Главная | Обратная связь

Обґрунтуйте різницю понять «стрес» та «фрустрація».

Фрустрáція (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта.

Фрустрація це є своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особистісно — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації.

Найпомітнішими проявами поведінки людини у стані фрустрації також є такі: апатія, агресія, регресія (поведінка, яка наближена до заохочення мінімальних людських потреб) та стереотипія (порушення власної працездатності і наслідування чиїхось дій).

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Уолтер Бредфорд Кеннон (англ. Walter Bradford Cannon) у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротись чи втікати» (англ. fight-or-flight response)[1]. Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сельє, проте використовувати саме поняття стрес він почав лише у 1946 році для пояснення загальної адаптаційної напруги.

Фрустрація сильно відрізняється від стресу. Звичайно, в житті різні психологічні стани рідко зустрічаються в чистому вигляді, і фрустрація може переплітатися з психологічним стресом. Однак стрес - це стан, безпосередньо пов'язане з життєво важливими функціями, з виживанням. І тому в більшості випадків стрес, якщо він сильний, поглинає фрустрацію. Коли мова йде про життя і смерті, тут вже не до фрустрацій. Якщо говорять про фрустрації, то зазвичай мають на увазі людину як особистість - з її проблемами, цілями і особливостями, а коли мова йде про стрес, то частіше вживаються слова "організм" і "виживання".

Істотна відмінність стресу від фрустрації полягає в тому, що труднощі, які створюють стресовий стан, в цілому переборні, вони не стають непереборний перепоною на шляху, як у випадку фрустрації. Але ці труднощі пов'язані з найважливішими потребами, і від того, наскільки успішно вони пройдені, нерідко залежить безпека, а часом і саме життя. Навіть якщо ситуація насправді не настільки складна, але людина сприймає її як небезпечну, - значить, він переживає стрес. Точно так само і з фрустрацією. Можливо, перешкода, що виникло на шляху до мети, цілком можна обійти, але якщо воно сприймається як нездоланний бар'єр, то в наявності фрустрація.

Таким чином, найбільш важливим моментом як в ситуації стресу, так і в ситуації фрустрації є сприйняття конкретною людиною сформованих обставин. Це означає, що психологічна сутність будь-якої критичної ситуації багато в чому визначається тими особистими переживаннями, які відчуває людина в даному випадку. І фрустрація, і стрес на суб'єктивному рівні (на рівні нашого внутрішнього Я) проявляються саме в переживаннях. Ці переживання в обох випадках досить сильні і емоційні. Мабуть, від того люди часто плутають різні критичні ситуації.

 

 

16. Різниця між відчуттям та сприйманням полягає …

Відчуття – один з найпростіших фізичних процесів, що припускає відображення деяких окремих властивостей навколишніх об’єктів під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Сприйняття – складний процес, що з відображення предметів, подій або різноманітних ситуацій в їх цілісності.

Порівняння відчуття і сприйняття

У чому ж різниця між відчуттям і сприйняттям?

Відчуття – це первинне, базова ланка ланцюжка пізнання, початковий, сутнісні джерело абсолютно всіх наших знань про навколишній світ і нашому власному організмі. П’ять основних видів даних нам від природи відчуттів – смак, нюх, дотик, слух і зір – дозволяють швидко отримати інформацію про прояви зовнішнього середовища. Без цього ніяка активна, свідома життя не була б можливою, і суб’єкт, найімовірніше, занурився б в сонний стан. Відчуття виникає, коли нервова система реагує на той чи інший подразник, тобто це явище рефлекторне. Варто відзначити, що відчуття при цьому – не пасивний процес: воно пов’язане з руховими реакціями. Інакше кажучи, у відповідь на який-небудь подразник зовнішнього світу у нас, наприклад, звужуються судини, напружуються м’язи, рухаються очі – таким чином ми активно реагуємо на події навколо. Це своєрідний чуттєвий досвід, завдяки якому ми отримуємо знання про навколишній світ.

