Здавалка
Главная | Обратная связь

Психологія релігії як галузь науково-психологічного знання. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія.



Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна зосереджується на феномені релігії та її виявах як об'єкті вивчення . На думку Д. Угриновича, предметом психології релігії може бути вивчення психологічних особливостей релігійних людей, які відрізняють їх від нерелігійних та реалізуються в їхній поведінці. Це визначення ґрунтується на особливостях дихотомічної моделі психіки «релігійний — нерелігійний». Однак теоретичний аналіз поняття психологічних особливостей зумовлює такі проблеми: сутність поняття «психологічні особливості релігійної людини» потребує пояснення і визначення; не існує критерію, який розмежовував би дихотомію «релігійний — нерелігійний».

Суто психологічний підхід, відповідно до якого психологія релігії є переважно галуззю загальної психології, а її предметом є релігійність як психологічний факт, суть свідомості й релігійна поведінка людини як втілення її внутрішніх переживань, неоднорідний, поле його досліджень надзвичайно широке — від обґрунтування теорії релігійного інстинкту (Дж. Коу, Й. Пастушко та ін.) до розуміння релігії як глибинного пласта людської психіки (В. Джеме, К. Юнг та ін.).

Інтенсивний розвиток соціології та соціальної психології вніс корективи в розуміння предмета психології релігії, спричинив виникнення підходу, який можна ідентифікувати як соціально-психологічний. Французький психолог Р. Грассері наголошував, що будь-яка релігія — злиток із людського духу і несе в собі відтінок всіх його особливостей, виникаючи як психічне явище в своєму безпосередньому прояві, а в подальшому розвитку стає явищем соціальним. Німецький філософ і соціолог Зіммель підкреслював однаковість структур як у релігійних, так і в соціальних формах існування людини

Карагодіна – психологія релігії вивчає переживання надприродного, його психологічні корені та значення для суб'єкта.

Психологія релігії - галузь загальної психології, а її предметом є релігійність як психологічний факт, суть свідомості й релігійна поведінка людини як втілення її внутрішніх переживань.

Отже, предметом вивчення психології релігії є релігійність як психічний стан людини та його вияви. Релігійність як людський акт завжди пов'язана з екзистенційними проблемами, з проблемами вибору.

Психологія релігії безпосередньо пов'язана з релігійною психологією — сукупністю релігійних образів, ілюзій, настроїв і почуттів, у яких безпосередньо відображаються умови життя людей, а також всі порухи людської душі (раціональний, емоційний, вольовий). Домінуюча роль у релігійній психології все-таки належить емоційно- вольовому аспекту.

О. Смирнова також розмежовує психологію релігії і релігійну психологію. Тоді як джерелом пізнавального пориву в психології релігії виступає «голова» — свідомість, інтелектуальна здатність і понятійна пізнавальна незадоволеність людства, в релігійній психології це джерело «виходить з серця» — моральнісного русла, зав'язаного більше на чуттєво-емоційному, ніж розумовому началі.

Релігійна психологія насамперед є реакцією на релігійні догми, віроповчальні принципи тощо. У свою чергу, психологія релігії вивчає ці «відповіді» як психічний факт. Тому психологія релігії вивчає психологічні особливості релігійності як на рівні індивідуальної, так і колективної свідомості та з'ясовує при цьому її вияв як на рівні світорозуміння, так і світовідчуття та світоставлення.

 

 



2. Структура психології релігії та її методи. Професійна позиція психолога-дослідника стосовно релігійної проблематики.

Предмет психології релігії має багаторівневу структуру. Можна виділити низку напрямів, у руслі яких ведуться дослідження релігійної свідомості.

1. Загальнотеоретичний рівень - плює розв'язання питання про походження, сутність релігії, структуру, зміст і функції релігійної свідомості, досліджує релігійні почуття, уявлення, феномен віри, психологію релігійних процесів.

2. Соціально-психологічні теорії типологій віруючих - динаміка становлення релігійності в процесі розвитку індивіда, особливості структури, змісту релігійних уявлень, почуттів та поведінки в різних статево-вікових групах, залежність релігійності від соціального статусу і соціальної орієнтації.

