 |
|
Проаналізуйте рушійні сили розвитку людської психіки.
А недоліки наукового та буденно-житейського підходів до вивчення психології.
Ще задовго до становлення психології як науки люди накопичували життєві психологічні знання один про одного. Ці знання закріплювались, передавались від покоління до покоління у мові, пам’ятках народної творчості. Психологічні знання вбирали казки, притчі, прислів’я, приказки. Наприклад, прислів’я «Краще один раз побачити, ніж десять разів почути» свідчить про переваги зорового сприймання і запам’ятовування перед слуховим; а прислів’я «Звичка — друга натура» говорить про роль закріплених звичок.
Життєві психологічні знання можуть бути досить обширними, вони до певної міри допомагають людині, інколи у певних межах є правильними і відповідають дійсності. Так, кожен із нас із дитинства вміє «читати» за зовнішніми проявами — мімікою, жестами, інтонацією, особливостями поведінки — емоційний стан іншої людини. Тобто кожен — по-своєму психолог, оскільки в суспільстві неможливо жити без певних уявлень про психіку людей.
Однак в цілому ці знання позбавлені систематичності, глибини, доказовості.
Основні відмінності життєвих психологічних знань від наукових полягають у наступному:
— життєві знання конкретні, прив’язані до конкретних ситуацій, людей, задач; наукова психологія прагне до узагальнення, тому використовуються відповідні поняття;
— життєві психологічні знання мають ситуативний характер, це зумовлено способом їх отримання — випадковим досвідом і його суб’єктивним аналізом на несвідомому рівні; наукове знання базується на висуненні гіпотез і перевірці висновків, отримані знання раціональні та усвідомлені;
— життєві психологічні знання передаються з великою складністю, а часто їх передача неможлива (Ю. Гіппенрейтер: «Вічна проблема «батьків і дітей» полягає якраз у тому, що діти не можуть і навіть не хочуть переймати досвід батьків»); у науці знання акумулюються і передаються легше;
— методи отримання знань: у життєвій психології — обмірковування і спостереження, у науковій — основний метод — експеримент;
— наукова психологія володіє різноманітним, широким фактичним матеріалом, недоступним у всьому обсязі жодному носію життєвої психології.
Таким чином, прагнення людини до пізнання невідомого та необхідність прогнозувати поведінку інших у тих чи інших обставинах потребували наукових, тобто об’єктивних та достовірних знань про психіку людини.
Проаналізуйте рушійні сили розвитку людської психіки.
У психології розвитку існують поняття передумов, умов, джерел та рушійних сил психічного розвитку дитини. До передумов розвитку відносяться біологічні особливості організму людини: здоровий людський мозок та нервова система, індивідуальні особливості нервової системи, стать та зовнішній вигляд людини ( індивідні характеристики). Передумови створюють біологічну основу розвитку, роблять можливими процеси нормального розвитку.
Джерелом розвитку є соціальне середовище, яке надає дитині матеріал для розвитку. Соціальне середовище складається з предметів матеріальної та духовної культури, людей, що оточують дитину. Проте самостійно дитина не спроможна засвоїти оточуючий світ. Вона робить це лише під керівництвом дорослих, лише за умов спілк. з дорослими. Психічні функції спочатку виникають в процесі спілкування дитини з дорослими і лише пізніше - як власні психічні функції дитини.
Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу мають свій зміст, форму виявлення і способи подолання. На початкових етапах розвитку особистості внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися, але поступово перетворюючись в об'єкт самосвідомості, вони спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення.
Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи новою змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.
Видипротиріч:
1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь ) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами.
2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності.
3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку;
4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю) і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов.
5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.