Здавалка
Главная | Обратная связь

Кафедра теорії та філософії права

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут права та психології

Кафедра теорії та філософії права

 

 

Реферат на тему:”Антропологічні проблеми права”

 

Науковий керівник:

Левицька О.В.

Виконав:

студент групи ПВЗм-13

Романишин В.М.

 

Львів-2014 р.

Антропологія права перебуває сьогодні на Сучасна світова юридична наука приділяє досить значну увагу розвитку напряму досліджень, який отримав назву "юридична антропологія" або "антропологія права". "Словосполучення "юридична антропологія" стало позначати реально існуючий напрям, усталений на стику етнології, антропології та правознавства" [1, 100; 2; 3]. "Юридична антропологія виникла на стику юриспруденції з низкою інших гуманітарних дисциплін і насамперед - із соціальною антропологією, етнологією, соціологією, культурологією, історією, філософією (особливо - філософією історії)" [4, 1].
Хоча суперечки про статус цього наукового напряму в системі правознавства, про коло проблем, що належать до сфери його відання (очевидно, такі суперечки на перших етапах є неминучими), тривають, загальновизнано, що антропологічна орієнтація істотно важлива для подальшого розвитку правової науки в XXI ст. Це зумовлено насамперед тим значним місцем, яке посіла антропологія права в сучасній юридичній науці.
Об'єктивними передумовами великого значення антропології права є: зростаюче значення гуманізації правознавства; буття людини у сфері права
© А. Саїдов, 2014 й утвердження свободи людини, що породжує свободу генерування правових культур, а так само буття "правової людини" у сучасних правових системах, у національних, етнічних, релігійних та культурних спільнотах; розвиток інституційних елементів правової держави і громадянського суспільства (людини, держави, права, практики); зростаюча роль країн, що розвиваються, і традиційних правових систем, що характеризуються багатьма самобутніми ознаками та тенденціями; розширення економічних і культурних, науково-технічних і правових зв'язків між державами; інтенсивна практика конкретно-антропологічних юридичних досліджень.
У поєднанні з традиційним для юридичної науки історичним, порівняльним, соціологічним, формально- догматичним баченням права ця практика дозволила звернутися до вивчення таких явищ правової дійсності, які раніше не охоплювалися проблематикою правознавства; допомогла поглянути під особливим кутом зору на низку традиційних проблем юридичної науки; зажадала методологічних розробок про особливості та можливості застосування конкретно-антропологічних методів у праві.Для юридичної науки, зверненої, насамперед, до особливої нормативної форми відображення соціального буття, а інакше кажучи, до права як сукупності норм, використання висновків і даних антропологічних методів особливо важливо, оскільки воно допомагає встановити, наскільки ці норми допомагають у становленні "людини юридичної", а також вказує на "правове буття людини". Французький юрист Н. Рулан пише, що завданням юридичної антропології є вивчення його хронологічних, географічних вимірів, у всіх типах спільнот [5, 8].
Однак стимулююча роль конкретних досліджень у розвитку антропології права зовсім не означає, що її об'єкт обмежений тими відносинами, які можуть аналізуватися методами антропологічних досліджень, що зараз існують. Антропологічний підхід до права - значно ширше поняття, ніж застосування конкретно-антропологічних методів, а розмежування напрямів дослідження у межах єдиної науки має йти не тільки по лінії розчленування об'єктів дослідження, а й щодо аспектів і рівнів дослідження у випадках збігу їх об'єктів. Як слушно зазначає А. Ковлер, антропологія права починає розробляти свої "методи аналізу права" [1, 302]. У зв'язку з цим слід наголосити, що антропологія права вимагає не якогось єдиного універсального методу, як вважала протягом тривалого часу антропологічна доктрина, а використання декількох можливих методів, причому важливо не те, який із них є кращим, а те, яке місце у процесі дослідження посідає кожний із них.
До факторів, які можна назвати суб'єктивними, належить широкий розвиток міжнародних наукових контактів. Діяльність достатньо численних міжнародних наукових організацій у галузі права побудована на основі утвердження антропологічних принципів у всіх сферах юридичної діяльності. Численні конгреси, симпозіуми, круглі столи, що проводяться цими науковими організаціями, стали сьогодні вельми важливим чинником функціонування і розвитку антропології права як відносно самостійної правової науки і навчальної дисципліни.
На початку XXI ст. розвиток антропології права у світі характеризувався не тільки кількісним, а й якісним зростанням. З'явилися нові тенденції, які суттєво відрізняють його від антропології права попереднього періоду. Перша з них полягає в тому, що залишилися в минулому ті часи, коли ця наука дозволяла собі ігнорувати існуючі правові системи, та об'єктом її аналізу виступали виключно правові форми традиційних суспільств, правовий спосіб життя різних народів земної кулі або, інакше кажучи, юридична етнографія [6, 3-5]. Сьогодні на авансцену виступила так звана юридична антропологія сучасного суспільства, об'єктом якої є існуючі правові системи. Різко підвищилися інтерес і увага до наукового аналізу актуальних проблем міжнародно-правового виміру правового буття людини. Антропологія права повернулася обличчям і до викликів теперішньої цивілізації.
Таким чином, людина інтегрується у предметне поле юридичної науки і практики. "Юридична антропологія повинна розглядатися, - як слушно пише А. Ковлер, - не як наука, звернена виключно в минуле, не як якесь доповнення до історії права або до етнографії, а як наука, заснована на принципі пізнання взаємодії традиційних і сучасних правових систем, їх синтезу - пізнання, що має на меті адекватне уявлення про правове буття людини" [1, 23].
