Главная | Обратная связь

Викладач як суб’єкт управління навчально-професійною діяльністю у вищому навчальному закладі

Знання: основних понять теми, специфіки педагогічної діяльності викладача вищої школи, вимог до викладача та науково-педагогічного працівника.

Уміння: характеризувати специфічні здібності викладача вищої школи, які сприяють успішній педагогічній діяльності, описати характерметодичної діяльності науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.

Психолого-педагогічні особливості науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи.

Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами:

1. Спілкування як форма контактної педагогічної взаємодії

2. Труднощі та бар’єри у професійно-педагогічному спілкуванні

3. Протиріччя і конфлікти у педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання.

4. Вимоги до викладача як науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.

Основні поняття теми: педагогічна діяльність, науково-педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, взаємини студент-викладач, бар’єри та стилі педагогічного спілкування, педагогічний конфлікт, конкуренція, компроміс, консенсус.

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розу­мової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання ак­тивної життєвої позиції.Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяль­ність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця.

Особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з ко­лективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викла­дача володіння методикою використання виховного впли­ву на колектив.

Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та вдосконалення.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, під час спілкування, а передусім у позанавчальний час у процесі співбесід, роботи клубів, про­ведення вечорів, екскурсій, кураторської діяльності, на власному прикладі.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

Психолого-педагогічна структура діяльності– це система дій педа­гога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань. У цій системі виокремлюють функціональні ком­поненти за Н. Кузьміною.

Важливу роль у вихованні і навчанні студентів відіграють особистісні якості викладача вищого навчального за­кладу, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і за­собом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента. Викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них вважається авторитетним.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою. Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання.

Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного* і педагогічного мислення. Передбачає оптимальне поєднання педагогічної діяльності з навчально – методичною та науково – дослідною роботою. Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.

Викладачу вищої школи, як і кожному педагогічному працівнику, необхідна твор­чість у педагогічній діяльності. Як творча особистість він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використо­вує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.

Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності.

До особистості викладача ставлять певні вимоги: усвідомлення свого громадського обов’язку, виховання висококваліфікованих спеціалістів.; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, управління навчально – пізнавальною діяльністю студентів, уміння володіти власною емоційно – вольовою сферою педагогічною спостережливістю, педагогічним тактом тощо.

Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціати­вним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особ­ливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Основу науково – педагогічної діяльності викладача вищої школи становить професійно – педагогічне спілкування. Спілкування – цепроцес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Значення педагогічного спілкування:

1. Завдяки спілкуванню викладач виступає персоніфікованим посередником між грамою наукових ідей і студентом.

2. Через експресію викладач «заражає» студентів своїм інтересом до науки, викликає в них живий інтерес до неї.

3. Викладач своїм прикладом спілкування пропонує культурну норму взаємин і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативнукомпетентність.

Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним* на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:

– знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;

– об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

– вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу*, залучати до активної роботи всіх студентів;

– вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;

– володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;

– своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

– аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Для професійного спілкування важливими є такі вміння: транслювати особистісне «Я» іншому суб'єкту; чути й бачити іншу людину; співпереживати іншому «Я»; приймати іншого як даність; поважати іншу людину; зберігати особливості власного «Я».

На атмосферу емоційного благополуччя під час навчальних занять та результативність навчальної діяльності студентів безпосередньо впливає стиль спілкування. Стиль професійно – педагогічного спілкування віддзеркалюють : характер взаємин зі студентами, творча індивідуальність педагога й студента, комунікативні здібності. Серед типових класифікацій вирізняють такі стилі: захоплення спільною творчою діяльністю, дружня прихильність, спілкування-залякування, спілкування-загравання та інші. Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача.

Конфлікт – загострена суперечність, що виникає між викладачем і студентом у зв'язку з вирішенням питань навчально-виробничого, громадського або особистісного характеру. Конфлікт завжди виступає як протидія однієї особи іншій особі або групі людей (викладач – студентська група*. Це зіткнення їхніх інтересів і прагнень. Конфлікти можуть виникати на функціональних або особистісних засадах і бути конструктивними або деструктивними. Конструктивні конфлікти виявляються в принципових зіткненнях думок, дискусіях, які ведуть до відкриття істини та є джерелом саморозвитку, самовдосконалення. Деструктивні конфлікти – це непорозуміння, сварки, які потрібно вирішувати, ліквідовувати їхні причини, що сприяє оздоровленню морально-психологічного клімату в колективі, підвищує працездатність його членів.

Вихід із конфліктної ситуації має для студентів виховне значення. Для аналізу конфліктної ситуації потрібно:

– відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;

– встановити ділову зону конфлікту, визначити відношення предмета незгоди до навчально-виробничої діяльності і ділових взаємин;

– з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у конфлікті;

– визначити спрямованість конкретних дій учасників конфлікту;

– зберігати самовладання, витримку;

– обмірковувати проблеми;

– намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.

Отже, для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу, важливо долати бар’єри невідповідності настанов і мотивів, побоювання групи, педагогічних помилок; наслідування, відсутності контакту.