Главная | Обратная связь

Тест на приналежність. Ім’я. Період. Приналежність. Напрям, течія. Внесок у філософію.

 

181. Фалес 6 ст. до н. е. Греція, Матеріалізм. Проголосивши воду першоначалом всього існуючого, зробив рішучий крок до деміфологізації світу, до заміни міфа філософським мисленням шляхом виділення всезагального. Тим самим природа, а не надприродне розглядалася як першопричина всього сущого.

 

182. Анаксімен. 6 ст. до н.е. Греція. Матеріалізм. За першооснову світу вважав повітря, яке є нескінченне, вічне, рухоме, з нього, як з першоматерії, походить все суще і знову до нього повертається.

 

183. Анаксімандр. 6 ст. до н. е. Греція. Матеріалізм. Увів поняття першоначала всього сущого – “архе” (начало, першооснова, принцип) і вважав таким першоначалом апейрон. В апейроні боротьба гарячого і холодного породжує космос. Висловив здогади про збереження матерії та еволюційний розвиток живого.

 

184. Геракліт 6 – 4 ст. до н. е. Греція. Матеріаліст-діалектик. Першоосновою світу вважав вогонь, бо він найбільше здатний до змін і руху. З вогню все виникає закономірно і закономірно зникає. Життя природи – неперервний процес змін і розвитку, де протилежності переходять одна в одну. Цим процесом керує природна необхідність – логос. Боротьба протилежностей – “батько всього і цар всього”. “Все тече, все змінюється”, “В одну і ту ж ріку не можна увійти двічі”.

185. Піфагор. 6 ст. до н. е. Греція. Ідеалізм. Першоначалом світу вважав число. Числові співвідношення складають сутність світу, тому пізнання світу можливе тільки через число, бо “число є всім”. Для вчення Піфагора характерні символізм і містики чисел. Піфагор і його школа зробили великий внесок у розвиток математики й астрономії.

 

186. Сократ. 469 – 399 до н. е. Греція Ідеалізм. Основою пізнання може бути тільки самопізнання, бо природу пізнати неможливо. Шляхом самопізнання людина доходить висновку, що бути добродійним ліпше, ніж робити зло. Великою заслугою Сократа було те, що він здійснив поворот від матеріалістичного натуралізму до проблем етики, а також те, що він визначення понять вважав визначенням сутності досліджуваного предмета. Для цього він розробив концепцію діалектики “маєвтику”, яка являла собою мистецтво дослідження шляхом зіткнення протилежних суджень, в результаті чого народжувалась істина.

 

187. Платон 427 347 до н.е. Греція Об’єктивний ідеалізм. Розробив вчення про ідеї як справжнє, істинне буття. Хоча матерія, за Платоном, не має дійсного буття, а породжується світом вічних і незмінних ідей. Вона є джерелом одиничності і мінливості, смертності і народжуваності, вона, як і ідеї, є вічною. Пізнання розглядав як анамнез (пригадування). Розробив концепцію ідеальної держави, на чолі якої повинні стояти філософи.

 

188. Епікур 4 – 3 ст. до н. е. Еллінізм. Греція. Матеріалізм. Визнавав вічність матерії, яка наділена здатністю до саморуху. На відміну від Демокріта поруч з необхідністю визнавав існування випадковості. Сенсуаліст. Дав наївно-матеріалістичне пояснення процесу пізнання, розглядаючи відчуття як невидимі форми речей, що діють на органи чуття. Пізнання має своїм завданням звільнити людину від невігластва і страху перед богами і смертю, без чого щастя людини неможливе. Людина повинна обходитися найнеобхіднішим, тоді вона буде вільною і ні від кого незалежною, а це і є щастя людини і мета її життя. Основа життя – уникнення страждань, радість і насолода, безтурботний стан душі, веселість духа (йдеться не про грубі тілесні насолоди, а про насолоду свободою).

 

189. М.Кузанський. 5 – початок 6 ст. Німеччина, м Куза. Ідеаліст, богослов. Основний внесок у філософію – учення про збіг протилежностей, яке містило у собі плідні діалектичні ідеї. Плідною є також його критика обмеженості розсудкових протиставлень; висвітлив методологічне значення математичних понять для пізнання природи; наблизився до відкриття нескінченно малих величин; поставив питання про межі застосування закону несуперечності в математичному пізнанні.

