За якими психологічними властивостями можна робити ідентифікаційну матрицю, спираючись на символічні події і постаті української історії?

Що Ви розумієте під культуротворчими ідеями? У яких формах вони реалізуються для України?

Культуротворчі ідеї - це процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої. Вони виступають чинниками зміни розвитку вектору культури у певний час і в певному місці. Культуротворчі ідеї проявляються як в матеріальній культурі, так і в духовній. Українці завжди вирізнялись тим, що основними напрямами культуротворчої діяльності українського народу є: господарський, мовно, мовленнєвий, комунікативний, міфологічний, релігійний, мистецький, морально-етичний, аксіологічний, організаційний, техніко-технологічний, освітній, економічний, науковий, правовий, політичний та ін. Будь-який напрям культуротворчої діяльності української людини дає їй змогу відчувати свою співпричетність до українства та ідентифікувати себе як невід'ємнуодиницю української спільноти.

Але зараз єдиною формою культуротворчої ідеї для України, на мою думку, є тисячолітня боротьба за свою незалежність і свою національну єдність. Ця духовна форма стимулювання постійно діє, адже українську націю знищують вже багато століть, проте ми стоїмо. Ідея незалежної України закладена в кожного справжнього українця на генетичному рівні, звісно це метафора, проте не без долі правди. Нам, українцям, ще жодного століття, десятиліття, року не давали справжньої незалежності. Незалежність не в розумінні документального територіального устрою, а справжня воля, справжня демократія, до якої так прагне мій народ. 21 століття, а наша культуро творча ідея все та ж, але є одна відмінність і вона суттєва. 22 роки незалежності виховали нове покоління, проте зі старою ідеєю боротьби за власну державу, і відмінність цього покоління в тому, що раніше боролися сотні, тисячі, а зараз в єдиному пориві б`ються мільйони і ми переможемо. Саме наше покоління.

Національна ідентичність показує, що вона є результатом процесу ідентифікації, яка найчастіше розглядається як процес уподібнення, ототожнення себе з кимось або з чимось. Ідентифікація розглядається сучасними науковцями як найважливішій механізм соціалізації, етнізації та виховання особистості, який проявляється у прийнятті індивідом конкретної соціальної ролі, в усвідомленні ним власної групової приналежності, у формуванні у нього певних соціальних установок. Отже, ідентичність – це динамічна структура, яка розвивається протягом всього людського життя, причому цей розвиток є нелінійним та нерівномірним, він проходить через подолання криз ідентичності, може йти як у прогресивному, так і регресивному напрямі.

У різних суб'єктів є присутність ідентифікаційних матриць як специфічних категоріальних когнітивноемоційних систем, що зумовлюють специфіку самовизначення суб'єктів (як індивідів, так і спільнот). Було доведено, що основу ідентифікаційної матриці людини складають різні ідентичності: загальнолюдська, вікова, статева, релігійна, етнічна, професійна тощо. Становлення нових ідентичностей суб'єкта завжди пов'язане зі змінами внутрішньої структури ідентифікаційної матриці, що зумовлюється, в свою чергу, специфікою діяльності даного суб'єкта.

Ідентифікаційна матриця по подіям і персоналіям. Особисто я хочу звернути увагу на дві постаті української історії, котрі, як на мене, повністю охарактеризують наш народ – Богдан Хмельницький та Тарас Шевченко.

Б. Хмельницький – освічена людина, талановитий полководець, патріот своєї держави( про яку тільки мріяв). Але слід зауважити, що в Хмельницькому проявляється декілька головних і не дуже позитивних рис нашого народу. По-перше, терплячість, адже допоки не напали на його маєтки все було спокійно. По-друге, довірливість, хоч вона була і зумовлена подіями. По-третє, шалена гуманність і милосердя(дивно? аргументую!), адже Богдан Хмельницький міг завоювати багато земель, дійшов аж до Варшави, проте мріяв лише про свої землі, а чужі йому не треба. Так і весь український народ може пізнати себе в цих якостях і головна теза: «Нас не чіпайте, бо ви нам не потрібні», «Залиште нас у спокої, ми незалежна держава».

Тарас Шевченко – пророк, патріот, борець, національна ідея у персоналії. Окутий кайданами син України, що вселив в українців віру в те, що ми є, в те, що в нас є своя мова. Символ вічної боротьби, шалених страждань і гніту, бажання просто жити у свої «оновленій землі», КОЖЕН українець упізнає себе.