 |
|
Причина та методи корекції
Психологи виділяють чотири типи агресивних дітей
1. Дитина, схильна до фізичної агресії. Вона активна, любить ризик, прагне до загального визнання. Має організаторські здібності. Лідер у колективі, але водночас схильна до садизму, у неї немає самоконтролю, вона імпульсивна, для неї не існує моральних обмежень. Таку дитину видно відразу, її агресія явна, відкрита.
2. Дитина, схильна до прояву вербальної агресії. Доведено, що ці діти психологічно неврівноважені, у них спостерігаються підвищена тривожність, невпевненість, вразливість, нерідкі депресивні стани, відзначається недостатня працездатність. Цей тип більше «закритий» для навколишніх, але скільки страждань може принести така дитина близьким — не фізичним, але словесним (вербальним) впливом. Такі діти добре влучають у ціль — у найболючіші точки однолітків. Від таких дітей дуже страждають ті, хто має фізичні недоліки, ослаблене здоров’я, відрізняються боязкістю, сором’язливістю, невпевнені в собі. Перепадає кілька уїдливих словечок від «агресорів» і дорослим.
3. Дитина, схильна до прояву непрямої агресії. Ці діти надмірно імпульсивні, їх відрізняють примітивні потяги, прагнення до негайного задоволення своїх бажань. З одного боку, вони схильні до ризику, з іншого — чутливі, м’які, поступливі. Дуже болісно реагують на критику. «Жало» таких дітей діє не прямо, а через об’єкт або суб’єкт, а сам «агресор» спостерігає, як будуть розвиватися події далі. Це — агресія «тишком-нишком», за принципом: «Завести на сварку, бійку й подивитися, що буде».
4. Діти-«негативісти». Цей тип властивий здебільшого підліткам, які вже мають достатній соціальний досвід, щоб обмірковувати кожне слово й кожну дію. Такі діти все приймають у штики, критика для них — особиста образа. Але водночас вони розважливо обмірковують кожен крок, щоб зробити у відповідь усе «гостріше» і «крутіше», вважаючи, що жалість і співчуття — для слабких.
Розуміння причин, що обумовлюють агресивні реакції дитини, та визначення типу, до якого вона належить, дають можливість вихователеві продумати стратегію й тактику роботи з нею в колективі.
Можна виділити три основних джерела деструктивного поведінки:
1. Почуття страху, недовіри до навколишнього світу, які загрожують безпеці дитини;
2. Зіткнення дитини з невиконанням її бажань, заборонами на задоволення визначених потреб;
3. Відстоювання своєї особистості, території, здобуття незалежності й самостійності.
Причини агресивності дітей і методи їх корекції.
Причина та методи корекції
1. Брак рухової активності, брак фізичного навантаження.
• Рухливі ігри
• Спортивні естафети
• «Хвилинки радості» між заняттями
2. Дефіцит батьківської уваги, невдоволеність потреби в батьківській любові й розумінні
• Бесіда з батьками
• Направлення до психолога
• Спостереження за поведінкою дитини
• Спільні сюжетно – рольові ігри
3. Підвищена тривожність (комплекс невідповідності)
• Налагодження емоційного контакту з дитиною
4. Засвоєння еталонів агресивної поведінки в родині
• Бесіда з батьками
• Направлення до психолога
5. Побічно стимульована агресивність (ЗМІ, іграшки)
• Перешкоджати появі в групі таких іграшок або направляти агресивний потенціал дитини у позитивне русло
• Ненав’язливі роз’яснення вчинків дійових осіб
• Обговорення книг, передбачених програмою
• Переведення бійок у конструктивне русло: ігри в піратів, викрадачів скарбів
6. Низький рівень розвитку ігрових і комунікативних навичок • Рухливі ігри
• Сюжетно – рольові ігри
• Ігри на розуміння емоційного стану
• Психогімнастика
• Ігри на мімічне і пантомімічне самовираження
• Навчання прийомів само розслаблення.