3. Релігійна психопатологія, - досліджує різноманітні психопатологічні форми релігійної свідомості.

4. Релігійні феномени, що існують у формі психофізіологічних процесів у свідомості конкретних людей. Розрізняють 2 питання: 1)питання про існування фізіологічних основ релігійних вірувань та переживань 2)чи існують у мозку такі фізіологічні структури, центри та процеси, які є суто специфічними для віруючих.

5. Емпіричний рівень – полягає в накопиченні фактичного матеріалу (автобіографічних свідчень, розповідей, документів віруючих людей).

6. Питання релігійної педагогіки, релігійної психотерапії.

Групи методів:

— загальнофілософські (діалектика,позитивістський підхід, прагматичний тощо);

— загальнонаукові (метод системного аналізу, структурно-функціональний метод, аналіз і синтез, дедукція та індукція та ін.);

— соціологічно-психологічні (інтроспекція, спостереження, експеримент, психологічний тест, анкетування, інтерв'ю).

Експеримент без зовнішнього втручання в релігійне життя віруючих. Застосовують схему S-О-R, (експериментатор за допомогою збудника (S) впливає на особу (О) й спостерігає за реакцією (R)). Головна вимога до цього методу —- його природність. Інакше кажучи, жодні штучні втручання в релігійну діяльність уважаються не припустими. Наприклад, декілька різних осіб чи груп слухає проповідь певного змісту, яку виголошує проповідник з тими чи іншими особливостями. Завідмінностями, які виникли між слухачами проповіді та тими, хто її не слухав, робляться аналітичні висновки щодо ефективності використаних у проповіді пропагандистських прийомів, особистісних якостей оратора тощо. Також набули розголосу експерименти американського лікаря Дж. Ліппі, який широко експериментував із власною свідомістю, використовуючи психотропні речовини, а потім сконструював ізоляційну ванну, де технічними засобами моделював граничні стани спілкування з Надприродним.

Спостереження. Особливо ефективний цей метод тоді, коли інформацію про релігійних людей отримують, вивчаючи їхню поведінку в звичних для них умовах: під час богослужіння, молитви тощо. З другого боку, можливості цього методу обмежені тим, що він фіксує зовнішні прояви релігійності, залишаючи поза увагою найцікавіше — внутрішні переживання людей, перейнятих релігійною вірою.

Опитування (у формі анкети чи інтерв’ю). Завдяки цьому методу здобуваються дані про реальну мотивацію поведінки опитаних віруючих, їх соціально-психологічні й світоглядні орієнтації.

 

 

3. Співвідношення понять «Бог», «релігія», «Віра», «релігійна віра», «церква», «священник». Проблема несвідомих переносів і підмін понять в психології людини, корекція та профілактика цього явища.

Релігія - зв'язок з Вищим, з Святим, відкритість і довіра до Нього, готовність прийняти як керівних почав своєму житті те, що виходить від Вищого і відкривається людині при зустрічах з Ним . За визначенням Енциклопедичного словника: "релігія - це організоване поклоніння вищим силам. Воно (поклоніння) передбачає безсумнівну для віруючого свідомості реальність тих вищих сил, яким надається шанування. Разом з тим воно передбачає віру, тобто релігійний настрій, що виражається в певній системі культу і системі уявлень про божественне ". Релігія - це продукт природних бажань і людської уяви, яке приписує трансцендентному Вищому буттю те, що людині хотілося б знайти в Ньому згідно своїм приземленим інтересам і сподіванням.

Віра – впевненість у істинності чогось такого, що з раціонально мисленнєвих позицій вважається непереконливим, сумнівним. Віра є ціннісно-орієнтаційним ставленням позиції людини,зацікавленістю. Емоційне ядро релігійної віри зароджується з осмислення і усвідомлення людиною своєї ситуації на землі. Релігійна віра відноситься до достатньо міцних особ.структур і цей досвід є особливо ціннісним. Тому, практикуючий психолог повинен усвідомлювати свої позиції, етичні моменти пов'язані зі своїм релігійним досвідом і світоглядом, і розуміти як це може впливати на його професійну діяльність. Зоною особливої уваги і поваги має бути релігійна позиція клієнта, оскільки втручання в неї – це втучання у життєвий стрижень людини.