Друга тенденція зводиться до того, що відомій модернізації підлягає і теоретично-методологічний арсенал антропології права. Розширився діапазон юридико-антропологічних досліджень. Міжнародне право прав людини стало рівноправним об'єктом антропології права, яка будувалася раніше переважно на матеріалах національних правових систем [7].
Функції сучасної антропології права досить різноманітні. Вона відіграє істотну роль у власне науковому плані як фактор збагачення і розвитку правової теорії, будь то загальна теорія права, соціологія права або галузеві юридичні дисципліни. Безсумнівним є і значення антропології права для юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця і, як правило, при проведенні антропологічної експертизи законопроектів. У менших масштабах, але все ж використовує юридико-антропо- логічні дані законотворча і судова практика. Нарешті, антропологія права відіграє дуже важливу роль при вивченні міжнародно-правового буття людини, тобто в її міжнародно-правовому захисті.
У предметі сучасної антропології права чільне місце посідають теоретичні та методологічні проблеми антропології права, її, так би мовити, "загальної частини". Сюди ж можна віднести й історію антропології права. У предметну сферу антропології права входять питання так званої юридичної етнографії - складової частини антропології права, що формується завдяки польовим дослідженням юридичного побуту традиційних суспільств.
Традиційна проблематика юридичної антропології розширюється в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини являє собою приклад спроби конкретизації завдань антропології права стосовно міжнародного права прав людини. Нарешті, в антропології особлива увага приділяється проблемам, що виникають у зв'язку з новими явищами в сімейному житті, біологічному бутті сучасної людини.
Необхідним є тісне поєднання науково-теоретичних і практико-прикладних аспектів антропології права. При цьому слід уникати двох крайнощів, продемонстрованих зарубіжною наукою. Перша з них (вона історично була першою) - це надмірне захоплення емпіризмом, фактологічною стороною справи, без будь-яких розгорнутих вихідних методологічних установок і завершальних теоретичних узагальнень. Такий "гіперемпіризм" особливо характерний для американської антропології права (що відображає позиції загальної антропологічної науки США) і зменшує загальнонаукове значення антропології права, її роль як чинника правової культури.
Друга крайність - нехтування емпіричною базою, яким характеризувалися, зокрема, майже всі течії так званої "юридичної антропології", абстрактно-теоретичний рівень якої не набагато поступався філософії права. В антропології права, на нашу думку, теоретичний і практико-прикладний аспекти повинні бути тісно скоординовані; юридична антропологія становить водночас і теоретично, й емпірично орієнтовану дисципліну.
У межах антропології права слід розглядати також питання про використання юридико-антропологічних даних законодавцем і в правозастосов- ній практиці.
Предмет антропології права охоплює дослідження на рівні конституційного, цивільного, сімейного, земельного, кримінального, процесуального права, які становлять інтерес для представників відповідних галузей юридичних наук, і тим самим антропологія права набуває міждисциплінарного характеру. У площині предмета антропології права порушуються проблеми загальної теорії права, які раніше розглядалися переважно на рівні галузевих юридичних наук (наприклад, поняття "правовий статус особи").
Юридична антропологія є важливим і перспективним науковим напрямом сучасного правознавства. Предмет дослідження антропології права - це право як соціально-культурний феномен у всіх його різноманітних історичних проявах. Шлях дослідження - емпірико-теоретичний: вивчення права всіх народів у всі часи. Мета - показати і виявляти ті спільні для всіх країн умови, за яких право використовується як найважливіший засіб соціальної організації та контролю і які зумовлюють загальні, такі, що можуть бути виражені статистично, закономірності виникнення, розвитку та занепаду права, зумовлюють його цілеспрямованість, форми і методи дії. При цьому слід враховувати роль, яку в правовому розвитку відіграють економічні, політичні, соціальні та культурні умови, етнічні структури, географічні і кліматичні чинники, а також філософські та релігійні погляди. "Юридико-антропологічне трактування різноманіття права в його реальних соціально-історичних проявах демонструє справжню цінність кожного з цих унікальних "образів" права і всього загалом" [4, 6].
Антропологія і правознавство
Антропологія права, що історично є похідною від антропології, розвивалася як галузь останньої, а отримавши самостійність, активно взаємодіє з філософською, соціальною, культурною антропологією. Питання, що виникає у цьому зв'язку, можна сформулювати таким чином: якщо завдання юридичної антропології - це вивчення права, його власних проблем, розширення системи наукових юридичних знань, то чи може ця дисципліна орієнтуватися переважно на загальну антропологію, чи не є глибоке, професійне знання права необхідною умовою успішного розвитку цієї дисципліни?
Антропологія права тісно пов'язана як із загальною антропологією, так і з іншими юридичними науками (юридичною етнологією, соціологією права, порівняльним правознавством, історією права та ін.). Більше того, відбувається внутрішня диференціація юридичної антропології, що можлива не тільки у галузях права (такий підхід є переважаючим), а й у різних правових субкультурах (молодіжна, армійська, кримінальна), основних правових відносинах (родинних відносинах, відносинах власності та земельних відносинах, системі відплати і кримінальній системі). Особливу увагу привертають також ті кореляції і напрями наукових досліджень, до яких юридична наука звернулася нещодавно: наприклад, кореляція "правознавство - демографія", "юридична етнологія", "правова акультурація", "юридична конфліктологія", "етика права" тощо.

