Главная | Обратная связь

Список використаної літератури

Вступ

З давніх-давен гіпноз та навіювання пов’язані з чимось таємничим, що є головною причиною величезної цікавості до цих явищ. Достатньо познайомитись з літературними джерелами, щоб переконатися, що механізми гіпнозу і навіювання ретельно оберігаються. Навіть найвідоміші фахівці в своїх працях не розкривають всі секрети, користуючись іноді зовсім різною термінологією. Спробуємо об’єднати всі досягнення в цій галузі і дати визначення ключовим поняттям: навіювання та гіпноз.

Навіювання ( від латинського suggestion) – це сприйняття суб’єктом інформації, що надходить ззовні, в повному об’ємі, не піддаючи критиці, суб’єктивно-особистісній переробці, і яка здійснює вплив на протікання нервово-психічних процесів. Шляхом навіювання можуть викликатися відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові пробудження і бажання, а також здійснюється вплив на вегетативні функції без активної участі особистості.(1:466)

Навіювання – це процес впливу на психіку людини, який пов’язаний зі зниженням усвідомленості і критичності при сприйнятті та реалізації навіюваного змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу та оцінювання у відповідності з минулим досвідом і даним станом суб’єкта. Змісту свідомості, який засвоєно за механізмом навіювання, в подальшому властивий нав’язливий характер; він важко піддається осмисленню та корекції, оскільки являє собою сукупність навіяних установок.

Навіювання є обов’язковим компонентом звичайного людського спілкування, але може виступати і як спеціально організований вид комунікації, що передбачає некритичне сприйняття повідомленої інформації, протилежній переконанням. (2)

Таким чином, навіювання або сугестія – це складна система „психотерапевт - клієнт”. В цій системі можна виділити декілька взаємопов’язаних елементів:

· Вплив терапевта.

· Сприйняття.

· Аперцепція цього впливу клієнтом.

· Зворотня реакція у виді акцепції (бажаний феномен).

· Блокування чи інверсії (небажані феномени).

Головним засобом є вербальна формула. Хоча можливі і невербальні засоби впливу (поза, міміка, рухи, тактильні та інші впливи), які можуть як підсилювати словесні навіювання так і послаблювати їх.

Навіювання поділяють на: гетеросугестію, аутосугестію, навіювання пряме або відкрите і другорядне або закрите; навіювання контактне або дистанційне.

Аутосугестія – це навіювання яких-небудь думок, бажань, образів, відчуттів, емоційних і соматичних реакцій і станів самому собі, за допомогою різних методів самонавіювання, які базуються на тому, що вербальні формули сугестії і невербальні прийоми здійснюють самі клієнти.

Самонавіювання є основою аутогенного тренування (а також біологічного зворотнього зв’язку, релаксації і ін.).(3:342)

Термін гіпноз (від грецького hypnos – сон) вперше запропонував в 1843 році англійський хірург Бред.

Відомий в нашій країні психотерапевт В. Л. Райков вважає, що гіпноз є особлива, резервна форма психологічного стану та реагування, потенційна готовність до максимальної мобілізації психіки, коли змінена функція свідомості та самосвідомості отримує розширені можливості управління центральної і периферичної нервової системи, включаючи деякі елементи несвідомого, а в якомусь ступені і організмом в цілому. Отже, гіпноз, відповідно до концепції Райкова, - це стан зміненої свідомості, що виникає під впливом особливих ситуацій, особливих впливів, особливих навіювань, який характеризується готовністю психіки до прийому інформації, її переробки та реалізації в діяльності.

Гіпноз – це тимчасовий стан свідомості, який характеризується

звуженням її об’єму і чітким фокусуванням на зміст навіювання, що пов’язано зі зміною функцій індивідуального контролю і самосвідомості.(4:214;5:127)

Таким чином, гіпноз можна розглядати як тимчасовий стан звуження свідомості і сконцентрованої уваги, що викликаний дією гіпнотизера

(гетерогіпноз) або впливом на власну особистість (аутогіпноз), зумовлений підвищеною навіюваністю і гіпнабельністю, який проявляється у зниженні рівня мислення, вольового контролю та емоційного настрою.