 

190. Боецій. 5 – початок 6 ст. Італія, Рим. Неоплатонізм. Головний внесок у філософію – переклад творів Аристотеля латинськтю мовою і їх глибоке коментування; вироблення латинської філософської термінології: створені ним терміни згодом стали основою загальноєвропейської і міжнародної філософської термінології.

 

191. Конфуцій (Кон фу-цзи). 5 – 4 ст до н. е. Китай. Ідеалізм (релігійно забарвлений). Розробка етичних принципів і правил поведінки в найрізноманітніших ситуаціях (церемоній). Основний етичний принцип: ”Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі”.

 

192. Мартін Лютер. Кінець 15 – друга половина 16 ст. Німеччина. Християнський ідеалізм. Провідний діяч Реформації, засновник протестантизму. Зробив великий вплив на всі сфери духовного життя Німеччини. Здійснив переклад Біблії національною мовою, чим сприяв формуванню загальнонаціональної німецької мови. Сформулював основні положення протестантської етики, які закликали старанно ставитися до своїх обов’язків, докорінно змінив ставлення до мирської діяльності, сприяв піднесенню праці і розглядав її як покликання людини. Ці етичні принципи стимулювали виникнення нової культури – культури вільного підприємництва. Виступив як реформатор мови, освіти, музики.

 

193. М. Вебер. (1864-1920). Німеччина. Неокантіанство, близьке до позитивізму. Зробив значний внесок у соціологію, філософію та історію. Розробляв проблеми соціологічної теорії і методології соціального пізнання, теорії капіталізму й економічної історії, релігієзнавства і політико-юридичних наук. Лейтмотив його досліджень – тема раціональності як історичної долі західного суспільства і організуючого принципу пізнання. Розробив концепцію “ідеальних типів” і типологію соціальних дій.

 

194. Фіхте. (1762-1814). Німеччина. Німецький класичний ідеалізм (суб’єктивний). Розвиток категорій буття і пізнання, розробка “антитетичного методу”, в якому містилися істотні елементи діалектики. Значення Фіхте в історії філософії визначене його внеском у розвиток критичної філософії після Канта, яка поставила своїм завданням вивчення фундаментальних основ людського Я, суб’єкта як активного творчого начала. Філософія Фіхте справила значний вплив на Шеллінга і почасти – на Гегеля.

 

195. Поппер (1902-1994) Австрія, Англія. Позитивізм, критичний раціоналізм. Проголошення головної мети філософії – зростання наукового знання. Розробив принцип фальсифікації (принципового спростування будь-якого твердження) на противагу принципові верифікації. Обгрунтування органічної єдності емпіричного і теоретичного рівнів пізнання; проголошення гіпотетичного характеру будь-якої науки і її схильності до помилок (принцип фалібізму). Проблема “демаркації” – відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від метафізики; критика історицизму.

196. Макіавеллі (1469-1527) Італія. Ідеалізм. Обгрунтував розвиток суспільства за природними причинами, а не за волею Бога. Висунув тезу про те, що в основі розвитку історії лежать матеріальний інтерес і сила. Заслуга Макіавеллі насамперед полягає в тому, що він вперше в історії вчень про суспільство, політику і державу відокремив політику від моралі, а закони держави виводив з розуму і досвіду, а не з теології.

 

197. Гоббс (1588-1679). Англія. Матеріалізм. Створення цілісної світопояснюючої системи, в основі якої лежать три поняття: Людина, Тіло, Громадянин. Розуміння міркування як числення. Заперечення душ як особливих субстанцій. Визнання єдиними субстанціями матеріальні тіла. Відокремлення філософії від теології. Проголошення людини частиною природи. Проголошення виникнення держави внаслідок “суспільного договору”.

 

198. Берклі (1685-1793). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Захист капіталістичних, а не феодальних цінностей. Твердження, що джерелом всього багатства світу є праця. Постановка проблеми про сутність матерії і природу зорового сприйняття як аспекту процесу пізнання, питання абстракції і загальних імен.

 

199. Юм (1711-1776). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Ствердження соціальності людини на основі своєї власної природи, її поступової еволюції. Приватна власність і справедливість зовсім не означають соціальну рівність. Повна рівність принципово неможлива. Неможливість раціонально збагнути релігійні постулати, у них можна тільки вірити. Заперечення традиційної релігії і протиставлення їй “природної релігії” як результату психологічної потреби почуття.

