Главная | Обратная связь

ОБИРАЄМО СВОЮ ДОРОГУ

Інтерв’ю

Із 23 кандидатів у депутати Верховної Ради України в Долинському мажоритарному окрузі № 86 помітно вирізняється депутат обласної ради, заступник голови бюджетної комісії в обласній раді, висунутий політичною партією «УДАР» Віталія Кличка Тарас ПАРФАН, з яким розмовляємо про українські перспективи, економіку, політику та інші актуальні теми сьогодення.

 

Тарасе Дмитровичу, що спонукало Вас стати на шлях «великої політики»?

Я пройшов через певні етапи політичного формування. Мій вихід на цей шлях був поступовим. Політикою займався ще в юні роки. В кінці 80-х, в студентські роки, ми робили багато речей, які викликали страх та нервові зриви у тодішньої влади, адміністрації інституту. Врешті 1991 рік. Незалежність. Мрія збулася. Однак, колишні комуністи почали будувати Українську державу під себе, не зважаючи на потреби людей. Тому знову довелося зайнятись політикою. 2002-2012 роки – це новий етап політичного розвитку. Пройшов через Майдан, державну службу, депутатство у місцевих радах. З досвідом прийшло розуміння того, що сьогоднішня система управління є неефективною, більше того - шкідливою для будівництва і розвитку держави. Україні потрібні кардинальні реформи через які пройшли держави колишнього «соцтабору» та більшість пострадянських країн. Реалізувати їх можна тільки шляхом ухвалення цілої низки законів у Верховній раді . Для цього необхідно сформувати у Парламенті патріотично налаштовану демократичну більшість.

З відновленням мажоритарних округів у місцевої еліти, яка насправді хоче долучитись до розбудови свого краю, до будівництва держави, з’явилась можливість реалізувати свої знання, досвід, ідеї. Один із способів для цього – депутатство. У партійні списки таким людям потрапити важко. А на мажоритарних округах у безпосередньому спілкуванні з людьми, коли постійно звіряєш свої думки з громадським ставленням до проблеми, простіше зрозуміти, який вірний спосіб реалізації ідеї потрібно обрати. В процесі спілкування з прикарпатцями в якості депутата обласної ради, я відчув підтримку цінностей, які відстоюю як політик. Тому було прийнято рішення про Верховну Раду. Але постало інше питання – з ким? Йти самому? Можна. Але важко потім реалізувати задумане у Верховній Раді.

Тому для цього Ви обрали партію «УДАР»?

У березні цього року ми з колегами написали та оприлюднили документ, який називається «Франківська хартія». У Хартії ми виклали свої погляди на політичний, економічний, культурний розвиток України в цілому та Франківщини зокрема. Багато в чому наше бачення майбутнього України збігається з програмними засадами команди Віталія Кличка. Після цього мав особисті зустрічі з Віталієм, провели переговори. Відчув бажання Віталія підтримувати прикарпатську політичну еліту, щоб вона могла реалізувати ті ідеї, які тут народжуються. Як результат, ми вирішили поєднати зусилля для того, щоб у Верховній Раді реалізовувати наші спільні програмні положення.

Бо як ми тепер живемо? Є Київ з політиками, які генерують ідеї, а потім їх нав’язують територіям. Тому вони неживі, є штучно народженими і абсолютно не відповідають справжнім проблемам громад. Адже з Києва життя виглядає інакше, ніж, наприклад, з Перегінська чи Долини.

Що треба зробити для того, щоб система державного управління працювала за схемою «територія-столиця», а не навпаки?

Системи державного управління, яка у нас є, залишилася у спадок від Радянського Союзу. Це пострадянська система. На світанку незалежності були спроби сформувати європейську модель управління. Однак, коли номенклатура побачила, що без райкомів, які ліквідували, не буде прямого впливу президента на території, тоді швиденько повернулися до колишньої схеми, створивши адміністрації. На мою думку, державні адміністрації – це політичний інструмент, калька з колишніх райкомів. Вони служать для реалізації політики правлячої партії і президента, а не для розвитку території . Голів адміністрацій не вибирають люди, вони не несуть відповідальності перед ними. Це є адміністративна форма впливу на розвиток територій, а не та, яку практикують у Європі. Країни система управління яких побудована на базі місцевого самоврядування - розвиваються, а Україна із пострадянською системою управління – ні.