Основна частина

Початок наукового етапу пояснення фізіологічного механізму впливу навіювання пов’язують з ім’ям Франца Месмера. Франц - Антон Месмер, доктор медицини Віденського університету, пропагував учення про існування та дію універсального флюїду. Месмер вважав, що його теорія базується на фізіології та близька до теорій електрики або магнітів, які викликали великий інтерес у наукових колах того часу. Згідно з Месмером, в тілі людини є магнетичний флюїд, який магнетизер може розподіляти гармонійно або нерівномірно, викликаючи конвульсії.

Пюісегюр (1751-1825), учень Месмера, відкрив “магнетичний сомнамбулізм”. Його метод дозволяв уникати конвульсивного кризу. Навіть впадаючи в стан пасивної покірності, піддослідний не втрачав здатності до розмови з терапевтом. Залишаючись флюїдистом, Пюісегюр надавав велике значення бажанню вилікувати пацієнта і хоча б в якомусь ступені врахувати його особистість.

Середина XIX століття ознаменувалась важливим поворотом, пов’язаним зі зміною методики навіювання і гіпнозу та появою нової теорії. Термін «тваринний магнетизм» шотландським лікарем Джеймсом Бредом був замінений на гіпнотизм (від грецького hypnos –«сон»). Манчестерський хірург Бред вважав, що найбільш суттєва частина процесу відбувається «в самому суб’єкті» без впливу якої-небудь зовнішньої сили. Він висунув «психонейрофізіологічну теорію», яка базувалась на модній у той час «міфології мозку». «Гіпнотизер схожий на механіка, що призводить в дію сили в самому організмі пацієнта». Джеймс Бред зводив все до мозкових механізмів, чим пояснюється повна зневага афективних факторів у відношенні між лікарем і хворим.

Знаменитий Зігмунд Фрейд також спробував відобразити теоретичну схему механізмів специфічних нейропсихологічних і нейрофізіологічних процесів, які відбуваються під час акцепції сугестії людиною і ведуть до порушення роботи органів зору, слуху, м"язового апарату. Один з описаних Фрейдом випадків привернув увагу І.П.Павлова і дав імпульс до розроблення його концепції експериментальних неврозів.

Розвиток вчення Фрейда відбувся в роботах швейцарського психіатра Карла Юнга (1875-1961). Юнг великого значення надавав психофізіологічним процесам. Він вважав, що настане час, коли «прориють тунель, що поєднає психічне і соматичне».

У кінці XIX століття в Росії та на Україні погляди вчених на гіпноз розвивались під впливом роботи А.А.Токарського «Терапевтическое использование гипноза», що вийшла в 1890 р. в Росії. Пізніше цими питаннями стали займатись В.М.Бехтєрєв, Ю.В.Канабіх, Е.Н.Довбня, П.П.Под’янепольский, Л.І.Платонов, С.І.Консторум, В.М.Мясищев та ін. (6)

Розгорнутий аналіз фізіологічних процесів, що лежать в основі гіпнотичного навіювання, дав в 1927 році І. П. Павлов в останньому розділі «Лекцій про роботу великих півкуль головного мозку».

Навіювання за І.П.Павловим – це сильне, концентроване подразнення, «яке одержало переважаюче, незаконне і незаперечне значення». Місцем застосування цього подразнення є домінуюча (та, що не спить) ділянка кори великих півкуль, через яку підтримується зв’язок з гіпнотизером. Подразнення, відчуття або їх слідові процеси у вигляді уявлень можуть викликатися емоцією, тобто подразненням підкірки, або створюються ззовні чи за допомогою внутрішніх зв’язків, асоціацій. Навіюваній дії слів сприяє і загальмованість кори великого мозку.

