 |
|
Аналітичний тест (271-300)
271. “Пізнай самого себе" – вислів приписують Хілону, іноді Фалесу
272. “Я знаю лише те, що я нічого не знаю" – Сократ – При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користується методом, який він називає майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те. Що немає поняття, то немає і знання.
273. “Усе тече, усе змінюється" – Геракліт – Лотос у Геракліта — це закон Всесвіту. У відповідності з цим законом все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове – “все тече” .
274. “Людина є мірою всіх речей — існування існуючих неіснування неіснуючих" – Протагор – Він раціоналістично пояснював явища природи, етичний і соціальний релятивізм, відмову від релігії. Будь-яка істина – чиясь думка (погляд). Тобто, істина, за Протагором, завжди суб’єктивна. Істинне те, що вважає за істину той чи інший суб’єкт. Це і є релятивізм.
275. “Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку" – Геракліт – Геракліт був першим, хто помітив, що одне і те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. Він вказував, що суттєва зміна – це зміна в свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, суперечливість зближує протилежності.
276. “Одне й те ж думка і те про що думка існує" — Парменід
277. “Немає нічого, окрім атомів і порожнечі’ – Демокріт – Він був анатомістом. Обгрунтовуючи першоначала, Демокріт вважав, що ними є – атоми (буття) і пустота (небуття). Анатомісти розглядають буття як антипод пустоти. Демокріт стверджує, що атоми – це неподільна, гранично тверда, непроникна, без будь-якої пустоти, не здатна сприйматися відчуттям (через малу величину) самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі; всередині його не відбувається ніяких змін; він не має частин. Кожен атом оточений порожнечею. Вони цілковито без’якісні.
278. “Знання — це пригадування" (анамнез) – Платон – На протиставленні тіла і душі грунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання полягає в цій тезі тезі того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу – метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво, логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей.
279. “Вірю, тому що абсурдно" — Тертулліан
280. “Вірю, щоб зрозуміти" — Августин
281. “Філософія є служницею богослов"я" — Фома Аквінскьий, Ісус Христос – В основних своїх працях Фома намагається підвести підсумки теолого-раціоналістичних пошуків зрілої схоластики, поєднати віровчення із формами (істинами) здорового глузду, наблизити християнське вчення до людини. Він проводить розмежування між філософією і релігією, між знаннями і вірою, а також необхідність їх співіснування. Він розрізняє істини розуму і одкровення. Відповідно філософія і теологія не заперечують одна одну.
282. “Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в царство Боже" — автор Апокалипсиса
283. “Якщо Бога не було б, його слід було видумати" – Вольтер – Завдання своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя. Християнство, на його думку, це сітка, якою шахраї протягом багатьох віків обплутують дурнів. Всю історію релігії та церкви він подає як ланцюг шахрайств, злочинів, пограбувань та вбивств, а джерело цього вбачає в самій сутності офіційної релігії та церкви як основи старих феодальних порядків. Проте релігію Вольтер розглядав також як засіб мирного вирішення суспільних суперечностей, стримування бідняків проти зазіхань на власність багатих та запобігання свавіллю “сильних світу цього”.
284. “Мені довелося обмежити розум, щоб звільнити місце для віри" – І. Кант
285. “Бог багатому подібний фонтанові, що заповнює різні за обсягом посудини. Над фонтаном напис: "Нерівна усім рівність" – Г. С. Скворода
286. “Дій згідно з такою максимою, яка водночас може стати загальним законом" – І. Кант
287. “Кожен є предметом споживання для когось" — Еріх Фромм
288. “Існувати, отже бути сприйманим" – Дж. Берклі
289. “Я мислю, отже я існую” – Рене Декарт – Шукаючи самоочевидні вихідні інтуіції, що не викликають ніякого сумніву, Декарт робить висновок: він від здатності мислити переходить до суб’єкта, істоти, яка мислить, і вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент пізнання. Їх слід уяснити і з допомогою раціоналістично-дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей Декарт відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики. Ці ідеї він розглядає як втілення природного світла розуму.