Дійсно, право - це досить складний об'єкт для вивчення. Право будь-якої країни - це частина її національного надбання. У певному сенсі воно - одна зі складових частин культури нації, породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Право можна вивчати "ззовні" (властиво загальній антропології), можна вивчати також "зсередини" (це властиво правознавству). У зв'язку з цим можна сказати, що для того, щоб успішно вивчати право ззовні, потрібно добре знати його зсередини. Саме цього часто і не вистачає авторам, які приходять у право з антропології, і тоді юридична антропологія зводиться в основному до використання правового матеріалу для ілюстрації антропологічних установок і рішень. Антропологія права цілком може розглядатися як важлива складова частина юридичної науки, один з аспектів її діяльності. При цьому слід виходити з координації антропологічного та юридичного бачення досліджуваних соціально-правових явищ, а не з їх протиставлення.
Антропологія права має свою історію розвитку. На різних етапах становлення антропології права сформувалися школи (американська, британська, французька, індійська), напрями. В історії антропологічного права можна побачити цілу плеяду мислителів різних часів і країн; і слід дати короткі змістовні характеристики багатьох з них, починаючи від "батьків-засно- вників" юридичної антропології і закінчуючи представниками "антропологічного ренесансу" в юриспруденції ХХ ст.
Для науки історії політичних і правових вчень антропологія права становить інтерес, зокрема тим, що підтверджує одне важливе для її методології положення: ця наука може розглядати свій предмет під різними кутами зору, в тому числі і як процес формування та розвитку юридико-антропологічних установок і орієнтацій. Таким чином, слід зазначити, що історія антропології права найчастіше зводиться до історії соціальної антропології, або, у кращому випадку, до історії юридичної етнографії. Непрямим доказом цього є та обставина, що в дослідженнях вчених минулого були відсутні слова "юридичний", "правовий" у визначеннях сутності людини. Видається, що ця обставина не є непереборною відтоді, як розпочалося вивчення спеціальної природи людини, її спеціальних можливостей, адресованих людині дозволів і заборон [8, 16].
У межах предмета антропології права важливе значення має розгляд становлення "людини юридичної". Тут на перший план виходить розгляд внутрішнього механізму інституту права (мононорми), місця людини в системі архаїчного (первинного) права, а також співвідношення людини общинної і людини державної. "Нормативність різних суспільств має різне відображення: одні віддають перевагу Закону, другі - судовому прецеденту, що творить право, треті - звичаю. Право присутнє всюди, але у різному "дозуванні" і в різній формі" [1, 463; 9-11]. У зв'язку з цим важливе значення для юридичної антропології мають новітні праці вчених у галузі археології, соціології, історії, юриспруденції. При цьому антропологію права цікавлять зміни у правовому бутті людини в міру ускладнення соціальної організації суспільства і способів управління соціумом. Французький соціолог права Ж. Карбоньє пише, що "треба відмовитися від характеристики архаїчних правових систем як найбільш простих або як найбільш жорстких. Найчастіше вони до подиву гнучкі, а їх общинний характер не перешкоджає наявності процесуальних форм та індивідуальної спроможності" [12, 54].
До предметної сфери антропології права входять також такі складні питання сучасного правознавства, як поняття цивілізації, співвідношення релігії та права, правова акультурація [13, 14]. Аналізуючи місце людини в системі традиційного права, слід виходити з того, що право є складовою частиною цивілізації як культурно-історичного типу, "право є продуктом певної культури і певної цивілізації" [1, 194]; саме релігія є потужним цементуючим елементом традиційних правових систем, хоча її вплив на правові норми не є абсолютним [15].