Вже в стані гіпнозу слова, що надходять від гіпнотизера, не зустрічають будь-якої перешкоди. Цим словам і вказівкам не протиставляються протилежні думки, наміри і почуття гіпнотика.(7:21)

Таким чином, за І.П.Павловим, навіювання є найбільш спрощений найтиповіший умовний рефлекс людини.

Ще 1923 р. на Інтернаціональному конгресі фізіологів в Единбурзі І.П.Павлов висловив думку про тотожність гальмування під час гіпнотичного і природного сну. Розкриваючи фізіологічні механізми сну, І.П.Павлов визначив істинну природу гіпнозу. Стан гіпнозу у людини і тварин викликається і розвивається в таких же умовах і за тими ж законами, що і нормальний сон. Гіпноз і нормальний сон мають одну й ту саму основу – гальмування кори великих півкуль головного мозку.

По суті, гіпноз і сон мають деякі особливості. Якщо сон – це іррадійоване гальмування, яке розповсюдилось по корі великих півкуль без наявності осередків сильного збудження, то гіпноз – це сон, що наступає дуже повільно, обмежуючись спочатку лише дуже маленькою, вузькою територією, поступово розширюється, доходить до підкірки, залишаючи незайманими лише центри дихання, серцебиття і т.ін., хоча послаблюючи і їх в певній мірі.

В стані гіпнозу гальмуванням охоплені лише деякі ділянки кори великих півкуль; це не що інше, як частковий, парціальний сон, який поступово розповсюджується з основного пункту з розходженням функцій мозку. Розходження функцій мозку, за І.П.Павловим, - це особливий стан мозку гіпнотика, коли він чує і розуміє звернену до нього мову, коли йому можна навіть давати які-небудь завдання, а «поряд з цим він втратив владу над своїми скелетними м’язами, не може змінити положення частин свого тіла, навіть якщо б він цього захотів».(7: 21)

В.М.Бехтєрєв, базуючись на поглядах І.П.Павлова, розглядав гіпноз як «умовний сонний рефлекс». Він вважав гіпноз і сон єдиними за своєю природою процесами. Під час як гіпнотичного, так і звичайного сну уповільнюється ритм дихання, зменшується частота серцебиття, знижується безумовна секреція слини, уповільнюється обмін речовин. Але під час гіпнотичного сну, як відмічав В.М.Бехтєрєв у своїй книзі «Слово як фізіологічний і лікувальний фактор», «…діяльність довільної інервації виявилась відключеною». Це пояснюється тим, що в стані гіпнотичного сну відмічається функціональне розчленування кори головного мозку на ділянки сну і неспання, що визначаються явищами підвищеного навіювання. Поряд з подразниками, придатними для засипання, завжди є і такий, що справляє протилежну дію, зберігаючи і підтримуючи вогнище збудження, або, як його назвав І.П.Павлов, «сторожовий пункт». У людини, заглибленої в гіпноз, цей пункт завжди «налаштований» на голос того, хто викликав у нєї цей стан. Це явище стали називати - гіпнотичний раппорт, або виборчий контакт між гіпнотизером і загіпнотизованим. (8:79)

Таким чином, введення людини в стан гіпнозу є зміною психофізіологічних характеристик центральної нервової системи на фоні вибіркового сенсорного сприйняття.

Відомі висновки вчених, які займалися вивченням біоелектричної активності головного мозку. Так чеський дослідник В.Кракора (Krakora, 1953 р.) відмічав, що у суб’єктів, що перебували в стані гіпнозу, поки гіпнотизер говорить або здійснює будь-які навіювання, показники ЕЕГ такі ж, як і в тих, хто не спить. Через деякий час після навіювання з’являвся запис, типовий для нормального сну. Вів виникав і в тих випадках, коли загіпнотизований тривалий час зберігав надане йому положення. Ці спостереження свідчать, на думку автора, про нестійку глибину гальмування під час гіпнотичного сну. За даними ЕЕГ, спочатку настає альфа-ритм, що характерно для стану неспання (спокою). При зануренні людини в більш глибокий стан, ритм хвиль дещо уповільнюється. Лише коли суб’єкт перебуває в стані гіпнотичного трансу досить тривалий відрізок часу без будь-якого навіювання, з’являється запис, характерний для неглибокого природного сну. Якщо гіпнотичний сон переходить в природній, то на ЕЕГ починають реєструватися повільні хвилі. Як під час природного, так і гіпнотичного сну, ЕЕГ-дослідження з застосуванням ритмічних світлових подразників виявляє зниження лабільності кіркових нейронів.