Бог – найвища основна інстанція, творець всього існуючого, всемогутній, не пізнаний до кінця.

 

Церква – соціально ієрархічна інституція, яка забезпечує донесення догм до людини, забезпечує зв'язок Бога з людиною.

 

Священник – працівник церкви, служитель Бога і людини. Священник асоціюється з батьківською фігурою, все знає і не помиляється. Його ідеалізують, ототожнюють з Богом. Священник виступає втіленням Бога, релігії і церкви.

Будь-який матеріал, який говорить людина – це не так про релігію чи про Бога,а про її власний релігійний досвід.


 

 

4.Релігійні інстинкти як джерело релігійності. Страх як фактор релігійності.
Існують теорії за якими людина є релігійною завдяки успадкованій схильності до цього, аж на рівні релігійного інстинкту. В даному випадку релігійний потяг є основним нашаруванням в структурі людської психіки, що виявляється в пошуку правди і щастя, досконалого життя і зв’язку з абсолютом.

Актуальним у даному випадку є твердження К.Юнга про архетипи як колективне несвідоме, з якого походять надлюдські істини і які є джерелом релігійності.

В. Франкл у книзі «Неусвідомлений Бог» каже про те, що людина впринципі має потребу бути релігійною. Ця потреба може бути усвідомленою і неусвідомленою, і задовольнятися як конструктивним так і деструктивним шляхом.

Вчені не можуть заперечити існування релігійного інстинкту, однак можна говорити про те, що в людини є схильність до релігійності, подібна до того як існує дар мови, хоча він не завжди і не всіма використовується. У даному випадку релігійність не є наслідком підкорення природи. У своїй найглибшій суті релігійність – це індивідуальний контакт, який утворюється внаслідок вільного рішення.

Фізіологічною основою реліг поведінки є права півкуля мозку, тобто саме вона створює можливість для реліг вияву, але сама його не утворює. Осмислення ж символічної і ритуальної поведінки, характерної для релігії, відбувається при співучасті лівої півкулі. Виходячи з цього дослідники роблять висновок, що релігія є частиною того, що характерно люд природі і її не можна повністю зрозуміти раціонально.

Існують різні типи страху, які по різному можуть обумовлювати розвиток релігійності:

1. екзестенційний неспокій – виник у зв’язку з необхідністю поставити собі питання про сенс життя. Типовими є тривога стосовно найфундаментальніших для людини питань як терпіння або смерть, добро і зло, що мають визначальне значення для всього людського буття. Релігійність зявляється тут, як продовження питання про сенс життя людини на землі.

2. звичайний страх – може стати приводом для актуалізації чи зародження релігійності. Фройд дотримувався думки, що Бог є лише піднесеним образом власного батька, а туга за ним, пошук підтримки у складній ситуації приводить до релігійності, яка є колективним неврозом. Але не варто зводити релігію до колективного неврозу, бо тут немає відчуття самотності (як при неврозі) натомість правдива релігійність надає змогу відчути зв'язок.

3. Фройд вважав, що джерелом релігії є відчуття безпорадності перед життям і страх смерті. Проте зважаючи на те, що його відчувають як віруючі так і невіруючі, то таке занепокоєння смертю не може бути єдиним стимулом для виникнення релігії.

4. моральний страх – який виростає від почуття провини і відчуття боргу перед кимось. Можна твердити,що потреба усунення відчуття вини і повязаного з ним відчуття страху призводить до релігійності, про свідчить більшість навернень. Слід також зазначити, що між неспокоєм і релігійністю існує зворотня залежність, тобто більша заангражованість і визначеність у вірі поглиблює вразливість до морального зла і підсилює реальне відчуття провини. Почуття провини може іноді набувати невротичного характеру, що призводить до холодної і тиранічної релігії, в якій переважає сприймання бога як забороняючого і караючого, щоб придушити неакцентовані бажання.


 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.