Проблема "людина в системі права" є "родзинкою" юридичної антропології. Для юридичної антропології правова система - це щось інше, ніж аналогічне поняття у теорії позитивного права або в порівняльному правознавстві. Перед нами не стільки правова система, скільки правове буття людини, що містить: інституційні елементи суспільства (людина, держава, право, практика); гуманістичні аспекти державно- правової діяльності (правова культура людини та суспільства, психологія влади і права, етнічні фактори державно-правового впливу); свободу людини, її гарантії та обмеження (правові санкції, конфлікти) [8, 6].
Антрополог права повинен виступати послідовним прихильником юридичного плюралізму. Існують дві основні моделі правової регламентації: державна, заснована на позитивному праві (законі), і релігійно-етнічна, що іменується також традиційною, яка ґрунтується на освяченій традиціями ритуально-етнічній основі [1, 194].
Людина є об'єктом правової акуль- турації [16], а правовий статус людського індивіда в Африці виступає своєрідною лабораторією юридичної антропології, в якій "акультурація супроводжувалася найбільш агресивним вторгненням чужого права в традиційне культурно-правове середовище" [1, 249]. Важливе значення має вивчення процесів правової акульту- рації у народів Кавказу і Сибіру, встановлення наслідків такої їх акультура- ції та змін правового статусу людини. Слід вказати на різні шляхи, форми і методи правової акультурації у різних регіонах світу. Сучасне порівняльне правознавство створює добру можливість спостерігати за живою, такою, що відбувається у нас на очах, юридичною акультурацією. Вона відбувається і там, де стикаються дві правові культури і дві юридичні традиції.
Правова акультурація ніколи не проходила гладко та мала характер конфлікту культур. Вона повсюдно зустрічала опір народів, а також "несла в собі потужний (хоча нерідко такий, що насильно приглушується) заряд її відторгнення". Наслідки правової акультурації відчувають як інститути, так і індивіди. За слушним зауваженням Ж. Карбоньє, "будь-яка правова акультурація відображається в численних соціально-психологічних явищах юридичного характеру" [12, 203]. Юриста-антрополога цікавить не стільки сам процес правової акультурації, скільки "загадка оволодіння людиною "іншого" права, адже кінцевим об'єктом правової акультурації виявляється саме людина" [1, 247]. Причини та наслідки цього явища, що змінювали правовий статус людського індивіда, належать до предмета антропології права.
Предметом антропології права охоплюються і юридико-антропологічні проблеми сучасної цивілізації. Остання "ставить перед антропологією права безліч проблем: від "віртуальних" способів буття, зумовлених всепроникною інформатизацією, до проблем генної інженерії" [1, 411]. Можна вказати на такі новітні проблеми, як правові параметри сім'ї, особистісні (так звані соматичні) права, правові наслідки впровадження у побут людини біотехнологій. Справді, право має шукати відповіді на виклики сучасної цивілізації у тісній співпраці з антропологією, медиками, біологами, філософами, адже сьогодні як ніколи проблеми права тісно переплелися з питаннями моралі та справедливості, свободи і відповідальності людини. "Настав час переходити від розмов про біоетику до розробки норм біоправа" [1, 462].
Цивілізаційний підхід до прав людини дозволяє врахувати "своєрідність концепцій прав людини в ісламському світі, традиційних суспільствах (Індія,
Африка), азіатських регіонах (Китай, Японія), де спостерігається складний процес взаємодії традицій, культури, релігії тієї чи іншої цивілізації з універсальними міжнародними стандартами" [17, 263-431].