За данимим М.А.Аладжалова, С.Л.Кам’янецького і В.Є.Рожнова (1979р.), картина надповільних коливань електричного потенціалу в глибокому гіпнозі безперечно відрізняється від надповільної активності в стані спокою і в стадії гіпнотичної сомналенції. На ЕЕГ після того, як гіпнотик відчує сонність і закриє очі, модульованість альфа-ритму зникає, дещо знижується його частота і амплітуда. По мірі занурення в гіпноз, коли гіпнотик вже не може довільно відкрити очі, підняти кінцівку на ЕЕГ починають реєструватися періоди депресії альфа-ритму з послідуючим виявленням альфа-веретен. З подальшим заглибленням в гіпнотичний транс настає уповільнення частоти і зниження біоелектричної активності головного мозку. Одначе зміна фаз на початку звичайного сну відбувається значно повільніше і при цьому навіть в стані глибокого гіпнозу ніколи не виявляється дельта-хвилі (повільні хвилі).

В період засинання спостерігаються особливо чіткі парадоксальні реакції, слабкі подразники підсилюють біоелектричну активність мозку, а сильні – понижують. Відмічається загальне зниження збудливості кори великих півкуль і подовження наслідків реакції на зовнішнє подразнення. При цьому було показано, що ефект навіюваного бачення, як і ефект навіяного слухового відчуття, на ЕЕГ абсолютно подібний до такого ж при реальному подразненні.(2)

Ці дослідження підтверджують концепцію І.П.Павлова про гіпноз, як проміжний стан між сном і неспанням.

На основі вчення І. П. Павлова в 1956 році була розроблена детальна класифікація різних стадій та ступенів глибини гіпнозу лікарем Е. С. Катковим. Дана класифікація представляє інтерес тому, що дає інформацію про повну фізіологічну динаміку гіпнотичного трансу.

Перша стадія. Перший ступінь. Спостерігається наростаюче зниження тонусу кори головного мозку. Основні процеси - гальмування і збудження - змінені, що створює умови для іррадіації гальмування на руховий аналізатор і другу сигнальну систему дійсності. Це вихідний предгіпнозний стан. Піддослідний чує, свої думки контролює. Чутливість збережена. Легко реалізується навіювання рухових реакцій. З цього стану гіпнотизований легко може вийти.

Другий ступінь. Тонус кори ще більше знижується. Глибоко загальмований руховий аналізатор. Ковтальні рухи. Дотик до руки викликає активне нормальне напруження. Рухові реакції легко реалізуються. Чує й активно сприймає зовнішні подразники. Чутливість збережена. Легко може бути розбуджений.

Третій ступінь. Тонус кори значно знижений. Більш глибоке пригнічення рухового аналізатора і другої сигнальної системи. Показники третього ступеня першій стадії: відчуття гіпнотіком дрімоти і сонливості. Перебіг думок млявий. Важкість в тілі. М"язи розслаблені. Піднята рука безсило падає. Неможливо відкрити повіки, поворухнути рукою. Моторні навіювання часто не реалізуються. Навколишні звуки чує. Після пробудження впевнений, що міг би вийти і сам з цього стану.

Друга стадія. Перший ступінь. Тонус кори знижений, виникає зона раппорту. Розлите гальмування вимикає кінестетичну систему (каталепсії). Гальмування другої сигнальної системи дійсності. Гальмування іррадіює і на шкірний аналізатор (аналгезія).