 

200. Сартр (1905-1980). Франція Екзистенціалізм. Виявлення сфери “абсолютної свідомості” як “трансцендентальну сферу свободи” й основу екзистенції. Здійснення феноменологічного опису уяви й емоцій як інтенціонально організованих поведінок свідомості у світі. Здатність свідомості автономно проектувати “неіснуюче” і в відповідності зі своїм “проектом” втілювати в існуюче, вписувати його в дійсність, в конкретну “ситуацію”. Дослідження буття світу і людини. Проголошення свободи внутрішньою структурою буття людини. Проблема вибору і відповідальності за свій вибір.

 

 

201. Вольтер. 18 ст. Франція. Деїзм. Критика дуалізму, відкидання уявлення про душу як особливого роду субстанції. Критика вчення Декарта про вроджені ідеї. Вимога наукового дослідження природи, пропаганда сенсуалізму Локка. Утвердження тези: завдання науки – дослідження об’єктивної причинності. Боротьба за рівність всіх перед законом, утвердження приватної власності і неминучість поділу суспільства на багатих і бідних. Увів до вжитку термін “філософія історії”. Відстоювання тези про прогрес суспільства, незалежний від волі Бога.

 

202. Ніцше (1844-1900). Німеччина. Філософія життя. Заклав фундамент нового напряму у філософії – “філософії життя”. Створення вчення про “надлюдину” і “вічне поверненн ернення”, про “переоцінку всіх цінностей”. Головне позитивне завдання своєї філософії вбачав в утвердженні верховної цінності культурного удосконалення людини, в результаті якого має з’явитися людина, яка перевершує сучасних людей своїми морально-інтелектуальними якостями – надлюдина. Проголошення фізичного начала в людині як вищого від духовного, яке є лише надбудовою над життям тіла. Проголошення інстинкту як виразника і керівника всіх потреб людського тіла. Це твердження Ніцше послужило для побудови біологічного напряму у філософській антропології.

 

203. Шопенгауер. (1788-1860). Німеччина. Ідеалізм (волюнтаристського творчо-ірраціонального спрямування). Дослідження проблем волі і свободи. Висунув тезу про життя людини як неперервне страждання. Трактування світу як нерозумної, сліпої волі. Заперечення історичного прогресу. Сутність речей ірраціональна і може пізнаватися лише ірраціональною інтуїцією. Зробив помітний внесок у розробку питань естетики. Філософія Шопенгауера правила значний вплив на формування філософії життя, ставши одним із джерел поглядів Ніцше, Е. Гартмана та інших.

 

204. Огюст Конт (1798-1857). Франція. Позитивізм. Засновник позитивізму. На основі даних природознавства проголошував вічність і нескінченність матерії, яка розривається у часі і просторі. Обгрунтував невичерпність пізнавальних здібностей людини. Створив свою науку “соціологію”, систему законів і принципів соціології; на місце революційної теорії поставив еволюційний принцип в соціальному розвитку. Висунув концепцію заміни любові до Бога любов’ю людства, а догматами цієї релігії мають виступати позитивна філософія і наука.

 

205. Шеллінг (1775-1854). Німеччина Німецький класичний ідеалізм. Вчення про розвиток через суперечності; питання філософії природи. Розробив систему трансцендентального ідеалізму, а згодом – філософію тотожності, в якій мислення і буття розглядаються як абсолютно тотожні. Зробив сильний вплив на Гегеля, на багатьох природознавців, на філософів інших країн, зокрема Росії.

 

206. В.Липинський (1882-1931). Україна, поляк, який перейшов на бік українців. Соціально-політичний консерватизм. Проголошення українців як недержавної нації. На противагу соціалістам, які ототожнювали націю з пролетаріатом, та українському націоналізму, що ототожнював націю з мовою, вірою, племенем, розглядав націю, як єдність всіх громадян даної держави. Теоретично розробив концепцію майбутньої української держави, яка має бути монархією на чолі з гетьманом. ВВажав, що існують тільки політичні ідеї і три методи організації суспільства: охлократія з диктатурою; демократія з республікою; класократія (союз усіх класів) з правовою законом обмеженою і законом обмежуючою монархією.

 

207. З. Фрейд (1856-1939). Австрія. Психоаналіз. Грунтовне дослідження сфери безсвідомого. Визначення ролі лібідо в житті людини, розробив концепцію (психоаналітичну) структури особистості і її захисних механізмів, виділивши такі її компоненти, як Я (Его), воно, над Я. Сформулював гіпотезу “Комплекс Едіпа”. Дав панораму (психоаналітичну) минулого, сучасного і майбутнього релігії. Праці Фрейда справили величезний вплив на радикальні зміни існуючих і формування принципово нових уявлень про людину і її світ.