 |
|
Загальне поняття про мовлення
Проблема психологічних особливостей мовлення, його ролі у спілкуванні та формуванні свідомості є важливим розділом психології. За допомогою мовлення люди обмінюються думками, передають свій настрій, почуття, досвід тощо. Але для того, щоб здійснити мовне повідомлення, необхідна наявність спільних, однакових засобів та правил передачі думок. Усе це забезпечується завдяки мові. Мова - це суспільно зумовлена система словесних знаків, котрі є засобом спілкування в даному суспільстві. Мовлення - процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мова та мовлення тісно взаємопов'язані й являють собою єдине ціле. Отже, мовлення виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за допомогою мови. Останнє - це суспільно-історичне явище, що зумовлене національними особливостями, на відміну від мовлення, яке є не що інше, як загальнолюдське явище і в кожному конкретному випадку чітко індивідуальне. Ця індивідуальність пояснюється різним рівнем володіння мовою (словниковим запасом, граматикою, фонетикою). Доросла людина має словниковий запас, яким користується активно (активний словник) і далеко більший словниковий запас, яким володіє пасивно (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх. Так, учені США в результаті досліджень установили, що серед 80 000 слів, якими люди користувалися під час телефонних розмов, виявилося лише 2240 основних словесних одиниць та 5000 різних інших слів. Натомість автори високохудожніх романів вживають близько 10 000 слів. Мовознавці вважають, що запас слів, значення яких людина знає, у 5-6 разів перевищує її активний словник. А в деяких мовах загальна кількість слів набагато більша - приблизно від 200 000 до 400 000. Звичайно, точну цифру назвати неможливо, оскільки словник у зв'язку з різноманітністю видів людської діяльності постійно змінюється й поповнюється новими словами та виразами. Зрозуміло, що словниковий запас у людей неоднаковий, і тому та людина, у розпорядженні якої більше слів, може висловлюватися точніше, слова вибирати виразніші, описує події барвистіше, ніж та, у якої бідний словник. Індивідуальність мовлення проявляється і в будові її вимови. Одна людина вимовляє звуки чітко, ясно, голосно, друга - тихо, невиразно, третя - розмовляє швидко, збуджено, а інша - повільно, не поспішаючи, а дехто має певні вади у вимові (заїкання, шепелявість, „гаркавлення" та ін.). Іншою важливою проблемою є зв'язок між мовленням та мисленням. Російський учений Л.М. Соколов стверджує, що під час мислення людина виголошує внутрішній монолог. Він пише: „Мислення у будь-якому випадку пов'язане з мовленням. Щоправда, під час окремих моментів чи етапів розв'язання завдань (особливо візуальних) мовні рухові імпульси можуть бути обмеженими. Однак це не означає, що в даному випадку ми маємо справу з безмовним мисленням". Тісно пов'язане мовлення з почуттями, адже за допомогою слів людина виражає свої почуття, емоційні стани. Отже, слово, друга сигнальна система, виступає регулятором процесів уяви, пам'яті, вольових зусиль, усієї поведінки людини. Але, як справедливо зазначав російський психолог О.Р. Лурія, варто також розглянути питання, чи дійсно мова (та пов'язані з нею форми свідомої діяльності) є для людини специфічним продуктом суспільної історії? Чи не існують мови у тварин, і якщо якісь аналоги „мови" можна спостерігати у тваринному світі, то чим вони дійсно відрізняються від мови людини? Початок серії робіт цього напряму покладено дослідником П. Фрешем, пізніше це було доповнено дослідженнями К.Гарднера, В.Примака та ін., що викликало цікаву дискусію серед учених. Так, наприклад, коли вожак зграї журавлів починає подавати звуковий сигнал, уся зграя тривожно знімається з місця і летить за ним. Олень — вожак, який відчує небезпеку, також подає певні звукові сигнали, і весь табун іде за ним, почувши це. Навіть бджоли мають своєрідну „мову", яка виявляється у так званому „танку" бджіл. Бджола, яка повернулася зі взяткою, передає іншим звідки вона прилетіла, чи далеко брала нектар та куди треба летіти. Усе це вона виражає у „танку", фігурах, які здійснює у повітрі й цим самим показує напрямок та дальність польоту (за Фрішем). Вагоме місце займають дослідження, присвячені аналізу того, чи можна навчити мавпу говорити, тобто навчити її користуватися знаками. Для цього мавпу навчали, наприклад, що овал означає „груша", квадратик - „горіх", лінія - „дати", а крапка -„не хочу". Після довготривалого навчання мавпи могли користуватися таким „словником", тільки не звуковим, а символічним, зоровим. Таким чином, питання про наявність мови як уродженої форми поведінки у тварин стало актуальним та важливим. Але не можна не погодитися з відомим ученим О.Р. Лурією, який відзначав, що варто розуміти різницю між мовою людини та мовою тварин. При цьому, він стверджував, що під мовою ми розуміємо складну систему кодів, що означають предмети, ознаки, дії або відношення, які несуть функцію кодування, передачі інформації та введення її в різні системи. Усі ці ознаки властиві лише людині. „Мова" тварин, не має цих ознак - це квазімова. Якщо мова людини означає речі або дії, властивості, відношення й передає таким чином об'єктивну інформацію, переробляє її, то природна „мова" тварин не означає постійних речей, ознак, властивостей, відношень, а лише виражає стан або переживання тварини (як і у випадку з журавлем, оленем, який реагує на небезпеку підняттям вух, напруженням м'язів голови та втечею, криком, а решта тварин „заражаються" його станом). Таким чином, людина відрізняється від тварин наявністю мови як системи кодів, що означають предмети та їх відношення, за допомогою яких предмети вводяться у відомі системи або категорії, що сприяє формуванню мисленнєвої діяльності людини.