

Теперь перейдем к личностям с застревающей, или па­раноидальной акцентуацией. Многие авторы в своих класси­фикациях выделяли эту акцентуацию (или психопатию). Мы находим ее у К.Леонгарда, Д.Шапиро, православного психо­терапевта С.А. Белорусова (Который соотносит ее со страстью сребролюбия.), а также в известной классифика­ции П.Б. Ганнушкина. А.Е. Личко, описывая типы конститу­циональных психопатий и акцентуаций характера у подрост­ков, не выделяет этот тип по той причине, что раскрывается он после 30 лет, в период полной социальной зрелости.²⁴⁷ .

Черты человека с застревающей акцентуацией гораздо более патологичны, чем у какой-либо другой. Эти люди поч­ти во всех своих действиях и мыслях несут отпечаток глубо­кой душевной дисгармонии. Проявлений параноидного стиля выделено достаточно много. Это всевозможные сверхценные увлечения, доминирующие и сверхценные идеи, патологиче­ские страхи, кверулянтство (страсть к письменным жалобам и доносам), подозрительность, бредовые расстройства (ревности, величия), вплоть до галлюцинаций (чаще при па­раноидной форме шизофрении).

Естественно, есть люди не со столь зримыми отклоне­ниями. У них личностные аномалии могут проявляться так: ригидность — подозрительность — догматичность. И чаще всего, говоря о застревающих личностях, мы вспоминаем об их подозрительности, поскольку эта черта порой определяет весь их внутренний облик. В основе подозрительности лежит какой-либо страх: обмана, супружеской измены, унижения, болезни, утраты, дисморфофобия (Дисморфофобия — боязнь физического недостатка.).

Подозрительное мышле­ние всегда оказывается ригидным, негибким. Если начальник застревает на подозрении своих сотрудников в обмане, он в любой ситуации будет видеть попытку составить заговор. Если человек имеет какой-либо физический недостаток, на этой почве может развиваться очень болезненное состояние — дисморфофобия. "Все вокруг смеются над моим длинным носом. Когда я иду на рынок за покупками, все только и смотрят на меня, улыбаются и перешептываются". Подозри­тельный человек"смотрит на мир с устойчивым предубеж­дением, постоянно занимаясь поисками подтверждений сво­их подозрений".²⁴⁸ Никто не отрицает, что на рынке люди пе­реговариваются и порой смеются. Но подозрительность и напряженное ожидание насмешек приводят к неправильной интерпретации действительно существующих фактов.

"Сравнительно медленный темп психической деятель­ности сближает педантичных (навязчивых — авт.) с за­стревающими личностями. Но у последних медлительность касается в основном застревания на эмоциональных пере­живаниях эгоистического характера, когда затрагиваются личные интересы и самолюбие данного объекта".²⁴

Люди этого типа довольно колоритны как в светской, так и в церковной жизни. Но если взглянуть глубже и выде­лить главное, то, что определяет их душевный облик, то мы замечаем такую черту, как длительное существование всех переживаний (аффектов), особенно греховных (по типу за­стревания).

У любого человека может возникнуть гнев, но аффект спадает и гнев проходит. Страх утихает, приступ самолюбия может смениться раскаянием. У застревающих личностей обида может жить в душе бесконечно долго. Человек вспо­минает ее обстоятельства, все детали, истолковывая их в свою пользу. Чувство обиды и жажда отмщения не всегда выходят наружу и воплощаются в действиях и словах. Это зависит от развития человека, его культурного и духовного уровня. Но могут пройти годы, и чувство обиды не гаснет, а это уже называется злопамятностью. Порой эти люди выгля­дят нелепо, когда начинают ворошить прошлое, призывать к ответу, когда уже никто не помнит обстоятельств события.

При такой злопамятности их впечатлительность и обидчивость также довольно велики. Часто они сами сетуют на то, что обижаются по пустякам. А те, у кого понятия о ду­ховной жизни совсем не развиты, порой с гордостью заявля­ют: "Да, я такой, я очень обидчив".