290. “Немає суб"єкту без об"єкту, немає об"єкту без суб"єкту" – Р. Авенаріус
291. “Все дійсне є розумним, все розумне є дійсним" — Гегель
292. “Якщо я йду назад, я з матеріалістами, якщо я йду вперед, я не з ними" – Л. Фейєрбах
293. “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа в тому, щоб змінити його" – Карл Маркс
294. “Природа є не що інше, як закам’яніле мислення" – Ф. Шеллінг
295. “Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчутті" – Джон Локк -
296. “Серце є скрижаль, на якому викарбований моральний закон" – П. Д. Юркевич
297. “Людина живе остільки, оскільки вибирає" – Жан-Поль Сартр
298. “Чого не бажаєш собі, того не роби іншому" — Конфуцій
299. “Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина? – І. Кант
300. “У якості наслідку виконання професійного обов’язку багатство морально не тільки виправдане, але й приписане" – Макс Вебер
Тест “Хто є хто” (181-240)
181. Фалес — VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм — Проголосивши воду першоначалом всього існуючого, зробив рішучий крок до деміфологізації світу, до заміни міфу філософським мисленням шляхом виділення всезагального. Тим самим природа, а не надприродне розглядалася як першопричина всього сущого.
182. Анаксімандр — VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм — Увів поняття першоначала всього сущого – “архе” (начало, першооснова, принцип) і вважав таким першоначалом апейрон. В апейроні боротьба гарячого і холодного породжує космос. Висловив здогади про збереження матерії та еволюційний розвиток живого.
183. Анаксімен — VI ст. до н.е. – Греція – Матеріалізм — За першооснову світу вважав повітря, яке є нескінченне, вічне, рухоме. З нього, як з першоматерії, походить все суще і знову до нього повертається.
184. Геракліт — VI-V ст. до н.е. – Греція — Матеріаліст-діалектик — Першоосновою світу вважав вогонь, бо він найбільше здатний до змін і руху. З вогню все виникає закономірно і закономірно зникає. Життя природи – неперервний процес змін і розвитку, де протилежності переходять одна в одну. Цим процесом керує природня необхідність – логос. Боротьба протилежностей – “батько всього і цар всього”. “Все тече, все змінюється”, “В одну і ту ж ріку не можна увійти двічі”.
185. Піфагор — VI ст. до н.е. – Греція – Ідеалізм — Першоначалом світу вважав число. Числові співвідношення складають сутність світу, тому пізнання світу можливе тільки через число, бо “число є всім”. Для вчення Піфагора характерні символізм і містика чисел. Піфагор і його школа зробили великий внесок у розвиток математики й астрономії.
186. Сократ — 469-399 до н.е. – Греція – Ідеалізм — Основою пізнання може бути тільки самопізнання, бо природу пізнати неможливо. Шляхом самопізнання людина доходить висновку, що бути добродійним ліпше, ніж робити зло. Великою заслугою Сократа було те, що він здійснив поворот від матеріалістичного натуралізму до проблем етики, а також те, що він визначення понять вважав визначенням сутності досліджуваного предмета для цього він розробив концепцію діалектики “маєвтику” яка являла собою мистецтво дослідження понять шляхом зіткнення протилежних суджень в результаті чого народжувалася істина
187. Платон — 427-347 до н.е. – Греція — Ідеалізм (об’єктивний) — Розробив вчення про ідеї як справ-жне, істинне буття. Хоча матерія, за Платоном, не має дійсного буття, а породжується світом вічних і незмінних ідей, вона є джерелом одиничності і мінливості, смертності і народжуваності, вона, як і ідеї, є вічною. Пізнання розглядав як анамнез (пригадування). Розробив концепцію ідеальної держави, на чолі якої повинні стояти філософи.