Сприйняття – процес складовою, складніший, ніж відчуття. Воно включає в себе зазвичай відразу кілька відчуттів, що дають в конкретний момент найбільш об’ємне уявлення про досліджуваний об’єкт. Якщо ми, наприклад, тримаємо в руці квітка і милуємося їм, вдихаючи його аромат, то таке цілісне враження від рослини називатиметься сприйняттям. А відчуттями в даному випадку будуть враження від зовнішнього вигляду квітки, його запах, дотикове відчуття пальців, що тримаються за стебло.

Здатність відчувати дається нам, як і всяким живим істотам, які мають розвинену нервову систему, від народження. А от здатність сприймати навколишнє у вигляді образів є тільки у людини і вищих тварин, причому вона здатна удосконалюватися з плином часу, в процесі життєвого досвіду. Відчуття знаходяться лише в нас самих, це тільки наше переживання. Сприйняття ж тісно пов’язане з процесом об’єктивації, коли якісь внутрішні відчуття проектуються зовні.

Результатом виникнення відчуття стає якесь почуття, наприклад, відчуття рівноваги, яскравості, гучності, солодощі. Сприйняття ж формує певний образ, що складається з комплексу різних відчуттів, тісно переплетених між собою. Причому щоб цей образ склався в найбільш повному ключі, потрібна взаємодія з ним, його вивчення, дослідження. Сприйняття пов’язане з осмисленням, обдумуванням, усвідомленням, синтезом і аналізом ознак матеріального об’єкта, що знаходиться перед нами. У результаті ми комбінуємо окремі сприймаються деталі в одне ціле, що в підсумку служить джерелом нашого особистого життєвого досвіду. Беручи участь в сприйнятті, наша свідомість на основі пам’яті і мислення приписує нікому образу цілий комплекс відчуттів.

Відмінність відчуття від сприйняття полягає в наступному:
Відчуття – складова частина сприйняття, тоді як сприйняття завжди являє собою комплекс відчуттів. Сприйняття – більш складний процес, ніж відчуття.
Здатність відчувати дана з народження всім живим істотам, які мають розвинену нервову систему. Здатність сприймати властива тільки людині і вищим тваринам, причому вона трансформується в процесі життєвого досвіду.
Відчуття провокує виникнення почуття, сприйняття формує образ. Відчуття – виключно внутрішній процес, сприйняття тісно пов’язане з процесом об’єктивації, коли особисті переживання ми проектуємо на об’єкт.
Відчуття – процес відображення окремого властивості об’єкта. Сприйняття засноване на комплексі відчуттів і формується внаслідок мислення, усвідомлення, синтезу та аналізу.

17. Механізмами мислення є…

Мислення — це пізнавальний процес, який визна­чається опосередкованим та узагальненим відобра­женням дійсності. Опосередкованість означає, що мислен­ня, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначи­ти та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Уза­гальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегро­вано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від них, мислення в осягненні дійсності ви­ходить за межі того, що сприймається безпосередньо. Не ма­ючи спеціалізованих аналізаторів, людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті — аж до ро­зуміння природи власного мислення. Так, слідчий у безпосе­редньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію злочину, але тільки за допомогою мислення він інтег­рує її в цілісну картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу, подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіоло­гічному плані являє собою створений у мозку ланцюг нерво­вих зв'язків. Однак найважливішою відмінністю цих зв'язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога І. М. Сече­нова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій­сності; судження — відображення зв'язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок — зв'я­зок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим ре­зультатом будь-якого акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах, то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві­докремлення деяких його ознак та властивостей. За допомо­гою аналізу слідчий уже при огляді місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле. Наприклад, шляхом поєднання окремих елемен­тів зовнішності злочинця зі свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ. Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони взаємопов'язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівнян­ня — установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в пам'яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особли­востей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальне­них понять до конкретних. У практичній діяльності конкре­тизація виявляється в переносі абстрагованих та узагальне­них ознак злочину на вирішення слідчим завдань у конкрет­ній справі.

6. Узагальнення — групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле. Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний досвід працівників правоохорон­них органів — відокремлення найбільш типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів психологічно­го впливу на злочинців, формування раціональних прийомів вирішення професійних завдань.