 |
|
Функції та типологія конфліктів
Функціональний аспект конфлікту зумовлений потребою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих стосунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває прагнення затвердити принцип, учинок, ідею, самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є . деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфлікту спиратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як форма комунікації. Конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психологічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей.
Виходячи з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію - інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання негативних тенденцій[1]. Процесуальний бік конфлікту є ситуацією пошуку виходу, засобів стабілізації стосунків.
Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності: суперечності пошуку (конфлікт нового та консервативного), суперечності групових інтересів, суперечності особистих інтересів, суперечності нереалізованих очікувань.
Загалом класифікація, типологізація конфліктів має важливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важливу роль у розв'язанні конфліктних ситуацій. З медицини ми знаємо, що тільки за умови правильно встановленого діагнозу можливе ефективне лікування.
Повною мірою методологічна функція типологізащї конфліктів виявляється лише за виконання основних логічних вимог, на підставі яких здійснюється класифікація. Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: видами, тривалістю, змістом, обширом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами та ін.
Вивчаючи конфлікти з різних точок зору, дослідники можуть виділяти й різні засади класифікації та висувати різні типології. Тому будь-які спроби запропонувати універсальну, єдину класифікацію конфліктів навряд чи плідні.
А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних досліджень типізувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за формами вияву, за типом структури взаємин, за соціальною формалізацією, за соціально-психологічним ефектом, за соціальними результатами.
Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту:
1. "Реальний конфлікт" - це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.
2. "Випадковий, або умовний, конфлікт" - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.
3. "Зміщений конфлікт" - реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.
4. "Помилково дописаний конфлікт" - конфлікт, що помилково тлумачиться.
5. "Латентний конфлікт" - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.
6. "Хибний конфлікт" - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) - пізнавальний, емоційний, вольовий. Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях), загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому, низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.
Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.
Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно - словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.
Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу вивляючись по-різному.
Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди "лежать на поверхні", вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.
Конфлікт може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, "розпалюванні" родичами, близькими - аж до цілковитої неможливості нормального співіснування[2].
Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:
1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом "зусиль" учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного,
2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше - обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для "збереження" сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту,
5) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів - осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.,
4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності.
Види конфліктів різноманітні і можуть бути класифіковані таким чином:
- за числам учасників - внутрішньоособистісний, міжособистісний, міжгруповий:
- за формою прояву - видимий (неприхований), потайний,
- за тривалістю - короткочасний, тривалий,
- за характером виникнення - випадковий (ситуативний), намірений (спровокований),
- за результатами - конструктивний (продуктивний), руйнівний (деструктивний),
- за сферою виникнення - службовий (предметно-діловий), неслужбовий:
- за посадовим статусам учасників - "горизонтальний", "вертикальний".
Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Спираючись на велику кількість соціально-психологічних досліджень, спрямованих на пошуки шляхів усунення конфліктів, можна дійти висновку, що конфлікт відіграє лише негативну роль, виконує лише деструктивну функцію. Насправді конфлікт, будучи одним із яскравих проявів протиріччя, сам є внутрішньо суперечливим. Він виконує не тільки деструктивну, а й конструктивну функцію. При з'ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації[7]. Один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному плані та конструктивним в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі розвитку й позитивну - на іншому.
Вияви деструктивних функцій конфлікту дуже різні. Особистісний конфлікт породжує стан психологічного дискомфорту, що викликає інші негативні наслідки і може призвести до розпаду особистості. На рівні групи конфлікт здатний руйнувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послаблювати ціннісноорієнтаційну єдність групи, знижувати ефективність її функціонування в цілому. Так само деструктивні функції конфлікту виявляють себе й у міжгрупових взаєминах. Деструктивний вплив конфлікту може мати місце на кожному етапі його розвитку: етапі об'єктивної конфліктної ситуації, етапі її усвідомлення, етапі конфліктної поведінки та етапі вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивний вплив конфлікту виявляється на стадії конфліктної поведінки.
Конструктивні вияви конфлікту теж різноманітні. Відомо, що особистісний конфлікт не тільки здатний справляти негативний вплив на особистість, а й може сприяти позитивному розвитку (наприклад, у вигляді почуття невдоволеності собою). У групових та міжгрупових стосунках конфлікт може запобігати стагнації організації, бути чинником розвитку, вияву нових цілей, норм, ціннісних орієнтацій. Конфлікт, особливо на етапі конфліктної поведінки, відіграє пізнавальну функцію, функцію практичної перевірки та корекції тих образів ситуації, що склалися. Виявляючи суперечності, що існують між членами групи, та ліквідуючи їх на стадії розв'язання, конфлікт звільняє групу від руйнівних факторів і сприяє її стабілізації. Зовнішній конфлікт може виконувати інтегративну функцію, згуртовуючи групу перед зовнішньою небезпекою.