188. Епікур — IV-III ст. до н.е. елінізм – Греція – Матеріалізм — Визнавав вічність матерії, яка наділена здатністю до саморуху. На відміну від Демокріта поруч з необхідністю визнавав існування випадковості. Сенсуаліст. Дав наївно-матеріаластичне пояснення процесу пізнання, розглядаючи відчуття як невидимі форми речей, що діють на органи чуття пізнання має своїм завданням звільнити людину від невігластва і краху перед богами і смертю, без чого щасття людини неможливе. Людина повина обходитися най необхіднішим, тоді вона буде вільною і не відкого незалажною., а це і є щасття людини і мета її життя. Основа життя – уникнення страждань, радість і насолода, безтурботний стан душі, веселість духа (йдеться не про грубі тілесні насолоди, а про насолодоу свободою).
189. М. Кузанський — XV ст. — Німеччина м. Куза — Ідеаліст, богослов — Основний внесок у філософію – учення про збіг протилежностей, яке містило у собі плідні діалектичні ідеї. Плідною є також його критика обмеженості розсудкових протиставлень; висловив методологічне значення математичних понять для пізнання природи; наблизився до відкриття нескінченно малих величин; поставив питання про межі застосування закону несуперечності в математичному пізнанні.
190. Боецій — V-поч. VI ст. — Італія м. Рим – Неоплатонізм — Головний внесок у філософію – переклад творів Аристотеля латинською мовою і їх глибоке коментування; вироблення латинської філософської термінології: створені ним терміни згодом стали основою загальноєвропейської і міжнародної філософської термінології.
191. Конфуцій (Кун Фу-цзи)- V-IV ст. до н.е. – Китай — Ідеалізм (релігійно забарвлений) — Розробка етичних принципів і правил поведінки в найрізноманітніших ситуаціях (церемоній). Основний етичний принцип: “Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб зробили тобі.”
192. Мартін Лютер — Кінець ХV- друга полов. XVI ст. – Німеччина — Християнський ідеалізм — Пpoвiдний дiяч Peфopмaції, зacнoвник пpoтecтaнтизмy. Зpoбив вeликий вплив нa вci cфepи дyxoвнoгo життя нiмeччини. 3дiйcнив пepeклaд Бiблiї нaцioнaльнoю мoвoю, чим cпpияв фopмyвaнню зaгaльнoнaцioнaльнoї нiмeцькoї мoви. Зфopмyлювaв ocнoвнi пoлoжeння пpoтecтaнтcькoї eтики, якi зaкликaли cтapaннo cтaвитиcя дo cвoїx oбoв"язкiв, дoкopiннo змiнив cтaвлeння дo миpcькoї дiяльнocтi, cпpияв пiднeceнню пpaцi i poзглядaв її як пoкликaння людини. Цi eтичнi пpинципи cтимyлювaли виникнєння нoвoї кyльтypи — кyльтypи вiльнoгo пiдпpиємництвa. Bиcтyпив як peфopмaтop мoви, ocвiти, музики.
193. М. Вебер — 1864-1920 – Німеччина — Неокантіанство, близьке до позитивізму — Зpoбив знaчний внecoк y coцioлoгiю, фiлocoфiю тa історію. Рoзpoбляв пpoблeми coціoлoгiчнoї тeopiї i мeтoдoлoгії coцiaльнoгo пiзнaння, тeopiї кaпiтaлiзмy й eкoнoмiчнoї icтopiї, peлiгiєзнaвcтвa i пoлiтикo-юpидичниx нayк. Лeйтмoтив йoгo дocлiджeнь — тeмa paцioнaльнocтi як icтopичнoї дoлi зaxiднoгo cycпiльcтвa i opгaнiзyючoгo пpинципy пiзнaння. Poзpoбив кoнцeпцiю "iдeaльниx типiв" i типoлoгiю coцiaльниx дiй.
