Главная | Обратная связь

Типи інституційних угод: ринок, гібрид, фірма.

ТЕОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ

Виділяється три типи інституційних угод: ринок, гібридні угоди і фірма. Вони функціонують в інституційному середовищі . Необхідно визначити, за яких умов може бути вибрана та або інша форма економічної координації або організації діяльності.

Рис. Вибір форми організації діяльності

Ринкові операції переважають при низькій специфічності активів тоді як фірма при високому рівні специфічності активів, оскільки посилюється двостороння залежність. В рамках ринкових угод трансакційні витрати з посиленням специфічності ресурсів ростуть швидше, ніж у гібридних формах, більшою мірою пристосованих до складних операцій, що вимагає взаємної адаптації сторін в процесі реалізації угоди. В свою чергу в гібридних формах трансакційні витрати ростуть швидше, ніж при внутрішньофірмових трансакціях. Зокрема існуюча у теперішній час тенденція до розширення ринкових і гібридних форм інституційних угод, пояснюється зниженням трансакційних витрат і зниженням специфічності ресурсів, що використовуються в трансакціях.Доведено, що зростання ефективності виробництва може бути забезпечене за рахунок не тільки технологічних змін, зокрема у зв’язку з використанням специфічних ресурсів, але і переходу до відповідних форм інституційних угод.Таким чином, можна зробити висновок, що із зростанням специфічності використовуваних ресурсів ускладнюються трансакції і взаємини між агентами, що вимагає складнішої структури управління операціями. Організаційні форми їх розподілу змінюються під впливом як технологічних, так і інституційних чинників.Фірма і ринок різняться за своєю суттю правовими відмінностями у регулюванні контрактів тому, що ринкове саморегулювання через комерційне право забезпечує певну автономію сторін, а внутрішньо фірмові відносини намагаються зруйнувати автономію шляхом застосування примусу та санкцій. На макроекономічному рівні ринкове саморегулювання через механізм неформальних норм і правил забезпечує певну автономію суб’єктів господарювання. Правове регулювання спирається на законодавство , що обмежують поведінку суб’єктів .Усі фірми функціонують у певних організаційно-правових формах, передбачених законодавством даної країни. Необхідно відзначити, що в Україні використовується поняття «підприємство», а не «фірма». Згідно із Законом України «Про підприємство» «Підприємство – самостійний господарюючий статутній суб’єкт, що має право юридичної особини і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного доходу». У інституціональній економіці прийнято вважати що, фірма– це мережа двосторонніх контрактів, які заміщають ринкові угоди командами із забезпечення координації.

2. Сучасні парадигми теорії фірми.

Фірма є одним з основних елементів ринкового господарства, а теорія фірми — важливою складовою частиною нової інститу- ціональної економічної теорії. До аналізу фірми існують різні підходи. У неокласичній теорії поняття фірми фактично збігається з поняттям виробничої функції. Дж. Хікс визначає фірму як відокремлену господарську одиницю, функціонування якої не пов'язане з особистими потребами підприємців. У цьому визначенні підкреслюються такі моменти: по-перше, фірма виступає сполучною ланкою між суб'єктами господарювання як споживачами й цими ж самими суб'єктами як продавцями ресурсів виробництва і, по-друге, фірма не просто суб'єкт господарювання, а відокремлений суб'єкт економічної структури. Вона самостійно ставить і вирішує численні питання з виробництва, серед яких найбільш важливими є такі: що виробляти, в якій кількості і якої якості; як виробляти, за допомогою якої технології та якої організації виробництва; для кого виробляти. На протилежність ринку, фірма є ієрархічною або плановою системою, де всі ключові питання розв'язуються власниками. Неокласичні моделі розглядають фірму крізь призму максимізації прибутку, вважаючи, що її поведінка схожа з поведінкою індивідуального підприємця, а також залежить від структури ринку, на якому вона здійснює свою діяльність.

Ф. Найт аналізує фірму як інститут ефективного розподілу ризику, спираючись на поняття ухилення від ризику і витрати придбання інформації, і визначає прибуток як винагороду за усунення невизначеності. Концепція Р. Коуза зв'язана із трансакцій- ними витратами, що примушує застосовувати відносницькі контракти і координувати дії на основі розпоряджень підприємця і адміністративного контролю. А. Алчіан і Г. Демзец розробили теорію групової (бригадної) організації, критикуючи концепцію адміністративного контролю, запропонувавши здійснювати мо­тивацію через «залишковий дохід». Концепція О. Харта зв'язана з неповнотою контрактів і загрозою здирства. О. Вільямсон, розвиваючи ідеї Р. Коуза (вибір дискретних інституційних альтернатив) пояснює появу фірми необхідністю зменшення трансакцій- них витрат.

Тривалий час, із погляду мікроекономічного підходу, фірму розглядали як «чорний ящик». Так, А. Алчіан і С. Вудворт зазначають: «Колись організація кооперації різних видів економічної діяльності, яку ми називаємо фірмою, була чорним ящиком. До нього входили праця та капітал, а виходили продукти. Рушієм цього процесу виступала максимізація багатства, а управляли ним закони прибутковості». Такий підхід виключає необхідність вивчення внутрішніх аспектів фірми: організацію, контроль, поведінку персоналу.

Теорія трансакційних витрат і теорія фірми відкидають такий спрощений підхід. Як уже зазначалось, основоположником цих теорій є Р. Коуз, але хронологічно його теоріям передувала концепція Ф. Найта, який вважав важливою ознакою фірми відносини найму та пов'язував її існування з тим, що вона сприяє кращому розподілу ризику між працівниками й підприємцями. Трактування Р. Коуза було іншим, він пояснював існування фірми прагненням уникати витрат зі здійснення операцій на ринку. Розвиваючи цей підхід, У. Меклінг і М. Дженсен визначили фірму як «мережу контрактів». Ринок і фірма з цього погляду є альтернативними способами укладання та здійснення контрактів. Ринок можна визначити як мережу зовнішніх контрактів, а фірму — як мережу внутрішніх контрактів. Зростання трансакційних витрат через неефективність зовнішніх контрактів обмежує сферу діяльності ринку. Це, у свою чергу, зумовлює існування великих фірм, для яких проблема зовнішньої угоди й можливості опортуністичної поведінки в багатьох випадках знімається розвитком внутрішніх контрактів.

Контрактний підхід до фірми передбачає дві її форми: U- форму і М-форму. U-форма відрізняється невеликими витратами контролю й значними трансакційними витратами. Вона характерна для фірми, що виготовляє один товар, в якій право ухвалювати рішення з приводу довгострокової стратегії й поточних операцій належить вузькій групі власників або менеджерів. їй властива значна економія від масштабу та низькі організаційні витрати. М- форма характеризує фірму зі складною мережею підрозділів, що випускає велику номенклатуру продукції. Така форма організації характеризується самостійністю в прийнятті короткострокових рішень на рівні відділу. Стратегічні рішення ухвалює центральне керівництво, вони стають її головною функцією і для її виконання дирекція спирається на невелику групу експертів. Виникнення такої форми організації веде до створення багатопродуктових фірм великого розміру, що вимагає диверсифікованих інвестицій і стратегії, оскільки цілями фірми стають не тільки збереження й розширення ринку вже існуючих товарів, але й проникнення на нові ринки. Така форма організації характеризується значними організаційними витратами.