Другий ступінь. Ще більше поглиблення попереднього стану. Досягається сосковидної каталепсії. Мимовільна аналгезія. Більше гальмування другої сигнальної системи.

Третій ступінь. У корі головного мозку з"являються фазові явища - вирівнююча фаза. Більш глибоке гальмування другої сигнальної системи.

Третя стадія. Перший ступінь. Зона раппорта формується повністю. Друга сигнальна система вимкнена.(9)

Підсумовуючи викладене можна сказати, що гіпноз дозволяє розвивати вплив психіки на тіло.

Вчені продовжують вести дискусію і ніяк не можуть дійти згоди відносно фізіологічних критеріїв стану гіпнотичного трансу. Фізіологічні критерії, які використовувалися у сучасній науці свідчать про стан релаксації (Godin, 1957). ЕЕГ-дослідження недостатньо переконливі. Більша надія покладається на дослідження диференційованої діяльності мозкових півкуль (Watzlawick, 1978/1980). Можливе вивчення викликаних потенціалів (Comas, 1991). Можливо предметом більш глибокого вивчення слід було б зробити спостереження клініцистів, які мають достатньо прикладів соматичних змін, викликаних психофізіологічними і нейрофізіологічними процесами.

Швейцарські учені за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ) показали, які зміни у функціях мозку відбуваються під гіпнозом. Виявилось, що гіпноз викликає значні зміни в роботі префронтальних і парієнтальних ділянок мозку, відповідальних за увагу, а також у функціональних зв’язках моторної (руховою) кори з іншими відділами мозку, при цьому активність моторних систем не пригнічується. Крім того, з’ясувалося, що під гіпнозом посилюється активація структури мозку, що бере участь у формуванні пам’яті і сприйняття людиною власного образу, а також змінюються процеси контролю виконання завдань, що відбуваються в лобових долях. На підставі одержаних даних учені зробили висновок, що гіпноз не впливає безпосередньо на моторні системи мозку, проте передає управління ними штучно сформованим образам.

Сучасне вчення про гіпноз переживає певний критичний момент. Сьогодні відомо, що гіпноз не може бути частковим гальмуванням кори головного мозку, тому що поняття «гальмування» не застосовується до популяції нервових клітин головного мозку. До цих пір гостро стоїть питання про те, чи існує гіпноз як специфічний фізіологічний стан або всі гіпнотичні феномени можна пояснити тільки навіюванням. Ця проблема дискутувалася на конгресі з гіпнозу, що проходив у США і ФРН у 1990 році. (10)

Висновок

Сучасна наука на даний момент не може дати вичерпну відповідь про фізіологічні механізми гіпнозу та навіювання. Пояснення суперечать одне одному. Досить гостро стоїть питання про те, чи взагалі існує гіпноз як специфічний фізіологічний стан або всі гіпнотичні феномени можна пояснити тільки навіюванням.

Навіювання за І.П.Павловим – звичайний умовний рефлекс.

Навіювання являється складовою нормального людського спілкування. Разом з іншими засобами спілкування сугестії виконують важливі соціально-психологічні функції: сприяють формуванню суспільної психології людей, укоріненню в свідомості подібних поглядів і переконань, думок і оцінок, норм діяльності і поведінки; направляють і регулюють активність особистості, спонукаючи до одних справ і вчинків або ж утримуючи від них.

Останнім часом в Україні, у зв’язку з її приєднанням до Болонської конвенції, проводиться значна кількість різноманітних семінарів, конференцій, симпозіумів на яких розглядаються питання пов’язані з розробкою і впровадженням інноваційних методів та технологій навчання, яких вимагає запроваджена в державі кредитно-модульна система організації навчального процесу, що вимагає особистісно орієнтованого навчання.

Творчі пошуки вчених як вітчизняних, так і зарубіжних, педагогів-новаторів спрямовані на різні напрями педагогіки: дидактичний, філософський, кібернетичний. Характерні вони і для сугестопедагогіки, яка започатковує новий — психотерапевтичний напрям у педагогіці.