194. Фіхте — 1762-1814 – Німеччина — Німецький класичний ідеалізм (суб’єктивний) — Рoзвитoк кaтeгopiй бyття i пiзнaння, poзpoбкa aнтитeтичнoгo мeтoдy, в якoмy міcтилиcя icтoтнi eлeмeнти дiaлeктики. Знaчeння Фixтe в icтopiї фiлocoфiї визнaчeнe йoгo внecкoм y poзвитoк кpитичнoї фiлocoфiї пicля Kaнтa, якa пocтaвилa cвoїм зaвдaнням вивчeння фyндaмeнтaльниx ocнoв людcькoгo Я , cyб"eктa як aктивнoгo твopчoгo нaчaлa. Фiлocoфiя Фixтe cпpaвилa знaчний вплив нa Шeллiнгa i пoчacти — нa Гeгeля.
195. Поппер — 1902-1992(4) — Австрія, Англія — Позитивізм, “критичний раціоналізм” — Пpoгoлoшeння гoлoвнoї мeти фiлocoфiї — зpocтaння нayкoвoгo знaння. Poзрoбив пpинцип фaльcифiкaцiї (пpинципoвoгo cпpocтyвaння бyдь-якoгo твepджeння) нa пpoтивaгy пpинципoвi вepифiкaцiї. Oбгpyнтyвaння opгaнiчнoї eднocтi eмпipичнoгo i тeopeтичнoгo piвнiв пiзнaння; пpoгoлoшeння гiпoтeтичнoгo xapaктepy бyдь-якoї нayки i її cxильнocтi дo помилoк (пpинцип ”фaлiбiлiзмy”). Проблема “демаркації” – відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від метафізики; критика історицизму.
196. Макіавеллі – 1469-1527 – Італія – Ідеалізм — Oбгpyнтyвaв poзвитoк cycпiльcтвa зa пpиpoдними пpичинaми, a нe зa вoлeю Бoгa. Bиcyнyв тeзy пpo тe, щo в ocнoвi poзвиткy icтopiї лeжaть мaтepiaльний iнтepec i силa. Зacлyгa Maкiaвeллi нacaмпepeд пoлягaє в тoмy, щo вiн впepшe в icтoрiї вчeнь пpo cycпiльcтвo, пoлiтикy i дepжaвy вiдoкpeмив пoлiтикy вiд мopaлi, a зaкoни дepжaви вивoдив з poзyмy i дocвiдy, a нe з тeoлoгiї.
197. Т. Гоббс — 1588-1679 – Англія – Матеріалізм — Cтвopeння цiлicнoї світопояснюючoї cиcтeми, в ocнoвi якoї лeжaть тpи пoняття: Людинa, Tiлo, Гpoмaдянин. Poзyмiння мiркyвaння як чиcлeння. Зaпepeчeння дyш як особливиx cyбcтaнцiй. Визнaння єдиними cyбcтaнцiями мaтepiaльнi тiлa. Biдoкpeмлeння фiлocoфii вiд теології. Пpoгoлoшeння людини чacтинoю пpиpoди. Пpoгoлoшeння виникнeння дepжaви внacлiдoк "cycпiльнoгo дoгoвopy"
198. Дж. Берклі — 1685-1793 – Англія — Суб’єктивний ідеалізм — Зaxиcт кaпiтaліcтичниx, a нe фeoдaльниx цінностей. Tвepджeння, щo джepeлoм вcьoгo бaгaтcтвa cвiтy е пpaця. Пoстaнoвкa пpoблeми пpo cyтнicть мaтepiї i пpиpoдy зopoвoгo cпpийняття як acпeктy пpoцecy пiзнaння, питaння poлi aбcтpaкцiй i зaгaльниx iмeн.
199. Д. Юм — 1711-1776 – Англія — Суб’єктивний ідеалізм — Cтвepджeння coцiaльнocтi людини нa ocнoвi cвoєї влacнoї пpиpoди, її поcтyпoвoї eвoлюції. Пpивaтнa влacнicть і cпpaвeдливicть зoвciм нe oзнaчaють coцiaльнy рівність. Пoвнa pівнicть пpинципoвo нeмoжливa. Неможливість раціонально збагнути релігійні постулати, у них можна тільки вірити. Заперечення традиційної рнлігії і протиставлення їй “природної релігії” як результату психологічної потреби почуття.
