 |
|
Договір простого товариства
Договір про спільну діяльність
План
Виникнення договору про спільну діяльність
Загальна характеристика договору про спільну діяльність
Договір простого товариства
1. Виникнення договору про спільну діяльність
Розвиток економічних і соціальних потреб породжує необхідність об’єднання майна і діяльності людей для досягнення ними спільної мети. Таке добровільне об’єднання являє собою договір учасників, що взаємно зобов’язує їх до певних дій (щодо передачі майнових вкладів і подальшої узгодженої діяльності), тобто тягне за собою виникнення між ними зобов’язально-правових відносин. Учасники, які здійснюють спільну діяльність, ставлять одну й ту саму мету (побудувати будинок, школу), для досягнення якої вони об’єднують свої спільні зусилля і вносять певні майнові вклади.
Договір про спільну діяльність є одним з найдавніших цивільно-правових договорів. У класичному римському праві розрізняли два види товариств:
- товариства за спільним проживанням і спільною діяльністю, учасники якого домовлялися про спільність усього теперішнього і майбутнього майна і поділ між собою всього, чим вони володіли. Такий договір, як правило, укладався між членами однієї сім’ї (співвласниками, спадкоємцями). Ці договори стали прообразом договорів про спільну діяльність, що не мають підприємницького характеру;
- виробничі товариства, учасники яких об’єднували частину власного майна для виконання певної роботи або ведення спільної господарської діяльності і одержання спільних доходів. Такі договори укладалися між купцями або ремісниками для спільного ведення торгівлі, промислу чи іншої дохідної діяльності. Так утворювалися різні промислові та торговельні товариства1.
З розвитком капіталізму договір товариства поступово набув значного поширення. У Росії з XVIII ст. було відоме складництво як форма об’єднання людей на основі договору, укладеного з метою спільного ведення сільського господарства, торгівлі. Суб’єкти цього договору виступали як єдине торговельне підприємство, яке, однак, не було суб’єктом права. Купці заміняли один одного у поїздках і несли майнову відповідальність за пошкодження або втрату довіреного їм чужого товару. Одержаний дохід вони ділили між собою відповідно до внесених кожним паїв або товарів. Такі договори могли мати як епізодичний характер, так і укладатися на певний строк.
У проекті Цивільного Уложення договором товариства називався правочин, за яким кілька осіб зобов’язувалися одна перед другою спільно брати участь майновими вкладами або особистою працею в торговельному, промисловому чи іншому починанні, спрямованому на одержання прибутку (ст. 680). Учасники такого товариства здійснювали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, причому участь у спільній справі могла обмежуватися тільки внесенням майнового вкладу.
У цивільному праві радянського періоду поняття зазначеного договору дещо змінюється. Законодавець вимагав від учасників договору обов’язкової особистої участі у справах підприємства. Так, ЦК УРСР 1963 р. визначав, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов’язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих приміщень і т. п. (ч. 1 ст. 430). Для досягнення цієї мети учасники договору робили внески грошима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1 ст. 432).
Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «просте товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, причому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вважалася необхідною ознакою.
2. Загальна характеристика договору про спільну діяльність
Згідно з ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спільна діяльність може здійснюватися як на основі об’єднання вкладів (просте товариство), так і без об’єднання вкладів ( ст. 1130 ЦК).
Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття як «просте товариство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці.
Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети - одержання прибутку.
Учасники договору про спільну діяльність без об’єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче співробітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо).
Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розуміти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький результат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети - головна кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначається у п. 1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність», підприємницька мета спільної діяльності може бути різною. На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, консорціумне банківське кредитування, створення і спільна експлуатація об’єктів інвестування, створення і діяльність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь-яка інша мета, не заборонена законодавством. Тому коло суб’єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед собою. Суб’єктами договору можуть бути фізичні особи - підприємці, підприємницькі товариства та непідприємницькі товариства, якщо підприємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники. Одна й та ж особа може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність.
Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюється спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона - лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.
За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відплатним і фідуціарним.
В результаті укладання договору його учасники утворюють об’єднання осіб, що не стає новим самостійним суб’єктом цивільного права, але зобов’язує їх до спільних узгоджених дій в межах досягнення спільної мети.
Цей договір консенсуальний, оскільки визнається укладеним у момент досягнення домовленості щодо його істотних умов.
Залежно від кількості учасників договору та розподілу між ними прав та обов’язків він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що навіть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не протиставлені як кредитора та боржника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не протилежно, а на досягнення спільної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають в цьому договорі взагалі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов’язаною до внесення майнового вкладу і вчинення певних дій у спільних інтересах, має право вимагати такої ж поведінки від решти контрагентів. Але більше впевнює інший підхід, що суб’єкти цього договору йменуються не кредиторами та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і обов’язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов’язань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вимагати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не повинна проводити виконання безпосередньо щодо будь-якої іншої сторони. Така складна, переплетена структура взаємозв’язків, породжена багатостороннім характером відносин, не властива звичайним двостороннім зобов’язанням.
Питання про відплатний характер договору про спільну діяльність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досягнення загальної мети. Проте з іншого боку, внесення учасниками майнових вкладів, від яких в подальшому всі учасники одержують задоволення, свідчить про відплатність цього договору.
Отже, у вузькому розумінні відплатності, як зустрічного задоволення від спільної діяльності, договори можуть бути як відплатними, гак і безвідплатними. Так, якщо за договором про спільну діяльність для виробництва певної продукції один учасник зобов’язується надари приміщення, а другий - внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задовольняє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий - в обладнанні, а відтак, можна говорити про відплатність. Якщо ж сторони об’єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непідприємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів відступає на другий план. У зв’язку з цим немає й ознаки відплатності договору, хоча сторони і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення».
Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обов’язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов’язань, включаючи передачу йому частини (частки) загальної вигоди (доходу). І це само по собі характеризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має метою одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зо бов’язаним виконати певні дії майнового характеру на користь інших (для досягнення спільної для них мети).
Договір про спільну діяльність є фідуціарним договором, бо між його учасниками складаються відносини особисто-довірчого характеру. Учасники довіряють один одному частину свого майна, яке за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. В інтересах спільної справи кожному з учасників звичайно надається право виступати від імені всіх учасників, які вважають, що ніхто не зловживає своїми правами, а діятиме добросовісно. Фідуціарний характер спільної діяльності знаходить свій прояв в умовах договору, які встановлюють порядок координації спільних дій або ведення спільних справ учасників. Загальним правилом відносин учасників спільної діяльності між собою щодо ведення спільних справ є їх спільна згода, якщо інше не встановлено договором між ними. У випадку, коли сторони договору про спільну діяльність уповноважили одного з учасників діяти від їх імені та за їх рахунок перед третіми особами в спільних інтересах, вони повинні встановити обсяг його повноважень. Він визначається насамперед змістом договору про спільну діяльність, а залежно від його положень - спільною довіреністю решти учасників, виданою кожним учасником окремо, або письмовим актом спільного волевиявлення.
Зобов’язання щодо спільної діяльності оформлюють не стільки безпосередні відносини товарообміну між учасниками, скільки їх особливу організацію. Ця остання і дозволяє декільком особам (учасникам даного зобов’язання) виступати в майновому обороті спільно. Тому угода про спільну діяльність має не тільки товарно-грошовий, а й організаційний характер.
Предметом договору про спільну діяльність є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення спільної для всіх учасників мети (юридичний об’єкт), і вклади учасників (матеріальний об’єкт). Згідно зі ст. 1133 ЦК вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки (п. 6.1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність»). Вклади учасників вважаються рівними за вартістю (ч. 2 ст. 1133 ЦК), якщо інше не випливає із договору або фактичних обставин. Вклади передаються учасниками на загальну користь і утворюють спільне майно. У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, розмір якої відповідає розміру його вкладу.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦК).
