Здавалка
Главная | Обратная связь

Взаємозвязки релігійності з інтровертизмом, емотивністю, індивідуалізмом у структурі українського національного характеру.



Неспроможність українців протягом століть створити власну державу, розгорнути активну зовнішньополітичну і внутрішньодержавну діяльність спрямувала їх у власний внутріпсихічний план. Це спричинило таку рису українського національного характеру, як інтровертизм.

Інтровертизм – індивідуально-психологічна особливість людини, яка полягає у спрямованості її інтересів на свій внутрішній світ; схильність до самоспостереження, самоаналізу, деяка відлюдність, відносна соціальна пасивність; риса національного характеру, що постає як схильність до поглиблених духовних пошуків, філософської, релігійної художньо-естетичної діяльності.

Інтровертизм як рису українського національного характеру виявили і вивчали М.Шлемкевич, В.Янів та ін. Шлемкевич вважав, що вершиною українського інтровертизму є духовні пошуки філософа і поета Г.Сковороди. Ці пошуки психологічно відобразили політично-державницькі поразки українців, занепад української державності. Українці свідомо і несвідомо прагнули втекти від ганьби і рабства у свій внутрішній світ, у прийняття покори в злиденності. Це виразно відбилося у тогочасній поезії.

Інтровертивні духовно-моральні пошуки українців, їх народного генія Г.Сковороди розгорталися в лоні релігії Христа, його морального вчення. Стрижневою ідеєю цих пошуків було чекання сходження на землю «Небесного Єрусалиму», який встановить між людьми правду і справедливість.

Політично-державницькі поразки українців відчутно позначилися і на їх емотивності.

Емотивність – емоційність, помітна емоційна чутливість, а також інтенсивність, глибина, тривалість емоційних переживань.

Аналогічним за своєю сутністю щодо емотивності є кордо центризм – визнання провідної ролі емоційних переживань, умовно-образним центром яких є серце у функціонуванні індивідуальної, групової, зокрема національної, психіки. Кордрцентризм означає, що основним джерелом поведінки і дій людини, спільноти, нації є емоційні переживання, почуття, які переживають критичне мислення, здоровий глузд.

О.Кульчицький (1895-1980) стверджував, що домінантні структури психіки українців сформувалися під впливом їх проживання на родючих, щедрих, добрих чорноземах. Доброзичливе ставлення до природи є наслідком сприйнятливості підсвідомості, усієї психіки українців до впливу природи, оскільки за расово-соматичними ознаками вони належать до динарської (південно-європейської) групи, якій притаманні вроджена емоційність, пристрасність. Важливим чинником є також культуроморфність – віддаленість від осередків західноєвропейського раціоналізму і сцієнтизму (науково-технічного мислення і творення), що не сприяло розвитку раціонального, екстравертного, експансивного мислення і прагнення українців, що б гальмувало надмірну емоційність.

Емотивність не врівноважується, не стримується, не підпорядковується внутріпсихічним обмеженням. Це зумовлюється постійними стражданнями народу, який протягом кількох століть був підневільним. А страждання сприяють розвитку емоційної чутливості.

Переконливим свідченням емотивності, кордо центризму є художньо-естетична творчість українців, особливо пісні. Інтровертизм та емоційність виявились і втому, що для України ніколи не були характерними форми співжиття, зорієнтовані на авторитарну дисципліну, на суцільне підпорядкування особистості групі. М.Костомаров зауважував, що важливою рисою українця є прагнення особистої свободи. В українських громадах кожний був незалежною особистістю, відносини будувалися на спільній згоді, за відсутності згоди громада розпадалася. Українська церква також діяла на основі громадсько-демократичних принципів – у церковному житті скрізь було поширене виборне начало. Такі форми співжиття є виразною ознакою індивідуалізму як риси національного характеру.

Індивідуалізм – прагнення до вираження своєї індивідуальності; переживання у поведінці індивіда особистих інтересів над усіма іншими.

На формування українського індивідуалізму ще зчасів Київської держави впливав Захід. Основою індивідуалізму як риси характеру є домінуюче прагнення до особистої свободи. Якщо поєднати це прагнення з інтровертизмом і емотивністю, то вимальовується особистісна, автентична, духовна, гуманістична релігійність як риса українського національного характеру.

Ще одним виявом релігійності українців є так зване народне християнство, що утворилося внаслідок поєднання язичницького обряду з православною догматикою. М.Грушевський найхарактернішими його особливостями вважав духовну та релігійну свободу, яка виявляється у самостійному і широкому тлумаченні питань віри і моралі, конфесійній неупередженості, поміркованості, у тісних зв’язках обрядової практики з господарським життям. Християнство українців за ним наближалось до болгарського богомільства (не визнавався Старий Завіт), не було строго церковним. Про особливості релігійності українців свідчить також рух духоборів, які вважали, що в душі кожної людини є Бог.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.