Главная | Обратная связь

Розділові знаки при прямій мові

Пряма мова.

Чиєсь висловлювання чи думку можна передати за допомогою прямої мови, непрямої, невласне прямої і авторської мови.

Прямою мовою називається чиясь мова, передана дослівно, без змін.

Слова, які вказують, кому належить пряма мова, називаються словами автора.

Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й стилістичні особливості: «Васильку, го - ов! А йди сюди!» - гукнув з подвір’я батько (М. Коцюбинський).

При прямій мові є слова автора, які вказують, кому належить дане висловлювання чи думка. Слова автора використовуються також для характеристики самого мовлення, персонажів, обставин, за яких відбувається мовлення. Вони можуть стояти перед прямою мовою, після неї або всередині.

Якщо слова автора вжито перед прямою мовою, то в них звичайно стоїть спочатку підмет, потім – присудок; якщо ж після чи всередині – то спочатку присудок, потім підмет: Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» « А що, дітки? - питає бабуся. - Чого прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок). « А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» - питає бабуся.

Засвоїти вживання розділових знаків у конструкціях із словами автора (а, А) і прямою мовою (П, п) можна, користуючись такими схемами:

· А : „П” Мати благала Миколу: „Сину, не зачіпай ти осавули” (І. Нечуй-Левицький).

· А: „П?” Горлов запитав ад'ютанта: „Огнєв є?” (О. Корнійчук).

· „П”,— а. „Запам'ятайте це місце, Євгене”, – сказав Брянський (О. Гончар).

· ”П?” — а. „Чи всі ви живі та здорові? ”– гукнула Миша Пацюкові (Л. Глібов).

· „П,— а,— п” «Бути хорошим гравером,– часом говорив Тарас,— значить розповсюджувати прекрасне й повчальне в народі» (О. Ільченко).

· „П,— а.— П?” „Оце наша електростанція,— пояснював Іван Федорович. — Хіба не красуня?”

· „П? – а. – П”. „У який шпиталь? — здивувався Валерій.— Я цілком здоровий” (П. Кочура).

· „П! – а. – П”. „Ох, голубе!– Лисиця застогнала.— Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть» (Л. Глібов).

· „П? – а: – П”. «Ну що, покатати тебе на літаку? – запитав Михайло в брата і, побачивши благальні очі Андріяна, додав: — Тобі не можна, малий іще» (О. Копиленко).

Зверніть увагу на те, що комою і тире з обох боків виділяються слова автора, коли вони стоять всередині прямої мови, яка виражена розповідним реченням. Так само виділяються слова автора тоді, коли на місці розриву прямої мови мали стояти тире, двокрапка, кома або крапка з комою.

Якщо ж на місці розриву мала стояти крапка або стоїть знак оклику чи знак питання, то перед словами автора пишемо відповідно кому і тире, знак оклику і тире чи знак питання і тире, а після слів автора — крапку і тире. Далі пряма мова продовжується з великої літери. Другу частину прямої мови починаємо з великої літери й тоді, коли слова автора закінчуються вказівкою, що пряма мова буде продовжуватись (додав, сказав, заперечив, відповів); після слів автора в цьому випадку ставиться двокрапка й тире.

Різновидом прямої мови є діалог. Діалог – це розмова двох або більше осіб. Окремі повідомлення і запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. При репліках слова автора часто бувають відсутні. (У драматичних творах слова автора називаються ремарками). Ось приклад діалогу:

– Мамо! А чи сонце має діти?

– Має.

– А де ж вони?

– Де? а на небі... оті зірочки, що вночі сяють, то се діти сонцеві... (М. Коцюбинський).

Розділові знаки при діалогах:

Діалог починається з абзацу, і перед реплікою ставиться тире:

- Вставай сину підемо.

Протираю од сну очі.

- Куди мамо?

- О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! – підводить мене. (С. Васильченко);

У драматичних творах діалог пишеться після назви дійової особи і крапки:

Х л о п ч и к. У мене вуха померзли...

Н а т а л к а. Насунь шапку! (М. Старицький).

В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при прямій мові

Якщо слова авторастоять перед прямою мовою, то після них ставиться

двокрапка, а пряма мова береться в лапки. А: ”П”.

Якщо пряма мовастоїть перед словами автора, то після неї ставиться кома,

знак оклику, знак питання, багатокрапка чи тире; слова авторапишуться з малої літери.

“П(!) (?) “ - а; “П”, - а.

Якщо слова авторарозривають пряму мову,то перед ними ставиться кома,

багатокрапка чи тире, а після них - кома й тире, якщо перша частина прямої мови не є закінченим реченням.

“П, (...) - а, - п”.

Якщо слова авторарозривають пряму мову, то перед ними ставиться кома,

знак оклику, знак питання, багатокрапка чи тире, а після них - крапка й тире;

продовження прямої мови- з великої літери, якщо перша частина прямої мови - закінчене речення.

“П (!) (?) (...) - а, - П”.

Якщо слова авторавсередині прямої мовирозпадаються на дві частини, одна з

яких стосується першої частини прямої мови, а друга - другої частини прямої мови, то перед другою частиною ставиться двокрапка й тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери, наприклад:

“П, - а. А: - П”.