Слід відмітити, що договір про спільну діяльність відповідно до публічного законодавства потребує державної реєстрації.
Строк договору про спільну діяльність, як правило, обумовлений його метою, досягнення якої припиняє дію договору. Однак незалежно від цього сторони можуть зазначити в договорі особливий строк його дії, закінчення якого припинить відповідні зобов’язання. Це доцільно в тих випадках, коли мета договору є тривалою і не може бути досягнута до якоїсь певної дати (наприклад, одержання прибутку з підприємницької діяльності). Якщо в договорі відсутні строк його дії і спосіб його визначення, договір вважатиметься укладеним на невизначений строк.
3. Договір простого товариства
Одним з різновидів договорів про спільну діяльність є договір простого товариства. Сьогодні це один із найпоширеніших та найуніверсальніших договорів, що використовуються в комерційній практиці. Проте мета договору не обов´язково має бути комерційною. Вона може мати й інший, не комерційний, характер.
За договором простого товариства -сторони (учасники) беруть зобов´язання об´єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).
Договір простого товариства має низку обов´язкових ознак:
1) це об’єднання двох або більше осіб;
2) об´єднання не тягне за собою створення юридичної особи;
3) об´єднання пов´язане з особистою участю кожного із суб´єктів договору в їх спільній діяльності;
4) для здійснення спільної діяльності сторони зобов´язуються об´єднати свої вклади (це головна особливість, яка відрізняє договір простого товариства від інших видів договорів про спільну діяльність);
5) метою учасників простого товариства може бути здійснення або підприємницької діяльності, або іншої діяльності, яка не суперечить закону і не спрямована на отримання прибутку.
Договір простого товариства є консенсуальним (вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами), може бути двостороннім або багатостороннім.
Істотними є умови договору простого товариства про: предмет, внески учасників у спільну справу, їх права та обов´язки щодо ведення спільної діяльності.
Предметом договору простого товариства є спільна діяльність його учасників, спрямована на досягнення встановленої ними мети.
ЦК України не передбачає будь-яких обмежень на види діяльності, які можуть бути предметом договору простого товариства. Таким чином, у межах договору сторони можуть здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом.
Строк дії договору простого товариства, як правило, обумовлений досягненням його мети. Незалежно від цього сторони можуть вказати у договорі певний строк його дії. У разі, якщо такий строк у договорі відсутній, а також відсутній спосіб його визначення, то договір простого товариства вважається укладеним на невизначений строк.
Права та обов´язки сторін. Серед основних обов´язків сторін за договором простого товариства можна виділити такі:
1. Внесення вкладу. Вкладом може виступати все те, що учасник вносить у спільну діяльність (спільне майно). Це можуть бути грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв´язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Вони підлягають грошовій оцінці за погодженням між учасниками (ч. 2 ст. 1133 ЦК України).
Коли особа бере участь у простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь), така діяльність виступає і в якості вкладу (в тих межах, в яких вона необхідна для створення матеріальної бази спільної діяльності), і в якості власне участі в спільній діяльності.
Ведення спільно з іншими учасниками передбаченої договором діяльності. Об´єднання вкладів учасників ще не гарантує досягнення їх спільної мети. Це лише створення необхідної для цього матеріальної бази. Зміст обов´язку ведення спільної діяльності для досягнення поставленої мети обумовлений не лише характером цієї мети, а й конкретним розподілом обов´язків між сторонами договору.
Відшкодування витрат та збитків, пов´язаних із спільною діяльністю учасників (ст. 1137 ЦК України). Стосовно спільних витрат та збитків законом встановлюється можливість визначення порядку їх відшкодування за домовленістю учасників простого товариства. Проте така домовленість не може містити умови про повне звільнення учасника від участі у відшкодуванні витрат та збитків. Такі умови визнаються нікчемними.