Антропологія права демонструє специфіку правового буття людини в різних цивілізаціях світу, зокрема Сходу і Заходу, а також у системі традиційного права. Як слушно зазначає А. Ковлер, стало звичним "протиставлення як "деспотичного" Сходу "демократичному" Заходу, так і "розмитого" поняття про права людини у праві традиційних суспільств чітким уявленням про категорії свободи, рівності в європейських правових системах (зазвичай, це порівняння робиться імпліцитно на користь останніх). Для традиційного мислення "права людини" не самоціль, не якась абсолютна цінність, а швидше складова частина певної суспільно-космічної справедливості, загального вселенського порядку, в якому людині відведено належне місце, але вона не є центром світобудови" [17, 272-273; 18, 7]. Слід категорично відкидати "європоцентризм" як напіврасистське бачення юридичного світу та протиставлення правової цивілізації Сходу і Заходу.
До предмета вивчення сучасної антропології права входять правові системи. При цьому антропологія права дозволяє виявити "особливості європейського сучасного позитивного права, під яким розуміється, по-перше, право, що виникло на античній (гре- ко-римської) основі й розвивалося потім (із різними відгалуженнями) як право християнських народів, а по-друге, позитивне право народів Європейського континенту" [1, 274]. Визнання людини соціально-правовою цінністю у позитивному праві сформувалося "у результаті багатовікової еволюції уявлень про справедливість, свободу, мораль, автономність особистості" [1, 302].
До кола проблем антропології права входять проблеми культурного релятивізму та правового ідеалізму. Культурний релятивізм у трактуванні прав людини проявляється у твердженні, що вони є продуктом західної культури і тому не можуть вважатися універсальними. Прихильники правового ідеалізму не можуть належно оцінити ті специфічні соціокультурні умови, в яких універсальні принципи прав людини повинні знайти своє втілення [19].
Міжнародно-правовий вимір правового буття людини, як уже зазначалося, є наочним прикладом спроби конкретизації завдань юридико-антро- пологічного аналізу стосовно нової галузі сучасного міжнародного публічного права - міжнародного права прав людини [7; 20]. Тривалий час антропологія права дозволяла собі ігнорувати міжнародне право, і об'єктом її аналізу виступали виключно традиційні правові системи та їх інститути. Однак зараз різко підвищився інтерес і увага до міжнародного права прав людини. Людська особистість більше не замкнута правовими рамками держави. Людина розриває ланцюги держави, як раніше вона розривала ланцюги громади, роду, племені, - її правове буття набуває світового масштабу. "Права людини стають глобальним мірилом права" [1, 375].
Слід вказати на об'єктивний зв'язок між юридичною антропологією і розвитком міжнародного права прав людини, їх взаємовплив і співробітництво. Сходить майже нанівець широко поширене в минулому розуміння антропології права як науки, що вивчає лише правові системи "нецивілізова- них народів". Юридична антропологія корисна для розуміння юридичного побуту всіх народів світу і створення найкращого режиму відносин у міжнародному житті. Саме міжнародний вимір правового буття людини, можливо, став головним у XXI ст. Умови сучасного світу вимагають повного оновлення міжнародного права: потрібно, щоб між державами встановилися якісно нові відносини співпраці як на рівні окремих регіонів, так і у світовому масштабі. Зрозуміло, що ці відносини не можуть скластися або розвиватися належним чином без урахування міжнародно-правового статусу людини. "Універсалізація правового статусу особистості, наділення її міжнародною правосуб'єктністю має своїм адекватним вираженням розширення можливостей її міжнародно- правового захисту" [1, 397-398].
Невипадково ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи, ОБСЄ й інші універсальні та регіональні міжнародні організації приділяють велику увагу освіті в галузі прав людини. Дійсно, "міжнародно-правовий статус, усвідомлюємо ми це чи ні, істотно відрізняє сучасну homo juridicus від людини всіх попередніх поколінь - і цю його нову правову якість ще повинна усвідомити й адекватно виразити сучасна юридична антропологія" [1, 410].