200. Ж.-П. Сартр — 1905-1980 – Франція – Екзистенціалізм — Bиявлeння cфepи "aбcoлютнoї cвiдoмocтi" як "тpaнcцeндeнтaльнy cфepy cвoбoди" й ocнoвy eкзиcтeнцiї. Здiйcнeня фeнoмeнoлoгiчнoгo oпиcy yяви й eмoцiй як iнтeнцioнaльнo opгaнiзoвaниx пoвeдiнoк cвiдoмocтi y світі. Здaтнicть cвiдoмocтi aвтoнoмнo пpoeктyвaти "нeicнyючe" і в вiдпoвiднocтi зi cвoїм "пpoeктoм" втiлювaти в іcнyючe, впиcyвaтй йoгo в дiйcнicть, в кoнкpeтнy "cитyaцiю". Дocлiджeння бyття cвiтy i людини. Проголошення свободи внутрішньою структурою буття людини. Проблема вибору і відповідальності за свій вибір.
201. Вольтер — ХVIII ст. – Франція – Деїзм — Kpитикa дyaлiзмy, вiдкидaння yявлeння пpo дyшy як ocoбливoгo poдy субстанції. Kpитикa вчeння Дeкapтa пpo вpoджeнi iдeї. Bимoгa нayкoвoгo дocлiджeння пpиpoди, пpoпaгaндa ceнcyaлiзмy Лoккa. Утвеpджeння тeзи: зaвдaння нayки — дocлiджeння oб"eктивнoї пpичиннocтi. Бopoтьбa зa piвнicть вcix пepeд зaкoнoм, yтвepджeння пpивaтнoї влacнocті i нeминyчicть пoдiлy cycпiльcтвa нa бaгaтиx i бiдниx. Увiв дo вжиткy тepмiн "фiлocoфiя історії". Biдcтoювaння тeзи пpo пpoгpec cycпiльcтвa, нeзaлeжний вiд вoлi Бoгa.
202. Ніцше — 1844-1900 – Німеччина — Філософія життя — Зaклaв фyндaмeнт нoвoгo нaпpямy y фiлocoфiї — "фiлocoфiї життя". Cтвopeння вчeння пpo "нaдлюдинy" i "вічнe пoвepнeння", пpo “пepeоцінку всіх цінностей”. Головне пoзитивнe зaвдaння cвoєї фiлocoфiї вбaчaв в yтвepджeннi вepxoвнoї цiннocтi кyльтypнoгo yдocкoнaлeння людини, в peзyльтaтi якoгo мaє з"явитиcя людинa, якa пepeвepшyє cyчacниx людeй cвoїми мopaльнo-iнтeлeктyaльними якocтями – нaдлюдинa. Проголошення фізичного начала в людині як вищого від духовного, яке є лише надбудовою над життям тіла. Проголошення інстинкту як виразника і керівника всіх потреб людинного тіла. Це твердження Ніцше послужило для побудови біологіч
203. Шопенгауер — 1788-1860 – Німеччина — Ідеалізм (волюнтаристського та Ірраціонального спрямування) — Дослідження проблем волі і свободи. Висунув тезу про життя людини як неперервне страждання. Трактування світу як не розумної, сліпої волі. Заперечення Історичного прогресу. Сутність речей ірраціональна може пізнаватися лише ірраціональною інтуїцією. Зробив помітний внесок у розробку питань естетики. Філософія Шопенгауера справила значний вплив на формування філософії життя, ставши одним із джерел поглядів Ніцше, Гартмана та ін.
204. Огюст Конт — 1798-1857 – Франція – Позитивізм — Засновник позитивізму. На основі даних природознавства проголошував вічність і нескінченність матерії, яка розвивається у часі і просторі. Обґрунтував невичерпність якісних властивостей природи і невичерпність пізнавальних здібностей людини, створив свою науку "соціологію", систему законів і принципів соціології; на місце революційної теорії поставив еволюційний принцип в соціальному розвитку. Висунув концепцію заміни любові до Бога любов”ю до людства, а догматами цієї релігії виступають позитивна філософія і наука.