У разі відсутності домовленості про порядок відшкодування витрат та збитків кожний учасник відшкодовує їх пропорційно вартості свого вкладу в спільне майно.
Основними правами сторін за договором простого товариства є: 1. Право на спільне майно (ст. 1134 ЦК України). Спільне майно учасників простого товариства може включати:
- внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблену в результаті спільної діяльності продукцію та одержані від такої діяльності плоди і доходи;
- внесене учасниками майно, яким вони володіли на інших підставах, ніж право власності, і яке використовується в інтересах усіх учасників.
Учасники простого товариства вправі вимагати, щоб особа, яка внесла майно в спільну діяльність, використовувала його в інтересах усіх учасників для досягнення поставленої мети.
Користування спільним майном здійснюється за спільною згодою учасників, а у разі недосягнення такої згоди - у порядку, встановленому рішенням суду.
Закон не обмежує право учасників простого товариства самостійно розпоряджатися належними їм частками спільної власності (ст. 361 ЦК України). Ці частки можна повністю або частково продати, подарувати, заповісти або розпорядитися стосовно них іншим чином з дотриманням при цьому правил переважного права купівлі (ст. 362 ЦК України). Відповідно до цих правил, учасник, який бажає продати свою частку, зобов´язаний письмово повідомити про це інших учасників простого товариства, вказавши ціну та умови, на яких він її продає. І лише тоді, коли вони відмовляться від придбання або не придбають цю частку у встановлений законом строк (для рухомого майна цей строк становить десять днів від дня отримання повідомлення про намір продажу, а для нерухомого - один місяць), продавець має право продати свою частку будь-якій іншій особі.
У свою чергу, дотримання правила переважного права купівлі стосується лише оплатного відчуження частки. Отже, якщо розпорядження часткою не пов´язане з її оплатним відчуженням (наприклад, за договором дарування), то така операція не потребує ні згоди інших учасників простого товариства, ні дотримання правил переважного права купівлі.
2. Право на ведення спільних справ учасників (ст. 1135 ЦК України). Рішення щодо спільних справ учасників договору простого товариства приймаються сторонами за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором.
Ведення спільних справ учасників може здійснюватися кожним з них (тобто кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників). Договором може бути передбачено, що ведення спільних справ покладається на окремих учасників або спільно на всіх учасників. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного право-чину потрібна згода всіх учасників.
Повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників у відносинах із третіми особами повинні бути посвідчені довіреністю, виданою йому іншими учасниками договору, або письмовим договором простого товариства.
Повноваження учасника простого товариства на ведення спільних справ можуть бути обмежені договором простого товариства або довіреністю. Проте оспорити правочин, що був укладений учасником з обмеженими правами, можливо лише за умови, якщо буде доведено, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.
Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах всіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Учасники, яким унаслідок таких правочинів було завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування
Право учасників на інформацію (ст. 1136 ЦК України). Це право означає, що кожний учасник договору простого товариства має право без будь-яких перешкод ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Виокремлення цього права у вигляді самостійної статті ЦК України дає підстави стверджувати, що право на інформацію має самостійну цінність. Крім того, його можна розглядати як важливу гарантію здійснення всіх інших прав, що випливають із договору простого товариства. Отже, будь-які обмеження або відмова від права на інформацію, навіть за згодою самих учасників, є нікчемними.
Право на отримання прибутку (ст. 1139 ЦК України). Спільний прибуток учасників простого товариства, як правило, розподіляється пропорційно вартості їх вкладів у спільне майно. Договором між ними можуть бути встановлені й інші критерії розподілу прибутків. Проте закон містить застереження про те, що учасник не може бути позбавлений права на частину прибутку. Також договір не може містити умову про відмову учасника від частини прибутку. Такі умови вважаються нікчемними.
