Студент як об’єкт і суб’єкт навчально-професійної діяльності у вищому навчальному закладіСтр 1 из 5Следующая ⇒
Знання: основних характеристик студентства, особливостей юнацького віку, кризових ситуацій. Уміння: давати психологічну характеристику студентського періоду життя людини; визначати механізми соціалізації особистості у студентському віці. Психологічна характеристика студентського віку як періоду пізньої юності або ранньої дорослості. Суперечливості та кризи студентського віку. Проблеми соціалізації особистості студента та його адаптації до навчання у вищій школі. Основні поняття теми: студент, студентство, зрілість, самовизначення, криза ідентичності, соціалізація, адаптація, індивідуалізація, інтеграція, адаптація, «Я-концепція», професійна ідентифікація, студентська академічна група, студентський колектив, міжособистісні взаємини, конформізм, навіюваність, ідентифікація, наслідування, лідерство, самоврядування. Термін «студент» (від лат. studens (studentis* – той, що старанно працює; той, що займається*, тобто опановує знання, вивчає (студіює* науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач* – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною*, вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів. Студентствояк соціальна група виникло в ХІ-ХІІ ст. із відкриттям у Європі перших вищих навчальних закладів. Це були об'єднання молодих людей, які свідомо та цілеспрямовано прагнули оволодівати професійними знаннями, уміннями й навичками, готувалися до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій через навчання у вищих навчальних закладах. Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості,який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини: отримання права вибору, набуття певної юридичної та економічної відповідальності, можливості включення в усі види соціальної активності, здобуття вищої освіти та опанування професією. Студентський вік, за Б.Г.Ананьєвим, «золота поралюдини».Це сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості: 1* формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2* розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3* центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4* перетворення мотивації та формування всієї системи ціннісних орієнтацій. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне навчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелектуального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення. Студентський вік – період романтики, життєвого оптимізму, активної соціальної позиції,становлення «Я-концепції» як ядра особистості.«Я-концепція» майбутнього фахівця – складна, динамічна система уявлень студента про себе як особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає: «Образ-Я», емоційно-ціннісне ставлення до себе та поведінкову складову як самопрезентацію. Сприятливе становище студента в оточуючому середовищі благодійно впливає на розвиток його особистості. Проте у студентському віці є чимало проблем, зокрема: не кожен студент сповна реалізовує потенційні можливості для досягнення високого рівня розвитку моральної, інтелектуальної та фізичної сфер. Як наслідок цього, окремі студенти не виявляють особливої активності у навчанні та громадському житті, не мають потреби в самоосвіті та самовдосконаленні, їхня увага переважно зосереджується на гедоністичних захопленнях. Студентському віку характерна кризова насиченість(Б.А. Бараш*. Ознаки кризи: сильна фрустрація; загострення рольових конфліктів «студент – викладач», «студент – студент»; ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості; інфантильність. Завдання викладача вищої школи допомогти студентам у подоланні криз та суперечностей. Якщо студенту не вдається вийти з цих криз, то у нього формується негативна «Я-концепція». Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху. Період навчання студента у вищій школі – надзвичайно важливий період його соціалізації як особистості. Результатом соціалізаціїстудента є: – вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу; – засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій; – формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; – опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування. Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах культурно-освітнього середовища навчального закладу. Адаптація– результат (і процес* взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності. Особливо складним є період адаптації першокурсника. Виокремлюють форми адаптаціїстудентів-першокурсників: адаптація формальна, адаптація соціально-психологічна; дидактична, особистісно-психологічна (О.Г.Мороз*. На зміну адаптації до середовища приходить індивідуалізація своєї діяльності та поведінки, як потреба людини вирізнятися від інших людей у певному відношенні. На етапі інтеграції в студента завершується професійне становлення, визначається професійне спрямування особистості, формуються професійні і громадянські якості, а також індивідуальний стиль майбутньої діяльності. Все це відбувається через професійну ідентифікацію (порівняння себе з професійною моделлю* та професійну самопрезентацію. Отже, щоб допомогти студентові досягти вершин у духовно-моральному розвитку і професійному зростанні, потрібно знати його вікові й індивідуальні психологічні особливості. Викладач вищої школи повинен пам'ятати слова К.Д.Ушинського: «Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати її також в усіх відношеннях», а це значить, що в роботі зі студентами потрібно враховувати закономірності та психологічні механізми особистісного їх розвитку, які зумовлені як своєрідністю соціальної ситуації розвитку студентства, так і основними психологічними особливостями юнацького віку і є однією з найважливіших складових професіоналізму викладача, рівня його педагогічної майстерності.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|