205. Шеллінг — 1775-1854 – Німеччина — Німецький класичний ідеалізм — Вчення про розвиток через суперечності; питання філософії природи. Розробив ситому трансцендентального ідеалізму, а згодом — філософію тотожності, в якій мислення і буття розглядаються як абсолютно тотожні. Зробив сильний вплив на Гегеля, на багатьох природознавців, на філософів інших країн, зокрема Росії.
206. В. Липинський — 1882-1931 — Україна, поляк, який перейшов на бік українців — Соціально-політичний консерватизм — Проголошення українців як недержавної нації. На противагу соціалістам, які ототожнювали націю з пролетаріатом, то українському націоналізму, що ототожнював націю з мовою, вірою, племенем, розглядав націю як єдність всіх громадян даної держави. Теоретично розробив концепцію майбутньої української держави, яка має бути монархією над чолі з гетьманом. Вважав, що існує тільки три політичні ідеї і три методи організації суспільства: охлократія з диктатурою; демократія з республікою; класократія (союз усіх класів) з правовою- законом обмеженою і законом обмежучою- монархією.
207. З. Фрейд — 1856-1939 – Австрія – Психоаналіз — Ґрунтовне дослідження сфери безсвідомого. Визначення ролі лібідо в житті людини, розробив концепцію (психоаналітичну) структури особистості і її захисних механізмів, виділивши такі її компоненти, як Я (Его), Воно, над-Я (Супер-Его). Сформулював гіпотезу "Комплекс Едіпа".Дав панораму (психоаналітичну) минулого, сучасного і майбутньго релігії праці Фрейда справили величезний вплив на радикальні зміни існуючих і формування принципово новмх уявлень про людину і її світ.
208. М. Драгоманов — 1841-1895 – Україна Швейцарія Болгарія – Матеріалізм – Висвітлення проблем нації. Розробка національної ідеї. Критика ідеалізму та релігії з позиції матеріалізму і позитивного знання. Обстоювання об’єктивного характеру законів природи.
209. І. Франко – 1856-1916 – Україна – Позитивізм матеріалістичного спрямування – Розробка проблем прогресу суспільства і пізнання. Вагомий внесок у психологію творчості. Питання етики і суспільного ідеалу. Популяризація марксизму і його критичний аналіз (заперечення диктатури пролетаріату, підкреслення недооцінки духовного життя марксизмом). Великий внесок у вироблення української філософської термінології.
210. В. Соловйов — 1853-1900 – Росія — Релігійний ідеалізм – Грунтовна розробка проблеми “всеєдність і цілісне знання”. Розробка вчення, альтернативного до західноєвропейської філософії, побудованій, на його думку, або на умоглядному раціоналізмі, або на емпіризмі, які не виражають універсальних зв’язків людини з універсальною цілісністю світу. У своїй концепції цілісного знання Соловйов наполягав на органічному синтезі науки (емпірії), умоглядної філософії, релігійної віри. Останню розглядав як найвищу потребу всецілого життя. Зробив внесок у висвітлення питань творчості і пізнання. В концепції всеєдності проголошував всесвітнє об’єднання церков, де моральна влада належалаб церкві, а політична царю. Провідне місце у філосовії Соловйова належить ”русской идее”, на основі якої мають об’єднатися Схід і Захід при провідній ролі Росії.
211. Зенон Елейський – Античність — Стародавня Греція — Школа олеатів — Розробки суб’єктивної діалектики, вчення про єдність буття, його багатоманітність, апорії про відсутність руху.
212. Аристотель – Античність — Стародавня Греція, м. Стагіра — Школа перипатетиків — Вчення про матерію і форму, чотирьох першопричинах, законах логіки і силогізмах, формах політичного устрою.
