 |
|
Сутність релігійного розвитку. Чинники розвитку релігійності.
На релігійний розвиток слід дивитися, як на процес інтегрування старого і нового. Тут не йдеться про чисто механічне додавання нового релігійного та позарелігійного досвіду, але про спробу поєднати їх на вищому рівні. З плином часу або ж з поглибленням релігійних знань ці рівні стають ще стабільнішими, а горизонти інтегрування все більше розширюються.Здобуття нового релігійного досвіду й узгодження його з тим, який набуто раніше, не проходить легко, бо нерідко на перешкоді стає страх перед змінами. Окрім різних способів оборони перед новим зустрічається багато випадків, коли люди різного віку стараються співставити нове розуміння релігійності з тими принципами, які винесли з дитинства. З цією метою переоцінюються старі життєві системи й нагромаджується новий релігійний досвід. У теоріях релігійного розвитку звертається увага на два типи сприйняття змін: з огляду на пасивність людини вважається, що такий розвиток можливий, але це питання часу, тому не слід його надто прискорювати; за іншим типом стверджується, що релігійне життя розвивається завдяки людським зусиллям. Ці дві концепції релігійного розвитку людини можна назвати відповідно умовно-пасивною і активною. Набування релігійності – це конкретне завдання, а отже й пов’язане з певною працею. Релігійність не є чимось незмінним, вона розвивається, стає більш складною й інтегрованою.
Чинники релігійного розвитку:
а) досвід. Життя дорослої людини значною мірою зумовлене досвідом, винесеним з дитинства, а найперше – контактом з матір’ю. На грунті цих контактів створюються основи довіри, які є ніби фундаментом для відкриття можливостей та формування свого способу розуміння бога. Так дитина, яка не знала прийняття в своїй родині, у дорослому віці матиме серйозні проблеми з довірою до бога, оскільки досвід, винесений з життя в колі родини, робить найтриваліший внесок у розвиток її релігійності. Сформований у цей період образ бога становить або може становити як допомогу, так і перешкоду в релігійному житті. Як і в кожному сприйнятті та переживанні важливої для людини суті, вирішальне значення має приклад конкретної особи, тобто зустріч з кимось, хто для дитини є авторитетом. Молода людина, особливо в стані кризи, зустрічаючи людей, в яких бачить невідповідність релігійних поглядів і щоденної поведінки, навчається сприймати релігію лише як малозобов’язуючий суспільний фасад. Релігійні переживання людини можуть бути різноманітні, починаючи від простого зацікавлення – і аж до вершини релігійного екстазу, видінь. Але найчастіше – це середній вияв релігійності, який найбільше відповідає типовим людським потребам.
б) потреби. Потреби належать до мотивів людської поведінки і в той чи інший спосіб вимагають задоволення. Задоволення потреб призводить до зростання цінності того, хто їх задовольняє. Наприклад, хтось молиться за виздоровлення. Коли позбувається хвороби, то збільшується його віра в бога, а також зростає значення молитви.
в) почуття й емоції. Релігійні почуття виконують ключову роль, коли йдеться про релігійну заангажованість, і то як у позитивному, так і у негативному розумінні. Очевидно, що майже всі почуття, відомі у людини, можуть виявитися в релігійній поведінці, але лише деякі з них мають першорядне значення. Висувається навіть думка про існування комплексу особливих релігійних почуттів, а найперше – релігійного страху й релігійного захоплення. Дуже інтенсивний емоційний контакт з богом визначають як екстаз, відчуття приязні, близькості, довіри, надії, співчуття. Почуття – це такий фактор психічного життя, який у значній мірі спричиняється до формування особистої релігійної зрілості.
г) соціальні групи. На формування релігійного життя дітей значно більший вплив має релігійність батьків, ніж уроки Закону Божого. Не слід також забувати, що родинне релігійне виховання відбувається не в пустоті, воно поєднується з певним кліматом середовища, яке дуже часто лише частково зачіпається сутністю релігії. До основних факторів впливу зараховують групи ровесників, приятелів, моду, засоби масової інформації. Входячи в суспільне середовище, людина постійно навчається чогось нового. Однак навіть найрелігійніше середовище не допоможе здобути зрілу віру розумово або емоційно недорозвинутій людині.