Из свойств личности у них более всего развито волевое начало (напомним, что, к примеру, у шизоидов гипертрофи­рованна умственная сфера, а у истероидов — чувственная). Даже при наличии среднего уровня интеллекта застревающие личности способны добиваться продвижения по службе, если только их не выгонят совсем за частые конфликты и неужив­чивость. "Типичный начальник" — говорят обычно про тако­го человека: въедливый, своенравный, волевой, с множеством идей, все подмечающий, недоверчивый.

Эгоистическим влечениям и аффектам застревающих личностей присуща особая сила. Когда затронуты их инте­ресы, они могут помнить обиду долгое время. Чаще всего они весьма честолюбивы, требуют от всех окружающих вы­полнения "долга". В приходской жизни такой человек выде­ляется навязчивыми приставаниями ко всем и вся с желанием переделать и исправить их, добиться справедливости. Они любят, не разбирая лиц и обстоятельств, биться "за правду", защищать несправедливо, на их взгляд, обиженного.

В Церкви им принадлежит решающая роль в борьбе со всевозможными периферийными ( Т.е. малозначащими.) явлениями внутриприходской жизни. Они способны изжить свою жертву из общины. Или, затеяв какое-либо дело, например организацию право­славной библиотеки, легко могут превратить дело в траге­дию, перессорившись со всеми.

Если им не хватает интеллекта, могут стать "волевым центром" какой-либо секты, возглавляемой шизоидной лич­ностью,²⁵¹ или "правой рукой" младостарца. Именно пара­нойяльным личностям чаще всего приходят в голову сверх­ценные идеи вроде борьбы с засильем жидомасонов в России или поскромнее — война со старушками, поющими на кли­росе "не по уставу".

Как видим, это типичные волевые экстраверты — их неуемная энергия направлена вовне. Их главным недостатком является неумение заглядывать в свое сердце, нежелание во всех трудных и конфликтных ситуациях, в которые они по­падают, брать хотя бы часть вины на себя. Они твердо убеж­дены, что им недодали любви, почета, внимания, недооцени­ли. И все, чего у них нет, они хотят взять извне, силой, вме­сто того чтобы воспитать в своем сердце навык принятия ок­ружающего мира. Им приходится по душе утверждение, что "Царство Небесное силой берется" (Мф. 11, 12), но приме­няют они его неверно. (И уж, конечно, не вспоминают слова Спасителя: "Царствие Бо­жие внутрь вас есть" (Лк. 17, 21)).

Вся их бурная деятельность, естественно, не вызывает восторга у окружающих, их сурово "смиряют" или тактично осаживают. Впрочем, при их степени чувствительности к обидам это практически одно и то же.

В связи с этим они убеждены, что к ним плохо отно­сятся, причем именно из-за их правдолюбия.

— Я все говорю в глаза, не лукавлю, как некоторые, — с жаром доказывает нам активист "боя с тенью".

— А что это всё? Какова его ценность? — уточняем мы.

— Речь идет о нашем спасении! — следует ответ.

Да, это такой козырь, что крыть нечем, и мы умолкаем. В связи с тем, что им трудно общаться с людьми, а также из-за частых насмешек над их негибкостью, в них быстро фор­мируется подозрительность. Она основана именно на общем недостатке доверия к людям.²⁵²

Во всех источниках, описывающих застревающих лич­ностей, указан типичный образ ревнивого мужа. Но в прак­тике приходской жизни это может выглядеть как ревность к старцу, духовному отцу, в связи с тем, что он "изменяет" на­шему ревнивцу с другими прихожанами. "Что он так долго ее исповедует? А с этим-то как внимательно беседовал! А на меня сегодня и не взглянул!" Из-за склонности к аффектам их настроение колеблется между напряженным разочарованием и надеждой.