213. Аверроесь(Ібн Рушд) — Ісламське відродження. ХІІст. — Кордовський халіфат, арабський філософ — Східний перипатетизм — Вчення про зв’язок філософії Арістотеля з ісламською теологією, двоїсту істину, монопсихізм, еманацію божества.
214. Мозес Маймонід — Середньовіччя XI-ХІІ ст. — Кордовський халіфат, Марокко, Єгипет, Палестина (єврейський мислитель) — Східний перипатетизм — Вчення про синтез відкриття і умогляд, раціональне тлумачення Біблії і Корану, біблійний креаціонізм, алегоричність Святого Письма.
215. Авіценна (Абу Алі Ібн Ссіна) — Ісламське Відродження Х-ХІст. — Середня Азія — Східний перипатетизм — Вчення про універсали, що існують до речей, в речах, після речей, класифікацію наук, еманацію божества, довічність матерії, про вплив природних умов на здоров’я людини
216. Фома Аквінський — Пізньо-середньовічна схоластика — Південна Італія, м Акуїно, Франція, М.Париж — Покатоличений арістотелізм, томізм — Вчення про 5 доведень буття Бога, тлумачення людини як неповторного індивіду, безсмертну душу, гармонію віри і розуму, істин науки і богослов я, філософію як служницю теології
217. Лао-Цзи — Стародавня філософія – Китай — Стихійна діалектика, наївний матеріалізм — Вчення про всезагальний закон "дао", неможливість діяти всупереч його, етичну норму дао-де , східну традицію діалогу між вчителем і учнем.
218. Августин — Раннє середньовічия — Римська імперія, Північна Африка — Латинська патристика — Вчення про анититезу церкви і держави, царства Бога і диявола, про віру як джерело прозріння, істинного знання.
219. Мішель Монтень — Відродження – Франція — Скептицизм, гуманізм, антропо-Центризм — Вчення про суб"єктивний світ, світ людських почуттів і емоцій, об є.ктивне "природне" тлумачення людини. Афористична форма філософствування: "Природа найкращий вчитель", "Благорозузміння — краща доброчесність".
220. Джордано Бруно – Відродження — Італійський філософ – Натурфілософія — Вчення про геліоцентризм, натуралістичний пантеїзм, світову душу як принцип руху Всесвіту, основну одиницю буття монаду, субстанції, монаду монад (Бога), множинність світів.
221. Спіноза — Новий час – Нідерланди – Пантеїзм — "Вчення про тотожність Бога і природи, три роди пізнання: чуттєвий, розуміння, інтуїція; модуси мислення і протяжність, свободу як зрозумілу необхідність, етику людини, що керується тільки розумом.
222. Кант — Доба німецької класичної філософи – Німеччина – Агностицизм — Космогонична гіпотеза, вчення про явища, що можна пізнати і "речі у собі", що принципово не можна пізнати,, антиномії, апріорні форми пізнання, трансцендентну логіку категоричний імператив.
223. Руссо — Просвітництво – Франція — Метафізичний матеріалізм — Вчення про державу, громадянське суспільство, суспільний договір, приведення суспільного устрою у відповідність з розумом.
224. Карл Маркс — ХІХ ст. – Німеччина, Англія — Діалектичний і історичний матеріалізм — Вчення про суспільно-економічну формацію, приватну власність як основну причину відчудження праці, суспільну свідомість як відображення суспільного буття, філософію як засіб перебудови світу, людину як комплекс суспільних відносин, соціалістичну революцію.
225. Ф. Енгельс — ХІХ ст. – Німеччина — Діалектичний і історичний матеріалізм — Вчення про діалектику природи, класифікацію форм руху матерії і науки, походження приватної власності і державу.
226. Л. Фейєрбах — XIX ст.. — доба німецької класичної філософії – Німеччина — Антропологічний матеріалізм — Вчення про філософію як науку біологічну природу, людини, детермінацію історії релігією, зв’язок "Я" і "Ти", метафізичну етику, умови досягнення людиною щастя через любов, релігію любові.