Я пропоную перевірений часом підхід. Є громада, яка повинна обирати представницький орган, а він у свою чергу має формувати виконавчу владу. І так до рівня області. Тоді той, кого вибрали люди, піклуватиметься про те, як реалізувати завдання своїх виборців, а не доручення чи накази згори. В такому випадку модель управління формується знизу до верху. Друга складова успішної системи управління – бюджет. Сьогодні він наповнюється знизу до верху і весь акумулюється в Києві, а потім «пересівається» через решето і тільки частинка потрапляє до громад. Як наслідок – в цьому році в області не вистачає на зарплату бюджетникам 235 мільйонів гривень. Чому? А тому, що, навіть, за публічною інформацією, гроші використали не за призначенням: вони йдуть на резиденції, вертолітні майданчики, дачі, спецтехніку для боротьби з народом, на потреби номенклатури, а не повертаються до тих, хто виробляє продукт, хто заробив ці гроші. Фактично, влада в Україні узурпована групою людей, яка забирає весь фінансовий ресурс, а потім на свій розсуд розпоряджається ним, повертаючи крихти «кріпакам». Протилежне можна побачити на прикладі наших сусідів – поляків. 60 відсотків повноважень і бюджетних коштів залишаються у громади, решта, разом з повноваженнями, громади делегують – на вищі рівні влади. Тоді території розвиваються і розвивається держава. Така модель є успішною. Для цього нам необхідно прийняти закон про систему державного управління, а ще обов’язково потрібен закон, згідно з яким виборці зможуть відкликати депутата. Депутат – це важка праця, а не статус чи почесне звання, він має бути генератором розвитку територій, відповідати за свій округ, бути представником громад у Верховній Раді , відчувати відповідальність саме перед громадами.

Ви працювали заступником голови облдержадміністрації. Тому знайомі з економічним потенціалом краю, зокрема, й нашого району та їхніми проблемами. Які вони?

Сьогодні економічний потенціал краю використовується неефективно. Долинщина має окрім двох основних галузей – нафтової та лісової, ще й потужний рекреаційний потенціал. І він мав би бути на першому місці, бо нафтові ресурси закінчаться, лісові – довго відновлюються, а рекреаційний – постійний, якщо його підтримувати. Однак, для розвитку рекреації потрібно розвивати інфраструктурні проекти: дороги, комунікації тощо. Загалом економіка України, зокрема Івано-Франківщини, сьогодні розвивається неправильним шляхом.

Сучасний світ глобалізований і одним з показників успішності держави є притік іноземного капіталу в економіку країни. Україна , на жаль, має з цим великі проблеми. За сім місяців цього року в українську економіку інвестовано тільки 3 млрд. дол. США . Два з них з Кіпру. Це – гроші українських олігархів, які, щоб не сплачувати податки, проводять свої капітали через Кіпр. В той же час, за останні два з половиною роки з України до банків Кіпру вивели 73 мільярди доларів. Чому іноземці не вкладають гроші в українську економіку? Бояться. І не тільки не заробити, а й втратити своє. В області ситуація ще складніша. Іноземні компанії гроші з області виводять. Наприклад, інвестиції з Польщі за останні два роки зменшилися майже втричі.

В таких умовах економіка розвиватися не буде. Відтак немає нових робочих місць, не створюється нового продукту, не наповнюється бюджет. Як наслідок – уперше за двадцять років минулого року область не виконала бюджет на 30 мільйонів гривень. Цього року ситуація не краща. Якщо взяти Долинщину , то протягом попередніх років вона була одним з лідерів щодо надходжень до бюджету, але в цьому році уже бракує близько 17 мільйонів гривень на зарплату бюджетникам.

Про що це свідчить? Про безперспективність нашої країни, як такої, чи щось інше?

Те що відбувається протягом останніх кількох років, формує Україну як державу, яка не має перспективи розвитку: продовження терміну перебування в Україні Російського Чорноморського флоту, закріплення законодавчо статусу другої державної мови, хоча їй і до цього нічого не загрожувало, посилення впливу Російської Православної Церкви, радянські символи у стінах Верховної Ради. Коли я запитав, приймаючи участь у роботі круглого столу у приміщенні Верховної Ради, у депутатів, чи нічого їм тут не заважає, вони не могли зрозуміти мого запитання. На лацкані піджака тризуб, у кишені партійний квиток, а над головою серп і молот. Це вершина зневаги до свого народу і української символіки.

Наступний крок – перетворення нашої держави на такий собі каганат, під протекторатом північного сусіда. Якщо, звичайно, нічого не змінимо. А змінювати треба. Бо всі ці складові – і економічні, і політичні: руйнація демократії, свободи слова, обмеження прав громадян показують, що Україна скочується до третьосортної держави.

