 |
|
Синестизія та сенсибіляція
Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілізацією. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування й удосконалення органів чуття дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття: - сенсибілізація через необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота); - сенсибілізація, зумовлена специфічними вимогами діяльності. Втрата зору або слуху компенсується розвитком інших видів чутливості. Відомі випадки, коли люди, які втратили зір, опанували скульптуру, у них добре розвинені дотикові відчуття, вібраційна чутливість. Відомий український психолог, вчена сліпоглухоніма Ольга Скороходова, тримаючи руку на горлі співбесідника, може зрозуміти, хто і про що говорить, а також, беручи газету в руки, знає, читала її чи ні. Явище сенсибілізації органів чуття простежується у людей, які довгий час займаються деякими спеціальними професіями. Високого рівня досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів чаю, сиру, вина. Дегустатори можуть точно вказати не лише, із якого сорту винограду зроблене вино, а й місце, де виріс цей виноград. Живопис висуває особливі вимоги до сприймання форм, пропорцій і кольорових співвідношень при зображенні предметів. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій. Він розрізняє зміни що дорівнюють 1/60-1/150 величини предмета. Про можливості кольорових відчуттів свідчить мозаїчна майстерня в Римі - в ній більше 20 000 створених людиною відтінків основних кольорів. Усе це є доказом того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної діяльності. Синестезія
Взаємодія відчуттів проявляється також і в такому явищі, як синестезія. Синестезія - це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Синестезія простежується в найрізноманітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слухова синестезія, коли при дії звукових подразників у людини виникають зорові образи. Відомо, що здатністю кольорового слуху володіли такі композитори, як H.A. Римський-Корсаков, О.М. Скрябін та інші. Яскравий прояв подібного роду синестезій ми знаходимо в творчості литовського художника М.К. Чюрльоніса - в його симфоніях фарб. На явищі синестезії інженер К.Л. Леонтьєв створив апарат, що перетворює звукові сигнали в кольорові. На основі його винаходу створена кольорова музика. Іноді зустрічаються випадки виникнення слухових відчуттів при дії зорових подразників, смакових - у відповідь на слухові подразники тощо. Синестезією володіють далеко не всі люди, але нікого не дивує можливість вживання таких виразів: оксамитовий голос, темний звук, холодний колір, солодкий звук, гострий смак та інші. Явище синестезії - ще одне свідчення постійного взаємозв'язку аналізаторних систем людського організму, цілісності чуттєвого відображення навколишньої дійсності. Розглянуті закономірності відчуттів розкривають високу динамічність відчуттів, їхню залежність від сили подразника, від функціонального стану аналізаторної системи, викликаного початком або припиненням дії подразника, а також результатом одночасної дії декількох подразників на один аналізатор або суміжні аналізатори. Можна сказати, що закономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості. Біологічно важливі стимули діють на мозок за знижених порогів і підвищеній чутливості, стимули які втратили біологічну значущість, - за більш високих порогів.
Поняття сприймання
Відчуття є лише елементарною формою відображення окремих властивостей предметів та явищ навколишньої дійсності. Але реальні процеси відображення зовнішнього світу виходять далеко за межі елементарних форм. Що б не відображував людський мозок, він має справу не з окремими відчуттями, а з цілісними образами предметів та явищ. Виникнення цілісного образу ґрунтується на спільній роботі органів чуття, синтезі окремих відчуттів у складні комплексні системи. Цей процес може відбуватися як у межах однієї модальності (сприймання навколишньої дійсності зоровим аналізатором передбачає поєднання кольорів, яскравості, освітленості тощо), так і в межах кількох модальностей (сприймання навколишньої дійсності різними аналізаторами: зоровим — колір, яскравість тощо, слуховим — різного роду шуми, нюховим — запахи та ін.). У результаті такого поєднання ізольовані відчуття перетворюються в цілісне сприймання, що передбачає перехід від відображення окремих властивостей предметів до відображення цілісних предметів та ситуацій. Сприймання передбачає наявність різноманітних відчуттів, але не може зводитися до їх суми. Воно залежить від певних відносин між відчуттями, взаємозв'язок яких залежить від зв'язків та відношень між якостями, властивостями, які входять до складу предмета чи явища. Саме сприймання найтісніше пов'язане з перетворенням інформації, що надходить із зовнішнього середовища. При цьому формуються образи, з якими в подальшому оперують увага, пам'ять, мислення, емоції. Одержана в активній взаємодії з об'єктом інформація про його властивості (форму, величину тощо) перетворюється в низку характеристик, з яких у подальшому при впізнаванні знову реконструюються цілісні відображення об'єктів - образи. Завдяки зв'язкам, що утворюються в ході навчання між різними аналізаторами, в образі відображаються такі властивості предметів чи явищ, для яких немає спеціальних аналізаторів, наприклад, величина предмета, вага, форма, що свідчить про складну організацію цього психічного процесу. Спочатку діяльність людини спрямовується і коригується впливом лише зовнішніх об'єктів. Виконавши свою функцію в регуляції поведінки, певний образ втрачає своє безпосереднє чуттєве підґрунтя і включається до життєвого досвіду людини, набуваючи статусу уявлення. Усе, що б людина не сприймала, незмінно постає перед нею у вигляді цілісних образів. Людина сприймає в першу чергу те, що відповідає її інтересам і потребам. Тому сприймання вважається активною цілеспрямованою діяльністю. З цієї точки зору сприймання постає як система предметних перцептивних дій, які формуються в процесі життя людини і за допомогою яких людина будує образ навколишньої дійсності та орієнтується в ній. Крім відчуттів, у процесі сприймання задіяний попередній досвід, процеси осмислення того, що сприймається, тобто до процесу сприймання включаються психічні процеси ще вищого рівня, такі як пам'ять і мислення. Тому сприймання часто називають перцептивною системою людини. Сприймання—це відображення предметів та явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому їх впливові на органи чуття. Таким чином, сприймання є складним психічним процесом, який грунтується на минулому досвіді людини у вигляді уявлень та знань. Це можна пояснити тим, як відзначалося вище, що процес сприймання протікає у зв'язку з іншими психологічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (ми можемо усвідомити, що перед нами, тільки тоді, коли можемо його назвати), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (у тій чи іншій формі довільно організовуємо процес сприймання). Сприймання — досить складний, але разом з тим єдиний процес, спрямований на пізнання того, що вданий момент впливає на людину.
Види сприймання
Сприймання поділяються на види за кількома основами. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове. ‘ За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху. За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне). Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля. Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг. У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження. Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання. Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання так, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності. Систематичний характер цілеспрямованого сприймання дає змогу простежити явище в розвитку, визначити його якісні та кількісні зміни. Активне мислення, що включається в спостереження, допомагає відокремити головне від другорядного, важливе - від випадкового. Сприймання, мислення і мова об'єднується в єдиний процес розумової діяльності. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, які розв'язують поступово. Наприклад, студент висунув перед, собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями самостійної роботи, за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо. Відповідно до завдань спостереження складають план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи. Систематичний характер спостереження дає змогу розглядати об'єкт, що вивчають, у різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються. Доцільно спостереження супроводжувати записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддають ретельному аналізу. Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість. Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується у процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.