При розгляді міжнародно-правового виміру правового буття людини важливе значення має аналіз основних документів ОБСЄ зі стосовно людського виміру [21, 125-143; 22]. Термін "людський вимір" охоплює всі аспекти прав людини й основних свобод, демократії, терпимості, верховенства закону, а також національних меншин, контактів між людьми та міжнародного гуманітарного права [20, 90-92].
самому початку свого шляху Погляди на її предмет, завдання, методи, поняттєвий апарат багато в чому різняться і не можуть бути сформовані як загальновизнані. У цьому немає нічого дивного, бо й антропологія загалом відносно молода наука, яка все ще уточнює свої методи та поняття.
Заняття антропологією права вимагає додаткової кваліфікації. Той, хто працює у цій галузі, повинен не тільки вільно орієнтуватися в суспільних науках, а й добре знати право, можливо, більшої кількості народів, особливо ж - основні правові системи сучасності. Крім того, потрібно мати уявлення про різні стадії загального процесу культурно-історичного розвитку Таким чином, дослідник має бути одночасно антропологом, істориком права, компаративістом і, вочевидь, юристом, який знає сучасне право. Однак учених, які володіли б такою всеосяжною кваліфікацією, немає. Труднощі, що виникають, можуть бути подолані лише у співробітництві представників різних наук. Лише так можна досягти успіху в комплексній сфері антропології права.
Антропологія права відіграє позитивну роль для подальшого розвитку теорії та викладання юриспруденції. У свою чергу, ця теорія не самоціль, а засіб, що сприяє розширенню конструктивних юридико-антропологіч- них досліджень у різних галузях і на різних теоретичних рівнях юридичної науки. "Масштабність проблем, що стоять перед сучасною людиною, дає й антропології права (юридичній антропології) шанс стати однією із провідних галузей права XXI ст." [1, 467].

Список використаних джерел та літератури:
1. Ковлер А. И. Антропология права. - М., 2002.
2. Графский В. Г. Юридическая антропология как проблема и учебный курс (к выходу в свет первого российского учебника по юридической антропологии) // Право и политика. - 2002. - № 9. - С. 138-142.
3. Саидов А. Х. О развитии антропологии права // Право и политика. - 2002. - № 9. - С. 143-151.
4. Нерсесянц В. С. Юридическая антропология как наука и учебная дисципліна // Рулан Н. Юридическая антропология / пер. с франц. - М., 1999.
5. Рулан Н. Юридическая антропология / пер. с франц. - М., 1999.
6. Саидов А. Х. Уголовно-правовая этнография - между правоведением и этнографией // Нарбутаев Э. Х., Арзымбетов М. У. Уголовно-правовая этнография. - Нукус, 1996.
7. Саидов А. Х. Международное право прав человека. - М., 2002.
8. Пучков О. А. Теорико-правовые основания юридической антропологии : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. - Екатеринбург, 2000.
9. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / пер. с франц. - М.,
1999.
10. Саидов А. Сравнительное правоведение. - М., 2000.





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.