Главная | Обратная связь

Соціалізація може бути

· Первинною

· Вторинною

Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

5.Сім’я є першою ланкою соціалізації особистості. Світ сімейного співіснуван­ня включає в себе духовний, економічний, соціальний і культурний розвиток. У процесі історичного розвитку суспільства сім’я набула статусу основного соціального інституту. Процес формування сучасної сім’ї проходить у склад­них, суперечливих умовах сьогодення. Під впливом економічних, соціальних, демографічних факторів втрачається традиційна роль сім’ї. Але незважаючи на це, сім’я в українській традиції базується на пріоритетах взаємності, повазі до особистості кожного члена родини, спільних інтересах та спільній діяль­ності. З родинних стосунків починаються відносини з сусідами, суспільством, державою і базуються вони на доброзичливості, любові й толерантності. Саме в сім’ї дітям прищеплюються найкращі якості: добро, гідність, ввічливість, повага, освіченість, виховується почуття любові до Батьківщини.

 

Зміна поглядів на виховання дитини та власне цього процесу — і є історич­ний розвиток людства. У давні часи, на ранніх стадіях розвитку людського суспільства, дитина не являла собою особливої цінності. В суворих умовах тогочасного життя, з високим рівнем народжуваності й дитячої смертності, факт народження дитини та її смерті не брався близько. Сім’єю для дитини тоді були всі люди, які її оточували. Пізніше, в період раннього середньовіччя, дітей зазвичай віддавали на виховання в монастирі, розлучаючи при цьому з рідними на тривалий час. Стала середньовічна сім’я була патріархальною, в ній дитина повністю залежала від волі батьків. І лише в нову епоху дитина виступає в сім’ї як окрема особистість.

 

Враховуються її потреби, бажання та інтереси. Сучасна дитина займає чіль­не місце в родині, виконуючи функцію управлінця, оскільки всі члени сім’ї працюють над забезпеченням саме її потреб. Турботливе ставлення до дітей у сім’ї, любов — це і є результат істо­ричного розвитку сім’ї як соціального інституту.

«З родини йде життя людини», «Без сім'їнема щастя на землі», «Сім’я — ключ до щастя» — твердять українські народні прислів'я і приказки. Такі ж афоризми є і в інших народів.

 

6.Гендерна соціалізація - це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначено для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Гендерні ролі - норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Засвоєння індивідом культурної схеми гендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується в різних соціально-психологічних умовах. Гендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини:

· освоєння прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів;

· вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок.

Засвоюються, насамперед, колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов'язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді гендерних схем. Основні агенти соціалізації - соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізмами для здійснення гендерної соціалізації є:

· диференціальне посилення, коли прийнятне гендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне - карається соціальним несхваленням;

· диференціальне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах - родині, серед однолітків, у школі - і починає наслідувати прийняте там поводження.

7.Шко́ла — навчальний заклад, зазвичай початкової або середньої освіти, але також іноді й вищої (наприклад Вища школа бізнесу) або спеціальної (наприклад, Київська школа економіки).

Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їхню орієнтацію, їх прочитання у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль. У взаємодії провідних чинників (культури та субкультур) утворюються спеціалізовані форми соціалізації молоді, тісно пов’язані з процесами відтворення соціальних страт: сільського та міського населення, селянства, робітників тощо.

9.Субкультура (від лат. Sub – під) – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині "великої національної культури", що складається із стійких форм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості.

Диференціація суспільства, соціальна розрізненість в умовах існування людей приводить до виникнення субкультур, що являють собою культурні форми життя окремих прошарків населення, класів, соціальних груп.

Причини відходу молоді в андергаунд:

· виклик суспільству, протест;

· виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї;

· небажання бути як усі;

· бажання затвердитися в новому середовищі;

· привернути до себе увагу;

· нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

· копіювання західних структур, течій, культури;

· релігійні ідейні переконання;

· данина моді;

· відсутність мети в житті;

· вплив кримінальних структур, хуліганство;

· вікові захоплення.

 

Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв'язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

 

Репери та хіп-хопери. Готи. Панки. Скінхеди. Рольовики. Хіпі.