Що треба робити для виправлення цієї ситуації. Ви, мабуть, визначили першочергові завдання, які плануєте реалізовувати, ставши депутатом Верховної Ради?

Перше – ухвалення закону про реалізацію другого етапу української національної ідеї – будівництво Української держави, а також обов’язково – закону про заборону комуністичної ідеології та комуністичної символіки. Весь цивілізований світ заборонив цю людиноненависницьку ідеологію, зважаючи на те, що вона накоїла в двадцятому столітті. Остання країна, яка це зробила, була Молдова. Тут до останнього терпіли президента-комуніста, але цього року прийняли такий закон. Ще раніше це зробила Грузія і багато інших наших сусідів. Чи підтримають його всі ті, котрі називають себе демократами, побачимо. Це буде своєрідний тест.

Наступне – закон про систему державного управління. В Україні мусить бути реалізована модель, в основі якої закладено право громади на місцеве самоврядування. Без цього неможливий ефективний розвиток економіки.

Далі, і це є у програмі «УДАРу» – створення умов для розвитку бізнесу. Без очищення України від корупційного спрута, неможливий розвиток. У нас є в кого вчитися. Дуже гарний приклад – Грузія.

Ще одним із першочергових кроків, який стимулюватиме повернення українців із-за кордону, котрі вимушено туди поїхали на роботу, буде ухвалення закону про трудових мігрантів – громадян України. Я займаюся в обласній раді питаннями трудової міграції, очолюю «Центр підтримки трудових мігрантів», багато спілкуюсь з тими, хто працює за межами України. За кордоном, звичайно, наші земляки заробляють більше, ніж в Україні, але жити там вони не хочуть. Тому що не є космополітами, їм некомфортно жити там. А повернутися сюди не можуть, тому що в Україні немає умов для їхньої реалізації і розвитку.

Окрім названих, є ще низка законів, які зроблять із України державу з європейським рівнем життя, в центрі уваги якої буде громадянин, щоб кожен міг реалізувати свої права й можливості. Однак , для цього потрібно працювати всім і працювати відповідально та щоденно.

Чи готові Ви і політична сила, яка Вас підтримує, ініціювати закони про відкликання депутата, який Ви згадували, та про зняття недоторканності й добитися їхнього прийняття?

Більшість політиків, які були і є дотепер у Верховній Раді, мало цікавить, що діється за її стінами. Вони туди потрапили, вирішили свою заповітну мрію. Можливо, мали бажання щось зробити, але, зіткнувшись із труднощами, на цьому закінчилися їхні ілюзії й бажання.

Ухвалення законів, про які Ви запитуєте, команда Кличка ініціюватиме. Окрім цього, я буду пропонувати закон, який передбачатиме, що депутатом Верховної Ради можна бути не більше двох каденцій. Для того, щоб там завжди була нова генерація людей – нове покоління. Окрім цього, кожен депутат Верховної Ради має звітуватися перед виборцями. Коли я був головою Богородчанської райдержадміністрації, я робив публічні звіти перед громадою, хоча законом це не передбачено.

 

А що ж робити новій генерації, про яку Ви говорили, коли більшість з них не бачить майбутнього – навчатися не кожен має змогу, робочого місця немає та багато інших проблем?

Середній бізнес, який є основою розвитку будь-якої країни, сьогодні поставили на коліна. Якщо не буде розвиватися економіка, не будуть створюватись робочі місця. Тому молодь повинна активно долучатися до політичних процесів, до формування нової моделі Української держави. Це дасть поштовх розвитку економіки . Для прикладу: протягом 2005 року в українську економіку було інвестовано іноземного капіталу майже стільки , як протягом попередніх тринадцяти років ( 1991-2004рр. – 8,3 млрд.дол.США; 2005р.-8 млрд.дол.США).

Тим паче, у нас уже виросло покоління, яке хоче і може творити свою долю своїми руками. Просто треба створити їм умови.

Більшість виборців хочуть бачити об’єднані демократичні сили, до яких відносять і партію «УДАР». Чому ця політична сила вирішила йти на вибори самостійно?

Механічне злиття політичних партій не означає збільшення чи навіть збереження їх прихильників. Після виборів «УДАР» має намір створити у Верховній Раді більшість разом з іншими партіями, які мають патріотичні переконання та підтримують демократичні цінності. Однозначно «УДАР» не буде в коаліції з Партією регіонів і комуністами. Бо це є вороги українського народу. Я переконаний, що після 28 жовтня 2012 року розпочнеться новий етап державного будівництва в Україні.

 

Розмовляв Назар ВОЛЯ.