Функціональний підхід потребує практичного ставлення до проблеми конфлікту. Тому не менш важливими, ніж розв'язання конфліктної ситуації, є питання, пов'язані з запобіганням конфлікту, його профілактикою, послабленням. Конфліктом треба вміти управляти. Управлінський аспект цієї проблеми, крім розв'язання, запобігання та послаблення, охоплює також симптоматику, діагностику, прогнозування та контролювання конфлікту. Це допомагає своєчасному виявленню ознак конфліктної ситуації та формуванню відповідного стилю поведінки.
Особливо важливо розуміти психологічну природу конфліктів керівникові, бо від нього великою мірою залежать напруженість, тривалість та результативність конфліктних ситуацій
1. 3. Причини виникнення конфліктів. Способи поведінки в конфліктній ситуації.
Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.
Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають "взаємодіями" (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.
Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію - важливий бік конфліктної взаємодії.
Дослідження показали, що найбільше суперечок викликають три теми: діти, секс і гроші. Останні втілюють владу, можливість керувати своїм життям. Кілька десятиліть тому ролі в сім'ї були чітко визначені. Чоловік заробляв гроші, а жінка залишалася вдома з дітьми. Тепер ситуація докорінно змінилася. Влада і незалежність, які гроші приносять жінкам, лякають багатьох чоловіків. Якщо жінка починає заробляти більше від чоловіка, деякі чоловіки починають почувати себе приниженими. Не менш важлива проблема розділення фінансів. Коли обоє з подружжя заробляють гроші, то виникає безліч питань, які потребують спільного вирішення.
Доволі частою причиною розбрату стають попередні захоплення подружжя, особливо якщо вони не розділяються партнерами. Найпоширенішим варіантом виходу, що використовується в середньостатистичній сім'ї є висунути ультиматум: або я, або твоє хобі. Більш ефективною є тактика розділення захоплень партнера. Ще одним способом вплинути на захоплення своєї половини - знайти свій стиль, своє хобі.
Сімейні психологи-консультанти, вислуховуючи конфліктуючі сторони, спостерігають цікаве явище. Жінки не задоволені тим, що чоловіки не хочуть нічого робити, а тільки сидять перед телевізором і дивляться футбол. Чоловіки зі свого боку стверджують, що жінки потонули в побуті, не слідкують за собою, втратили здатність радіти життю, не знаходять часу для попередніх розваг.
Особливо багато конфліктів спостерігається в поспішних шлюбах. Нерідко прагнення швидше вступити в шлюб викликане невмінням, а подекуди небажанням впоратися з відчуттями, що нахлинули, з першою, невідомою раніше чутливістю. Піддавшись емоціям, юнаки і дівчата поспішають вступити у шлюб, щоб скоріше пізнати фізичну любов. Нетерпіння почуттів властиве молодості, але згодом з'являється незадоволення, критицизм в ставленні до людини, яку так любив. Сексуальний потяг також слабшає в міру того, як ідеалізовані стосунки стають більш реалістичними, а сам секс - більш буденним.
Втамувавши чуттєвий голод, молоде подружжя стикається з природними для сім'ї проблемами, які не завжди вміє, а подекуди і не бажає правильно вирішити. Не вистачає життєвого досвіду, соціально-психологічної зрілості.
На позицiю молодi по відношенню до шлюбу сiмейного життя впливають: 1) особливостi структури сiмейного життя в батькiвському домi, розподiл сiмейних ролей I їх виконання; 2) якостi особистостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi потребно-мотивацiйної сфери i iн.); 3) уявлення про iдеал дружини чи чоловiка (очiкування, пов'язанi iз шлюбом, вимоги до сiмейного життя); 4) просімейна мотивацiя. Важливим являються ще два моменти: власний приклад батькiв i якiсть їх виховного впливу на дiтей. Найбiльш значима роль в процесі формування майбутнього сiм'янина належить батькiвськiй сiм'ї. За результатами дослiджень Е.К. Васильєвої, В.А. Сисенко, В. Сатiр, А.Г. Харчева, Л.В. Чуйко, якi проводилися з респондентами рiзних соцiальних категорiй батькiвська сiм'я займає перше мiсце серед елементiв соцiального мiкросередовища (дошкiльнi заклади, школа, засоби масової iнформацiї i iн.). ЇЇ структури i соцiально-психологiчнi характеристики впливають на формування уявлень молодi про подружнє життя. Дослiдження показали, що позитивна орiєнтацiя молодi на шлюб i сiм'ю забезпечує повна сiм'я з сприятливим психологiчним клiматом[9]. В неповних сiм'ях формування орiєнтацiй на шлюб i сiм'ю ускладнюється внаслiдок деформацiї рольової соцiалiзацiї - вiдсутнiсть одного iз батькiв як об'єкта iдентифiкацiї. Данi соцiологiчних дослiджень свiдчать: розлучення батькiв в три рази збiльшує вiрогiднiсть розлучення дiтей, в той час як розлучення дiтей, якi росли в повних сiм'ях, складає один iз двадцяти. Для повноцінного розвитку i формування особистостi чоловiка i жiнки необхiдний материнський i батькiвський вплив з перших мiсяцiв життя дитини.