Сугестопедагогіка, використовуючи приховані резерви людини, дозволяє значно розширити і поглибити навчальний процес, зробити його ефективнішим.У другій половині ХХ століття отримали розвиток інші напрями — релаксопедія та сугестопедія. В основу релаксопедії була покладена прогресивна м’язова релаксація та аутогенне тренування. В основу сугестопедії покладено впливи засобами неспецифічної психічної реактивності: інтонацією голосу, жестом, мімікою, виразом очей, поставою, джерелом слова — тобто всім, що пов’язане з моментом вимови слова.(11: 124)

Сугестивна психотерапія використовує інформаційний вплив на психічну сферу у вигляді навіювання.Сугестивна психотерапія знаходить клінічне застосування при всіх видах соматичної і психосоматичної патології.

Гіпноз за І.П.Павловим, В.М.Бехтєрєвим та ін. можна розглядати як часткове гальмування кори головного мозку, особливий стан між сном і неспанням, підтверджений ЕЕГ-дослідженнями. Хоча сьогодні відомо, що гіпноз не може бути частковим гальмуванням кори головного мозку, тому що поняття «гальмування» не застосовується до популяції нервових клітин головного мозку.

Традиційне використання гіпнозу в клінічному аспекті. Сюди відносяться проблеми застосування гіпнозу в психотерапії. Гіпносугестивна психотерапія, як метод психотерапії, застосовує гіпнотичний стан в лікувальних цілях. Гіпнотерапію застосовують при лікуванні захворювань нервової системи, психічних розладів (часто шизофренії, психозів, неврозів), психосоматичних змін внутрішніх органів, акушерсько-гінекологічній практиці, при хірургічних втручаннях і шкірних захворюваннях.

Продовжуються дослідження емоційних станів (тривоги, депресії, стресу, страху), розумової відсталості, сексуальних, урологічних та ін. порушень. В рамках теоретичних підходів обговорюються роботи по створенню під гіпнозом експериментальних конфліктів і неврозів за допомогою постгіпнотичних навіювань. Здійснюються спроби відповісти на ряд ключових теоретичних питань: про гіпнотерапію (підтримуюча чи реконструктивна терапія), про переваги прямих чи побічних сугестій, про роль уявного відтворення під гіпнозом як засобу подолання або корекції несприятливих для людини форм поведінки чи особистісних якостей, про визнання і умови використання в гіпнотерапії мови символів (апелюючи до несвідомого), мовних впливів, відповідних свідомому рівню регуляції.(5:67)

Не піддається сумніву висновок, що більш повне розкриття фізіологічних механізмів навіювання та гіпнозу не тільки дасть можливість відповісти на вже поставлені запитання, а й відкриє нові горизонти використання гіпносугестій, як, наприклад, подорожі у часі і просторі (а чому б і ні!).

Список використаної літератури

1. Б.В. Петровський. Большая медицинская энциклопедия. – М.: Издательство „Советская Энциклопедия”, 1977. – С. 342-343, 466-467.

2. (http://www.leo-life.ru/index.php/gipnoz-m/80-vnush/265-vnushenie)

3. Ахмедов Г.І., Вітенко І.С., Гаванко В.Л., Несен О.О. Гіпносугестивна

психотерапія. – Х.:НУЦІО „КримАрт”, 2000. – 332с.

4. Петровский А.В. Общая психология. М, Просвещение, 1979. 5. Ярошевский М.Г. История психологии. М., Мысль, 1976.

6. ua.textreferat.com 7. Павлов И.П. Лекции о работе больших полушарий головного мозга.

М., 1958.

8. Бехтерев В.М. Слово как физиологический и лечебный фактор.

Петроград, 1928. 9. http://endman.ucoz.ua/news/4

10. Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик

«Персонал Плюс » №26(328) 1-7 липня 2009 року

11. Хомич Г.О., Ткач Р.М. Основи психологічного консультування Навч. Посібник. – К.: МАУП. 2004. – 150с.