 

Застряючі особи
Тепер перейдемо до осіб із застряючою, абопараноїдальною акцентуацією. Багато авторів у своїхкласифікаціях виділяли цю акцентуацію (чи психопатію).Ми знаходимо її у К.Леонгарда, Д.Шапиро, православногопсихотерапевта С.А. Белорусова (Який співвідносить її зпристрастю сріблолюбства.), а також у відомійкласифікації П.Б. Ганнушкина. А.Е. Личко, описуючи типиконституціональних психопатій і акцентуації характеру упідлітків, не виділяє цей тип з тієї причини, щорозкривається він після 30 років, в період повноїсоціальної зрілості.247 .
Риси людини із застряючою акцентуацією набагатобільше патологічні, ніж у якої-небудь інший. Ці людипочти в усіх своїх діях і думках несуть відбиток глибокоїдушевної дисгармонії. Проявів параноїдного стилювиділені досить багато. Це всілякі надцінні захоплення,домінуючі і надцінні ідеї, патологічні страхи,кверулянтство (пристрасть до письмових скарг і доносів),підозрілість, маячні розлади (ревнощів, величі), аж догалюцинацій (частіше при параноїдній формішизофренії)

Природно, є люди не з такими зримими відхиленнями. Уних особові аномалії можуть проявлятися так: ригідність -підозрілість - догматичность. І найчастіше, говорячи прозастряючих осіб, ми згадуємо про їх підозрілість, оскількиця риса іноді визначає увесь їх внутрішній вигляд. У основіпідозрілості лежить який-небудь страх: обману,подружньої зради, приниження, хвороби, втрати,дисморфофобія (Дисморфофобія - страх фізичного недоліку.).

Підозріле мислення завжди виявляється ригідним,негнучким. Якщо начальник застряє на підозрі своїхспівробітників в обмані, він у будь-якій ситуації бачитимеспробу скласти змову. Якщо людина має який-небудьфізичний недолік, на цьому грунті може розвиватисядуже болючий стан - дисморфофобія. "Усі навкругисміються над моїм довгим носом. Коли я йду на ринок запокупками, все тільки і дивляться на мене, посміхаютьсяі перешіптуються". Підозріла людина дивиться на світ із стійким упередженням, постійно займаючись пошуками підтверджень своїх підозр". Ніхто не заперечує, що наринку люди переговорюються і іноді сміються. Алепідозрілість і напружене очікування кепкуваньпризводять до неправильної інтерпретації дійсноіснуючих фактів.

"Порівняно повільний темп психічної діяльності зближуєпедантичних (нав'язливих - авт.) із застряючими особами. Але у останніх повільність торкається в основномузастрявання на емоційних переживаннях егоїстичногохарактеру, коли зачіпаються особисті інтереси ісамолюбність цього об'єкту".
Люди цього типу досить колоритні як у світському, так і вцерковному житті. Але якщо поглянути глибше і виділитиголовне, то, що визначає їх душевний вигляд, то мипомічаємо таку рису, як тривале існування усіхпереживань (афектів), особливо гріховних (за типом застрягання).

Убудьякої людини може виникнути гнів, але афектспадає і гнів проходить. Страх вщухає, нападсамолюбності може змінитися розкаянням. У застряючихосіб образа може жити в душі нескінченно довго. Людиназгадує її обставини, усі деталі, тлумачивши їх у своюкористь. Почуття образи і жадання помсти не завждивиходять назовні і утілюються в діях і словах. Це залежитьвід розвитку людини, його культурного і духовного рівня.Але можуть пройти роки, і почуття образи не гасне, а цевже називається злопам'ятністю. Іноді ці людивиглядають безглуздо, коли починають ворушити минуле,закликати до відповіді, коли вже ніхто не пам'ятаєобставин.

При такій злопам'ятності їх вразливість і образливістьтакож досить великі. Часто вони самі нарікають на те, щоображаються по дурницях. А ті, у кого поняття продуховне життя зовсім не розвинені, іноді з гордістюзаявляють: "Так, я такий, я дуже образливий".