Непорозуміння і труднощі в шлюбі викликані не тільки проблемами у взаємостосунках подружжя. Існують стосунки з дітьми, родичами і безліччю інших людей. В результаті взаємодія багатьох людей, що володіють власною індивідуальністю і різними поглядами, вносять в життя як радощі, так і проблеми, тому дуже важливо тримати в думках "загальну картину". Обоє з подружжя розділяють відповідальність за збереження гармонії і стабільності в сім'ї.
Немає універсального рецепта поведінки в конфліктній ситуації. Усе залежить від темпераменту партнерів і стосунків, що склалися в конкретній сім'ї. Та в будь-якому випадку головне - конструктивний підхід. Насамперед, задумайтеся: чого ви чекаєте від тієї чи іншої розмови? Якого результату хочете домогтися? Якщо метою є просто висловити свої претензії партнеру й "випустити пару", то навряд чи буде досягнуто порозуміння. Адже нікому не подобається, коли його принижують і ображають. Такі конфлікти деструктивні по суті. Вони просто добавляють ложку дьогтю в стосунки. Мета "конструктивного" конфлікту - не зруйнувати сімейне вогнище, а прийти до розумного компромісу, знайти спільне рішення тієї чи іншої проблеми. Тому потрібно приготуватися вислухати та врахувати протилежну точку зору. Слід визнати за кожним із подружжя право мати власні інтереси та переконання. Крім того, дуже важливо правильно вибрати час для розмови. Не слід відкладати його на пізній вечір, коли обоє втомилися. Краще вибрати момент, коли ви вільні, сповнені сил і в гарному настрої. Можна попередньо домовитися. Це свідчить про те, що вже на стадії підготовки до важливої розмови ви шукаєте компроміс. До речі, зовсім не обов'язково з'ясовувати стосунки на кухні. Іноді дуже корисно відірватися від рідних стін, поговорити в нейтральному місці - у кафе, парку - це дасть можливість глянути на ситуацію з боку. І ще дуже важливий момент: якщо під час розмови ви відчуваєте, що втрачаєте контроль над собою - краще тимчасово перерватися і повернутися до цієї теми пізніше, коли заспокоїтеся. Не варто свідомо йти на загострення стосунків, розмовляти на підвищених тонах, плакати, скаржитись. Треба бути спокійними, розважливими, постаратися аргументувати свої слова та вчинки. Партнер обов'язково має відчувати, що дії іншого продиктовані любов'ю і турботою про нього.
Явні, відкриті конфлікти, коли люди прямолінійно висловлюють усі претензії у вічі одне одному, можуть бути корисними тим, що відразу ж проясняють ситуацію. Небезпека ж полягає в тому, що при гострих конфронтаціях по обидва боки часом вихлюпується надто багато негативних емоцій. Такий конфлікт може бути схожий на пожежу, яка немилосердно спопеляє мости, по яких можна повернутися один до одного. У той час як "правильна сварка" більше нагадує вогонь свічі, в якому згоряє лише все зайве, наносне, але залишаються непорушними справжні цінності.
Найчастіше після бурхливої сварки подружжя переживають новий виток почуттів. Саме тому фахівці застерігають: мовчання - не завжди золото! У складних ситуаціях часом краще відкрито висловити свою незгоду з тією чи іншою думкою або вчинком партнера, а не тримати переживання в душі. Адже в цьому випадку конфлікт не вирішується, а переходить у хронічну форму.
У будь-якому випадку необхідно відверто поговорити один з одним, розібратися в причинах конфлікту. Варто врахувати й те, що стосунки часто загострюються через кризові ситуації - хвороби когось із близьких, утрати роботи, фінансових труднощів. У цей час подружжю слід поводитися дуже обережно! Сварка може виникнути через дурницю, але зростати як снігова грудка. Тому не слід погіршувати становище причіпками, єхидними зауваженнями. Краще вдатися до тактики "згладжування гострих кутів" й уникати конфліктів[3]. Треба запастися терпінням і поберегти один одного. Набагато розумніше перетерпіти важкий період разом, міцно тримаючись за руки.
Різновиди шлюбів