Главная | Обратная связь

Рівні психологічного здоров’я сім’ї.

Психологічне здоров’я сім’ї – це комплексний узагальнений показник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних відносинах, у соціальному середовищі й професійній сфері їх діяльності. Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, що забезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльності всіх членів родини. Психологічне здоров’я – це інтегральний показник функціонування сучасної родини, який відображає якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що протікають у ній. Мета психологічного здоров’я сім’ї – збереження, зміцнення й розвиток духовної, психічної, соціальної й соматичної складових здоров’я всіх членів сім’ї.

На думку I. Дубровіної, психічне здоров’я стосується до окремих психічних процесів, а психологічне – особистості в цілому, що дозволяє визначити особистісно-психологічний аспект проблеми психічного здоров’я. Психологічне здоров’я характеризує особистість у цілому, перебуває в безпосередньому зв’язку із виявом людського духу й дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психологічного здоров’я [8].

А. Ліщук ототожнює психологічне здоров’я з духовним, розглядає його як найбільш адекватну міру індивідуального й суспільного добробуту [4].

Сім’я сприяє збереженню психічного здоров’я завдяки виконанню функцій, які полягають у забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Якщо з моменту існування сім’ї значимими були господарська, економічна, дітородна, виховна функції, то на цей момент повсюдно підсилюється психотерапевтична функція, функція емоційної підтримки.

Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості.

В. Торохтій говорить про психологічне здоров’я сім’ї й про те, що цей “інтегральний показник динаміки життєво важливих для неї функцій, що виражає якісну сторону соціально-психологічних процесів, що протікають у ній, і, зокрема, здатність сім’ї протистояти небажаним впливам соціального середовища”, не тотожний поняттю “соціально-психологічний клімат”, яке більшою мірою застосовне для груп (у тому числі малих) різнорідного складу, що частіше поєднують своїх членів на основі професійної діяльності і наявності в них широких можливостей виходу із групи і т. д. Для малої групи, яка має родинні зв’язки, що забезпечують стійку й тривалу психологічну взаємозалежність, де зберігається близькість міжособистісних інтимних переживань, де особливо значима подібністьціннісних орієнтацій, де одночасно виділяється не одна, а низка загальносімейних цілей і зберігається гнучкість їх пріоритетності, адресності, де головною умовою її існування є цілісність, – більш прийнятний термін “психологічне здоров’я сім’ї” [9].

Психологічне здоров’я сім’ї детерміноване багатьма факторами: соціальним, економічним, біологічним, психологічним і т. д. Норма в здоров’ї окремої особистості або відхилення від норми адекватно відображаються на психічному здоров’ї не тільки окремої особистості, а в підсумку й на психологічному здоров’ї сім’ї. Але тут не може бути твердої залежності, через те що впливають і інші фактори, а тому виникає необхідність визначення рівнів психологічного здоров’я сім’ї і комплексної оцінки цього явища для кожної сім’ї.

У визначенні рівнів виділяють три позиції [9]:

Ø норма психологічного здоров’я сім’ї умовно визначається діапазоном розвитку індивідуальних і групових психологічних явищ і процесів, у рамках якого гармонійно забезпечується, з одного боку, погодженість і розумне задоволення потреб членів сім’ї, а з другого – їх соціальна (внутрісімейна) активність;

Ø відхилення від норми в психологічному здоров’ї сім’ї характеризується, як правило, домінуванням тенденцій задоволення кожним членом сім’ї своїх особистісних потреб і мінімізацією погодженості їх дій, а також частковою відсутністю соціальної (внутрісімейної) активності. Це характерно для сімей, що мають потребу у психологічному консультуванні, які зазвичай піддаються психокорекції;

Ø відсутність психологічного здоров’я сім’ї полягає в її нездатності самостійно коректувати дезорганізуючі дії її членів. У подібній ситуації переважає внутрісімейний дискомфорт і часткова автономність дій її членів задоволення особистісних індивідуальних потреб. Такі ознаки стосуються психологічно нездорової сім’ї.