З властивостей особи у них понад усе розвиненийвольовий початок (нагадаємо, що, приміром, у шизоїдівгипертрофированна розумова сфера, а у истероидов -чуттєва). Навіть за наявності середнього рівня інтелектузастряючі особи здатні домагатися просування по службі,якщо тільки їх не виженуть зовсім за часті конфлікти інезлагідність. "Типовий начальник" - говорять зазвичайпро таку людину: уїдливий, примхливий, вольовий, змножиною ідей, все що помічає, недовірливий.

Егоїстичним потягам і афектам застряючих осіб властиваособлива сила. Коли зачеплені їх інтереси, вони можутьпам'ятати образу довгий час. Найчастіше вони дужечестолюбні, вимагають від усього оточення виконання"обов'язку". У приходському житті така людинавиділяється нав'язливими докучаннями до усіх і уся збажанням переробити і виправити їх, добитисясправедливості. Вони люблять, не розбираючи осіб іобставин, битися "за правду", захищати несправедливо,на їх погляд, скривдженого. У Церкві їм належить вирішальна роль у боротьбі зівсілякими периферійними ( Т.е. малозначними.)явищами внутрішньоприходського життя. Вони здатнізжити свою жертву з общини. Чи, затіявши якунебудьсправу, наприклад організацію православної бібліотеки,легко можуть перетворити справу на трагедію,пересварившись з усіма. Якщо їм бракує інтелекту, можуть стати "вольовимцентром" якої-небудь секти, очолюваною шизоїдноюособою, або "правою рукою" младостарца. Самепаранояльним особам найчастіше спадають на думкунадцінні ідеї на зразок боротьби із засиллямжидомасонів в Росії або поскромніше - війна ізстаренькими, що співають на кліросі "не за статутом".

Як бачимо, це типові вольові экстраверты - їх невгамовнаенергія спрямована зовні. Їх головним недоліком єневміння заглядати у своє серце, небажання в усіхважких і конфліктних ситуаціях, в які вони потрапляють,брати хоч би частину провини на себе. Вони твердопереконані, що їм недодали любові, шани, уваги,недооцінили. І все, чого у них немає, вони хочуть узятиззовні, силою, замість того щоб виховати у своєму серцінавичку прийняття навколишнього світу. Їм припадає додуші твердження, що "Царство Небесне силою береться"(Мф. 11, 12), але застосовують вони його невірно. І вже,звичайно, не згадують слова Спасителя : "Царство Божевсередину вас є" Уся їх бурхлива діяльність, природно, не викликає захватуу оточення, їх суворо "гамують" або тактовно осаджують.Втім, при їх мірі чутливості до образ це практично одно іте ж.
У зв'язку з цим вони переконані, що до них погановідносяться, причому саме із-за їх правдолюбивого.
- Я все говорю в очі, не лукавлю, як деякі, - з жаромдоводить нам активіст "бою з тінню".
- А що це усе? Яка його цінність? - уточнюємо ми.
- йдеться про наш порятунок! - слідує відповідь.

Так, це такий козир, що крити нічим, і ми замовкаємо. Узв'язку з тим, що їм важко спілкуватися з людьми, а такожіз-за частих кепкувань над їх негнучкістю, в них швидкоформується підозрілість. Вона грунтована саме назагальному недоліку довіри до людей.
У усіх джерелах, застряючих осіб, що описують, вказанийтиповий образ ревнивого чоловіка. Але в практиціприходського життя це може виглядати як ревнощі достарця, духовного батька, у зв'язку з тим, що він "зраджує"нашому ревнивцеві з іншими прихожанами. "Що він такдовго її сповідує? А з цим-то як уважно розмовляв! А намене сьогодні і не поглянув"! Через схильність до афектівїх настрій коливається між напруженого розчарування і надією.