Здавалка
Главная | Обратная связь

Відбудова Лінії Зігфрида, 1944 рік

Лінія Мажино

Лінія Мажино (фр. Ligne Maginot) — система французьких укріплень (будувалася в 1929—1934 р.; удосконалювалася до 1940 р.) на кордоні з Німеччиною. Загальна довжина становила близько 400 км. Названа іменем військового міністра генерала Андре Мажино (фр. Andre Maginot).

До складу Лінії Мажино входили 39 дотів, 70 бункерів, 500 артилерійських і піхотних блоків, 500 казематів, а такожбліндажі та пункти спостереження.

[ред.]Цілі створення

Лінія Мажіно була побудована для виконання кількох цілей:

· Для того, щоб уникнути раптового нападу й дати сигнал до початку оборонних заходів.

· Для забезпечення мобілізації французької армії, яка займала 2-3 тижні.

· Для збереження паритету чисельності кадрів армії з Німеччиною (Франція нараховує 39 000 000 чоловік,Німеччина — 70 000 000).

· Щоб захистити Ельзас та Лотарингію (ці провінції були повернені Франції в 1918) і їх промисловий потенціал.

· Щоб бути використаною в якості основи для контрнаступу.

· Щоб змусити противника обійти оборонні Споруди Лінії з флангів через Швейцарію і Бельгію.

· Для того, щоб стримати наступ противника до тих пір, доки основна частина армії могла б бути підведена до Лінії.

 

 

Лінія Зігфрида (Західний вал, позиція Зігфрида) (нім. Siegfriedstellung) — лінія захисних споруд, в тому числі і протитанкових, побудована Німеччиною як частина Гінденбурзької лінії протягом 1916-17 років у Північній Франції за часів Першої Світової Війни. Також існує Друга Лінія Зігфрида, побудована у 1930-х роках навпроти французькоїЛінії Мажино. Німці називали другу Лінію Зігфрида Західною Стіною(англ. Westwall), однак Союзники переназвали захисну лінію, після її захоплення. Ця стаття про другу Лінію Зігфрида.

Лінія Зігфрида — лінія захисних споруд (дзотів, протитанкових споруд), що простягалася більш ніж на 630 км з більш ніж 18,000 бункерів, тунелів та танкових пасток. Вона простягалася з Клеве аж до Нідерландів, проходячи по західному кордону старої Німецької Імперії до кордону зі Швейцарією. Адольф Гітлер планував побудувати лінію у1936 році, однак закінчили її тільки у 1940.

Зміст [сховати] · 1 Значення Лінії Зігфрида на початку війни · 2 Відбудова Лінії Зігфрида, 1944 рік · 3 Після війни · 4 Джерела

[ред.]Значення Лінії Зігфрида на початку війни

На початку Другої Світової Війни, особливих боїв на Лінії Зігфрида не велося. Однак, і німецька і французька сторони не виходили із своїх фортифікаційних споруд (Дивна війна), тому обидві армії залишались у безпечних позиціях. Після підписання Францією миру із Німеччиною, уся техніка, кулемети, зброя, боєприпаси були вивезені до Східної Європи. Деякі укріплення стали не дієздатними. Бункери використовувалися як склади для фермерських інструментів та інших не бойових предметів.

Біллі Джоел написав пісню «Лінія Зігфрида» (The Siegfried Line) у кінці 1970'х, однак була випущена зовсім недавно, як частина його альбому. В пісні оповідається про період Другої Світової (Так звана Дивна війна), коли жодна з сторін не атакували один одного.

All the guns are silent on the Western wall

And we clean the rifles that we never use at all

And we're writing letters just to pass the time

And the days go by on the Siegfried Line.

 

Усі гармати мовчать на Західній Стіні

Ми чистимо рушниці, які не стріляли

Ми пишемо листи, нічого робити Мені

На Лінії Зігфрида дні плинули

 

Відбудова Лінії Зігфрида, 1944 рік

Зуби Дракона — танкові пастки

 

З висадкою Союзницьких військ на узбережжі Нормандії 6 червня 1944, війна на західному фронту почалася знов, і для Німеччини постала нова загроза. 24 серпня 1944 Гітлер віддав наказ про відбудову Лінії Зігфрида. 20,000 робітників, більша чатина яких була віком від 14 до 16 років, відправились на відбудову та приведення у боєздатний стан усієї лінії. Місцевий люд також був вимушений будувати укріплення, в основному противотанкові.

Під час відбудови, стало ясно, що бункери на Лінії Зігфрида застарілі, і не зможуть довго витримувати атаку новітніх озброєнь. Через це, німецьке командування прийняло рішення будувати невеликі бункери, що являли собою звичайні дзоти для солдат.

[ред.]Після війни

Лінія Зигфріда. Вцілілий протитанковий бар'єр на лініїАахен-Саарбрюкен

 

По закінченні Другої Сітової Війни, практично усі бункери та укріплення на Лінії Зігфрида були знищені за допомогою вибухівки. З 1997 проходить акція, для того, щоб перетворити 30 вцілівших бункерів на Лінії Зігфрида на історичний музей. Однак в цей же час проходить акція за знищення вцілівших бункерів. Також по всій території лінії ведуться археологічні розкопки, з метою дослідити особливості конструкції бункерів.

 

 

Лінія Маннергейма

 

 

Лі́нія Маннерге́йма — смуга фортифікаційних укріплень, що їх було побудовано Фінляндією на Карельському перешийку у двадцяті-тридцяті роки 20 століття на випадок війни із Радянським Союзом. Названі за ім'ям головнокомандувача фінськими військами у Зимовій війні Карла Ґустава Маннергейма. Будівництво перших укріплень розпочалося 1924 року за участі французьких та бельгійських інженерів.