Відповідальність учасників договору простого товариства за спільними зобов´язаннями залежить від виду діяльності, якою займається просте товариство. Так, якщо товариство займається діяльністю, яка не є підприємницькою, то кожний з учасників відповідає за спільними договірними зобов´язаннями всім своїм майном пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Виняток становлять випадки, коли спільні зобов´язання виникають не з договору. В такому випадку відповідальність учасників буде солідарною (ч. 1 ст. 1138 ЦК України).
У разі здійснення простим товариством підприємницької діяльності, закон встановлює для його учасників солідарну відповідальність незалежно від того, чи виникла вона з договору, чи з інших підстав (ч. 2 ст. 1138 ЦК України).
Припинення договору простого товариства. Договір простого товариства припиняється у разі (ч. 1 ст. 1141 ЦК України):
1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;
2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Оскільки відносини простого товариства пов´язані з пропорційною, а у визначених законом випадках також із солідарною відповідальністю його учасників за спільними зобов´язаннями, то неможливість несення хоча б одним з них майнової відповідальності припиняє цей договір;
3) смерті фізичної особи-учасника або ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);
4) відмови учасника від подальшої участі в договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Безстроковий договір простого товариства припиняється при відмові від нього одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачене збереження договору щодо інших учасників. У свою чергу, особа, яка бажає відмовитися від подальшої участі в безстроковому договорі, повинна зробити заяву про таку відмову не пізніше як за три місяці до виходу з договору. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною (ч. 1 ст. 1142 ЦК України).
Вихід з простого товариства одного з учасників припиняє дію договору відносно нього та інших учасників, які, у свою чергу, мають право зберегти дію даного договору для себе. Такий достроковий вихід можливий за наявності поважних причин. Сторона, яка відмовляється від подальшої участі в договорі простого товариства, має відшкодувати іншим учасникам реальні збитки (але не упущену вигоду), що були спричинені такою відмовою. Ці правила встановлені для договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, в якому досягнення мети визначено як скасувальна умова (ч. 2 ст. 1142 ЦК України);
5) спливу строку договору простого товариства;
6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;
7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.
Наслідки припинення договору простого товариства. У разі припинення даного договору виникає необхідність у чіткому вирішенні двох питань:
1) про відповідальність за спільними зобов´язаннями перед третіми особами. Закон встановлює солідарну відповідальність усіх учасників простого товариства, яке припинило свою діяльність за невиконаними спільними зобов´язаннями щодо третіх осіб (ч. З ст. 1141 ЦК України).
Якщо після виходу з простого товариства одного з учасників, договір за рішенням інших учасників зберіг відносно них свою чинність, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов´язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору (ст. 1143 ЦК України). Це, звісно, не стосується випадків смерті учасника, визнання його недієздатним або обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, оголошення померлим, а також випадків ліквідації юридичної особи-учасника договору простого товариства;
2) про поділ спільного майна або повернення майна, що було передане у спільне володіння (ч. 2 ст. 1141 ЦК України). У разі припинення договору простого товариства речі, передані в спільне володіння та (або) користування учасників, повер
таються учасникам, які їх надали, без винагороди (оскільки це майно використовувалось, у тому числі і в інтересах особи, яка його надавала; крім того, ця особа могла отримувати відповідну частину прибутку за використання такого майна), якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є в спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК України.
Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
Контрольні питання:
1. Передумови виникнення договору про спільну діяльність як об'єкта права.
2. Мета договору про спільну діяльність
3. Яким є договір про спільну діяльність за юридичною природою
4. Що є предметом договору про спільну діяльність
5. У якій формі існує договоір про спільну діяльність
6. Термін дії договору про спільну діяльність
7. Мета, предмет, умови договору про просте товариство
8.Строк дії договору про просте товариство
9. Наслідки припинення договору простого товариства
Література
1. Цивільний Кодекс України
2. Цивільне право України Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. (кер. вт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова I. В. та ін.; За заг. ред. В. I. Бори-сової, I. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. -К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.
3. Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов´язання Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2006.- 498 c.