Главная | Обратная связь

Розумово відсталі діти, особливості їх психомоторного розвитку.

Розумова відсталість, недорозвинення інтелекту або - в більш широкому сенсі - нижня частина спектра розподілу інтелекту в популяції. Розумова відсталість не є окремим захворюванням або особливим станом, скоріше це загальна назва багатьох відхилень, різних за своєю природою.
Розумову відсталість слід відрізняти від порушень інтелекту, що виникають у літньому віці, а також в результаті психічних або неврологічних захворювань. У таких випадках інтелект знижується від попереднього більш високого рівня, тоді як при розумовій відсталості він ніколи нормального рівня не досягає.
Розумово відсталі діти - одна з найбільш численних категорій дітей, відхиляються у своєму розвитку від норми. Вони становлять близько 2,5% від загальної дитячої популяції.

Соматично дитина-олігофрен практично здорова, і олігофренія - це не хвороба, але стан дитини, при якому спостерігається стійке недорозвинення всієї його психіки.

Недорозвинення пізнавальної та емоційно-вольової сфери у олігофренів проявляється не тільки у відставанні від норми, але і в глибокій своєрідності. Вони здатні до розвитку, хоча воно і здійснюється уповільнено, атипово, іноді з різкими відхиленнями. Однак це справжній розвиток, в ході якого відбуваються і кількісні, і якісні зміни всієї психічної діяльності дитини.

Розумова відсталість, яка виникає після того, як мова дитини вже сформувалася, зустрічається відносно рідко. Однією з її різновидів є деменція - слабоумство. Як правило, інтелектуальний дефект при деменції незворотній, оскільки відбувається прогресування захворювання, яке іноді може призвести до повного розпаду психіки. Особливими є випадки, коли наявна у дитини розумова відсталість супроводжується поточним психічним захворюванням (епілепсією, шизофренією), що посилює основний дефект, і прогноз розвитку таких дітей буває дуже несприятливим.

У вітчизняній дефектології розумово відсталих дітей зазвичай ділять на три групи: дебіли, імбеціли, ідіоти. Дебіли - це діти з легкими ступенями розумової відсталості. Вони є основним контингентом спеціальних дитячих садків і спеціальних шкіл для розумово відсталих учнів. Діти з середньою і глибоко вираженою відсталістю (відповідно, імбецили і ідіоти) живуть і виховуються в сім'ях або поміщаються в інтернатні установи соціального захисту, де знаходяться довічно.

Діти з органічними ураженнями кори головного мозку (олігофрени) ростуть зазвичай ослабленими, нервовими, дратівливими. Багато хто з них страждають енурезом. Їм властива патологічна інертність основних нервових процесів, відсутність інтересу до навколишнього і тому емоційний контакт з дорослими, потреба спілкування з ними у дитини в дошкільному віці часто не виникає. Діти не вміють спілкуватися із своїми однолітками. Спонтанність засвоєння суспільного досвіду у них різко знижена. Діти не вміють правильно діяти ні по словесній інструкції, ні навіть по наслідуванню і зразком. У розумово відсталих дошкільнят ситуативне розуміння мови може зберігатися аж до вступу до школи.

Для засвоєння способів орієнтування в навколишньому світі, для наділення і фіксування яскраво позначених властивостей і найпростіших відносин між предметами, для розуміння важливості тої чи іншої дії розумово відсталому дошкільнику потрібно набагато більше варіативних повторень, ніж для нормально розвивиненої дитини.

У розумово відсталих дітей-дошкільнят, позбавлених спеціального корекційно-спрямованого навчання, відзначається істотне недорозвинення специфічних для цього віку видів діяльності - гри, малювання, конструювання, елементарної побутової праці.

Розумово відстала дитина проявляє вкрай слабкий інтерес до навколишнього, довго не тягнеться до іграшок, не наближає їх до себе і не намагається ними маніпулювати. У віці 3-4 років, коли нормально розвиваються діти активно і цілеспрямовано наслідують діям дорослих, розумово відсталі дошкільники тільки починають знайомитися з іграшками. Перші предметно-ігрові дії з'являються у них (без спеціального навчання) лише до середини дошкільного віку.

У більшості розумово відсталих дітей, які не відвідують спеціальний дитячий сад, що не мають вдома контактів з фахівцями-дефектологами або турботливими і розумними батьками, графічна діяльність до кінця дошкільного віку знаходиться на рівні безцільного, короткочасного, хаотичного черкання. У розумово відсталих дітей у великій мірі страждає довільна увага. Неможливим виявляється для них скільки тривало концентрувати увагу, одночасно виконувати різні види діяльності.

Сенсорний розвиток в передшкільному та шкільному віці у цих дітей значно відстає за термінами формування. Вони діють або хаотично, не враховуючи властивості предметів, або раніше засвоєним способом, не адекватним в новій ситуації. Сприйняття олігофренів характеризується недиференційованістю, вузькістю. У всіх розумово відсталих дітей спостерігаються відхилення в мовній діяльності, які в тій чи іншій мірі піддаються корекції.

Розвиток мовного слуху відбувається у розумово відсталих дітей з великим запізненням і відхиленнями. Внаслідок цього у них спостерігається відсутність чи пізніше поява лепетання. Для олігофренів характерна затримка становлення мови, яка виявляється в більш пізньому (ніж у нормі) розумінні зверненої до них мови і в дефектах самостійного користування нею. У деяких розумово відсталих дітей спостерігається відсутність мови навіть до 4-5 років.

Великі труднощі виникають у розумово відсталої дитини при вирішенні завдань, що вимагають наочно-образного мислення, тобто діяти в розумі, оперуючи образами уявлень. Розумово відсталі дошкільники часто сприймають зображення на зображенні як реальну ситуацію, в якій намагаються діяти. Їх пам'ять характеризується малим обсягом, малою точністю і міцністю запам'ятовування словесного і наочного матеріалу. Розумово відсталі діти зазвичай користуються мимовільним запам'ятовуванням, тобто запам'ятовують яскраве, незвичайне, те, що їх приваблює. Довільне запам'ятовування формується у них значно пізніше - наприкінці дошкільного, на початку шкільного періоду життя.

Відзначається слабкість розвитку вольових процесів. Ці діти часто бувають безініціативні, несамостійні, імпульсивні, їм важко протистояти волі іншої людини. Їм властива емоційна незрілість, недостатня диференційованість і нестабільність почуттів, обмеженість діапазону переживань, крайній характер проявів радості, засмучення, веселощів.