На лінії Маннергейма відбувалися найзапекліші бої Зимової війни; спираючись на лінію Маннергейма фінські війська два місяці затримували наступ Червоної армії.

До 1937 року будувалися переважно невеликі одноповерхові доти на один-три кулемети, без додаткових казарм та службових приміщень. Такі доти мали залізобетонні стіни півтора-два метри завтовшки, амбразури було прикрито броньовими плитами. Прикладом такого дота був дот № 5 (за радянською системою позначень), що розташований між озерами Муолаярві та Яюріпяярві. Його довжина 13 метрів, ширина 6 та висота 2,8 метри. Стіни зроблено із залізобетону, 1-1,25 метри завтовшки. Дах, також залізобетонний, мав товщину 1,4 метри. Амбразури були тільки у бокових стінах, а перед дотом насипано купу валунів. Вона починалася за шістнадцять метрів від передньої стінки доту та поступово досягала його даху, тож дот практично був невразливий для стрільби прямою наводкою. Дах доту обладнувався сферичною броньованою баштою півтораметрового діаметру. Литі стіни мали товщину 190 мм, дах башти 175 мм. По колу башти симетрично розташовувалося шість амбразур. Дот № 5 з'єднано із сусіднім дотом системою підземних ходів. Перед дотами створювалася смуга з семи рядів кам'яних надовбів (1-1,5 метри заввишки) загальною шириною вісім метрів. За надовбами протягнуті дві-три смуги легких перешкод із колючого дроту.

З 1937 року розпочато будівництво дотів другої генерації. Це були великі залізобетонні споруди, на одну-дві гармати та кілька кулеметів. Зазвичай такі доти було озброєно 76-мм гарматами зразку 1900 року, 37-мм протитанкові гармати Бофорс зр. 1936, або 76-мм гірські гармати зразку 1904 року. Ці доти вже мали повний набір внутрішнього обладнання: вентиляційну систему, водопровід, кухню, казарми на 40-100 вояків, приміщення для боєприпасів, офіцерську кімнату, склад для продовольства. Для кругового огляду доти другої генерації було обладнано двома-трьома броньованими баштами із товщиною стінок до 250 мм.

За приклад доту другої генерації служить дот № 11 (за радянською системою позначень), який було збудовано між шосе Териокі-Виборг та залізницею Ленінград-Виборг, на кам'янистому пагорбі. Дот має 80 метрів по фронту та складається з декількох послідовно побудованих казематів. Західний каземат було обладнано одним, а східний — двома кулеметами Максим 1910 р. Також вони мали амбразури для стрільби з гвинтівок, автоматів та ручних кулеметів. У разі потреби амбразури закривалися броньовими заслінками здатними витримати влучання 37-мм снаряду. Обидва каземати було обладнано прожекторами для освітлення смуг колючого дроту, розташованих перед дотом. Згори дот покрито 2-3 метровим шаром піску та 1-1,5 метровим шаром каміння, передня частина доту також посилена п'ятьма метрами, а задня двома метрами валунів. Над кожним казематом та над спостережним пунктом встановлено по броньовій башті із товщиною стінок 180–200 мм. Смотрові щілини забезпечують вільний огляд навколишньої території, а у небезпеці можуть практично герметично закриватися сталевою смугою 30-мм завтовшки. Спостережний пункт мав телефонний зв'язок із командним пунктом доту.

Підступи до дотів прикривалися дзотами або артилерійськими вогневими точками. Дзоти будувалися із стовбурів дерев, складених у чотири-п'ять накатів та скріплених між собою дротом або залізними скобами. Деякі дзоти додатково прикривалися броньовими листами 10-15 мм товщини. Дзоти добре маскувалися, на багатьох з них росли дерева, що ще більше ускладнювало їх розвідку.

Головна захисна смуга лінії Маннергейма починалася від західного берега Ладозького озера та проходила до Фінської затоки. Вона складалася з тьох основних, двох допоміжних та відсічних позицій, на яких було розташовано 22 вузли спротиву та окремі опорні пункти. Кожен вузол спротиву займав 3-5 км по фронту та 1,5-2 км у глибину, його захищали один-два стрілецьких батальйони посилених артилерією. Вузол складався з 4-6 опорних пунктів, кістяк кожного з яких включав 3-5 кулеметно-артилерійських дотів.

Вузли спротиву із залізобетонними спорудами були розташовані таким чином, що вони прикривали найвірогідніші напрямки руху Червоної армії на Кексгольм, Виборг,Койвісто. Тут було створено сіть дотів, розташованих на відстані 100–150 метрів один від одного. Між дотами було протягнуте систему окопів та кулеметних бліндажів, у деяких місцях проміжки між вузлами спротиву було прикрито природними перепонами, як то ріками, озерами, болотами.

Друга захисна смуга (смуга тактичних резервів) починалася за 3-5 км від головної смуги та була з'єднана із останньою відсічними позиціями. Тут знаходились 39 дотів та 178 дзотів. Смуга тактичних резервів була облаштована за тими ж принципами, що й головна смуга.

Виборзька тилова укріплена позиція складалася з чотирьох вузлів опору. Вона знаходилася за 12 км від головної захисної смуги та була облаштована 18 дотами та 77 дзотами. Перед нею було також обладнано шість проміжних смуг оборони.

За Виборзькою позицією ще була Виборзька позиція прикриття з двох рубежів оборони. На першому рубежі було 16 дотів та 31 дзот. На околицях самого міста Виборг також було збудовано кілька опорних пунктів.

 





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.