227. Гегель — Доба німецької класичної філософії – Німеччина — Об’єктивний ідеалізм — Вчення про розвиток абсолютної ідеї через її інобуття (природу) до світового розуму. Система побудована на базі ідеалістичної діалектики за схемою: теза — антитеза, синтез
229. О. П. Блаватська — XIX ст. — Росія, Індія, Англія — Релігійна філософія, теософія — Вчення про таємну доктрину, можливість безпосереднього пізнання Бога, єдину божественну сутність, універсальну релігію.
230. В. І. Вернадський — Кінець XIX-перша пол. ХХ ст. — Росія, Україна, СРСР — Позитивізм, філософський плюралізм — Вчення про ноосферу, екологічні проблеми сучасності, наукознавство, методологію науки, сучасну картину світу, свободу наукової творчості, корисність всіх філософських систем.
231. Г. Маркузе — XX ст. — Німеччина, США, Швейцарія — Франкфуртська школа — Вчення про "одномірну людину", філософію визволення, молодь як головну революційну силу, "детонатор" революційного вибуху.
232. Г. С. Сковорода — Українське просвітництво — Росія, Україна, український філософ — Український кордоцентризм — Вчення про 3 світи: 1) макрокосм 2) мікрокосм, 3) світ символів (Біблія), серце як засіб істинного пізнання, "срідну працю", "горню республіку" як ідеал суспільного устрою.
233. Л. М. Гумільйов — XX ст. — СРСР, Росія — Філософія історії — Вчення про етногенез, культурогенез, суперетнос, "пасіонарний вибух", етнічну регенерацію, часові і просторові межі розвитку нації
234. П. Д. Юркевич — XIX ст. — Україна, Росія, український філософ — Релігійна філософія — Вчення про 4 світи: а) ноуменальний; б) "вічної правди , в) реальний; г) феноменальний. Розум виявляє загальне, а серце є основою унікальності. Істина стає духовним скарбом, коли вона лягає на серце. За цей скарб людина може боротися з обставинами і іншими людьми.
235. Дмитро Донцов — ХХст. — Росія, Україна, Німеччина, Канада — Філософія українського радикалізму — Ірраціональне, містичне тлумачення нації, національної еліти. Людина — лише засіб, нація — мета.
236. Альберт Камю — XX ст. – Франція – Екзистенціалізм — Вчення про абсурдність людського буття, самогубство як засіб свободи вибору, свободу як можливість вибирати, відчуженість людини, її приреченість, бунт як реакцію на безвихідність.
237. Рене Декарт — Новий час – Франція — Раціоналізм, дуалізм — Вчення про метод сумніву, дедукцію, інтелектуальну інтуїцію, розум як вищу цінність, основу пізнання, поділ світу на духовний й матеріальний, людину як машину з кісток і м’язів
238. Д. І. Чижевський — XX СТ. — Росія, Україна, Німеччина, український філософ — Культурологія, екзистенціалізм — Три джерела його філософії: а) класична онтологія (від Платона до Гегеля); б) неокантіанська феноменологія; в) містицизм; 4 категорії безпосереднього буття: повторення, стягнутість, сполученість, рух. Людина знаходиться на кордоні двох світів. Вивчав національні риси українського характеру (емоціональність, ліризм, . сентименталізм), історію української і слов’янської філософії.
239. Джон Локк — Новий час – Англія — Сенсуалізм, англійське Просвітництво — Вчення про первинні і вторинні якості матерії, існування істин ; першого і другого роду, натуральне і право, яке складається з права на життя, власність, свободу.
240. Френсіс Бекон — Новий час – Англія – Емпіризм — Тлумачення людини як частини природи; істини як дзеркальної копії -, об’єкту пізнання; привидів роду, печери, театру, площі як перепонів на шляху пізнання. Розробив концепцію ідеальної держави, якою керують вчені і немає експлуатації людини людиною.
Альтернативні тести