Главная | Обратная связь

Особливості розвитку релігійності в період молодшого шкільного віку. Особливості розвитку релігійності в підлітковому віці та в період ранньої юності.

Вчені вважають, що морально-етичні якості формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Діти молодшого шкільного віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність). Їм притаманні уявлення про національні цінності, про громадські, сімейні та цінності особистого життя. Проте, ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати, і, насамперед на рівні моральності батьків та вчителів.
Характерним для молодшого шкільного віку є перенесення рис свого батька, матері, священнослужителя на Бога. Дослідники стверджують, що у дітей, які мали суворих батьків, абсолютно переважає авторитарний образ Бога, а в уявленнях дітей, які виростали в атмосфері щирих та довірливих стосунків з батьками, образ Бога наділений гуманістичними якостями.Часто молодші школярі прагнуть до наслідування інших, особливо "сміливих” і "відважних” однолітків і старших, не розбираючись, що у їхній "сміливості” і "відважності” добре, а що погано. Молодші школярі піддаються навіюванню. Особливо учні І - II класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки.
Особливості становлення віри у підлітковому віці насамперед пов»язані з інтенсивним формуванням інтересів. Підліток активно шукає себе, свої перспективи у світі дорослих, шляхи ефективного входження в нього. Рушійною силою становлення інтресів підлітка є афекти-бажання, а провідним процесом, що формує його особистість – осмислення навколишнього світу і свого місця в ньому. У підлітковому віці дитяча гра, в якій дитина компенсує в уяві та відповідних імітуючих діях свої обмежені можливості, витісняється інтенсивним фантазуванням, що виконує цю саму компенсаційну функцію (це є психологічним коренем образності мислення). Такі психологічні особливості підліткового віку сприяют формуванню уявлень про Бога як про всемогутнього і водночас люблячого володаря-батька, на захист, піклування, турботу та підтримку якого щодо роз»язання усіх складних для підлітка проблем завжди можна розраховувати. Проте більшість підлітків, які вірять у Бога-захисника, турботливого батька, не сягають вищих, духовних сфер віри, а залишаються на ритуально-корисливому її рівні.
В юнацькому віці найбільш активно відбувається формування власної ідентичності. Саме в цей період хлопці і дівчата формують цілісний образ свого „Я”, віднаходять для себе пріоритетні цінності, визначають свою приналежність до тих чи інших релігійних течій, створюють певний образ Бога та ставлення до Нього, враховуючи Його абстрактність, одухотвореність та нематеріальність. Потреба реалізувати своє Я-ідеальне, свої задатки, потенції, домогтися успіху стає пріоритетною. Невдачі на цьому шляху можуть сприйматися молодоб людиною як криза власної ідентичності. Власні невдачі, проблеми, покарання за чужі провини породжують у молодої людини сумніви щодо безмежної доброти, турботи та піклування Бога, принамні стосовно неї. Проте нерідко ці емоційно насичені сумніви, розчарування, пошуки себе у ранній юності приводять до навернень, містичних відкриттів, до щирої віри на все життя.

17. Особливості розвитку релігійності в періоди ранньої дорослості…

Рання дорослість. У цей період сім'я, професійна діяльність і заробітчанство так поглинають людину, що ніби й не вистачає часу на релігійне життя. У цей час нерідко переживається смерть близьких людей (батьків, дідуся й бабусі), але швидко про це забувається, у чому, зрештою, виразно допомагає життєва сила й активність (часом надактивність). Цей період життя людини називають часом релігійної стабілізації. Рання дорослість характеризується найменшою релігійною активністю. Певне відродження релігійності відбувається у батьків під впливом катехизації їхніх дітей та у зв’язку з деякими подіями свого жиггя. Це, найперше: переживання терпінь, гріха, зради чи криз, серед яких важливе місце посідає так звана криза середнього віку, що завершує зрілу молодість. Полягає вона в усвідомленні, що вже півжиття минуло, а людина відчуває себе ніби човном, що безцільно плаває на хвилях життя. До кризи середнього віку додається страх утратити те, що для особи цінне.Зрозумівши обмеженість своїх фізичних і психічних сил, легше осягнути істину, що бути людиною – це означає погоджуватися на власну несамодосконалість. Саме ця невистачальність відрізняє людину від Бога, який є безсмертний, всемогутній і всевідаючий. Зрозуміння факту власної обмеженості створює можливості для фундаментальної релігійної орієнтації, тобто довіряння себе Богу. І не є (або може бути) основним підсумком даного періоду життя людини.

Середня зрілість

У середньому віці виникає проблема перегляду й поглиблення релігійності. Зростає чисельність приватних молитов, зацікавлення релігією, а також і належна оцінка її значення. Люди в середньому віці по-новому відкривають релігійні символи й постулати. Також нерідко живуть із сумнівами, поєднуючи прийняття з критичним осмисленням. Але все-таки існує частина дорослих осіб, для яких характерна релігійна байдужість. Якщо вони іноді й приймають участь у певних обрядах, то їхня релігійність лише зовнішня.

Старість (пізня зрілість)

Це час підведення підсумків. Життя визнається або таким, що мало сенс, або абсурдним. У старості має відбутися схвалення власного життєвого циклу, тобто того, що мало здійснитися і чого не можна було в жоден спосіб замінити. Плодом цього стає мудрість, яка найперше полягає в сприйнятті неминучої смерті. Підтримкою тут є усвідомлення того, що смерть не переможе, але буде переможена.Особи, які в попередніх періодах дбали про віру, тепер роблять остаточний вибір на користь релігійних цінностей, особливо в час смерті. У зрілій релігійності старих людей спостерігається ніби об'єднання з цілим всесвітом, толерантність, урівноваженість, оскільки вони більше не залежать від пристрастей і не покладаються на земні надії.

Якщо ж людина в попередніх періодах не здобула виразної й глибокої релігійності, то в старості в неї спостерігаємо ряд ритуальних вчинків; часто це лише зовнішня релігійність, появляється заздрість до молодих і агресивність щодо них, похмуре або й панічне очікування близької смерті.В старості люди загалом звертаються до релігії й частіше моляться, вертаючись до улюблених молитов свого дитинства. Посилення релігійних виявів спонукається переживанням диспропорції між реальністю й потребами, прагненням повноцінного життя і страху смерті, закидами сумління. Однак зростання зацікавлень релігією в період старості найчастіше пов'язане з проблемою смерті й потойбічного життя. Адже релігія відіграє ключову роль у приготуванні до смерті, дозволяючи в процесі вмирання позбутися депресії, пов'язаної з почуттям вини, й допомагає безболісно прийняти наближення відходу й водночас єднання з вічністю.