Страхова справа в Росії до Жовтневої революції 1917 р.
Найдавнішим способом страхового захисту було взаємне страхування. Починаючи з XIII ст. і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо в дорозі у якогось чумака гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту купували потерпілому потрібні засоби пересування. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків. Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів стала пожежа. З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно провадилось органами місцевого самоврядування переважно в сільській місцевості. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, що перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове і добровільне. Ці товариства обслуговували здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, що укладали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим «золотим полісом». У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одежу, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя. Досить поширеним було й самострахування. У 1857 році було створене Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Було передбачено, що при розподілі прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу до визначеної величини. Цей фонд застосовувався при страхуванні суден. Вантажі ривалий час майже не страхувалися. Це зумовлювалося, зокрема, високим довір'ям до перевізників. Наприклад, у 1857 році було зіпсовано, втрачено лише 7% вантажних місціь. Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А – страхування капіталу, В – страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С – страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д – страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А. У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5 – 7 років. У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Він здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Інспектори міністерства утримувалися на кошти від спеціальних внесків страхових організацій. Для відкриття філії в Росії іноземному страховику належало попередньо внести до державної скарбниці грошову заставу в розмірі 500 тис. руб. і резервувати 30% надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку. Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8% – міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з цього виду страхування.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|