 |
|
Інформаційні ресурси Інтернету
Що ж приваблює мільйони користувачів до Інтернету? (думки учнів) Розглянемо його ресурси, які стають доступними за допомогою провайдерів.
§ Гіпертекстова система WWW (World Wide Web)
§ Електронна пошта
§ Віддалений доступ до мережі
§ Тематичні конференції Usenet
§ Розмова в мережі або IRC (Internet Relay Chat)
§ Голосове спілкування і відео конференції
§ FTP (File Transfer Protocol – протокол передавання файлів)
IP-адреси
Усі комп’ютери, об’єднані в локальну мережу, знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участь у пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожен кмп’ютер має свою адресу, яка називається IP- адресою.
IP- адреса – запис, який точно визначає місцезнаходження комп’ютера в мережі і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255, відділених крапками, наприклад, 220. 15.68.33.
Запис IP- адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу під мережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга — адресу локально вузла всередині під мережі.
Доменні імені DNS
IP-адреси зручні для ідентифікації комп’ютерів а Інтернеті, але не прийнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам’ятовуються, велика ймовірність помилки при введенні). Тому замість числових IP-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS(Doman Name Server- доменне ім’я серверу). Згідно з цією системою ім’я кожного Web-серверу є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам’ятовується користувачами.
Доменне ім’я однозначно визначає сервер в Інтернеті й складається за ієрархічним принципом.
На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується назва країни, наприклад, uk (Велика Британія), ru (Росія) або ua (Україна). Але частіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу організації, якій належить домен: com (комерційний домен), gov (урядовий), mil (військовий), edu (освітній), net (мережний), org (інших організацій). Ліворуч від домену верхнього рівня через крапку дописується позначення міста, штату або організації. Однак цієї частини імені може не бути. Ліворуч від позначення міста (організації) – позначення серверу, яке займає відповідно крайню ліву позицію у доменному імені.
У результаті доменне ім’я серверу (простіше, домен) може мати такий вигляд: kyivstar.net – сервер оператора мобільного зв’язку, домен верхнього рівня net, referat.ru – сервер рефератів, країна ru (Росія).
Відповідність між IP-адресами і доменними іменами встановлюється за допомогою баз данних, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS виконують повсякденну роботу, необхідну для функціонування системи доменних імен
Сервіси інтернету
Одним з основних ресурсів Інтернет є сервіси - послуги, що надаються користувачам і засновані на його технологіях.
Розділи діляться на дві категорії:
- Відкладені, з тимчасовою перервою між запитом та отриманням інформації;
- Прямі, за допомогою яких інформація з запиту повертається негайно.
Найпоширенішим сервісом є електронна пошта (e-mail). Це сервіс відкладеного читання. Вже зараз їй користуються більше половини компаній і фірм у всьому світі.
Ось що сказав Білл Гейтс про використання e-mail: «Електронне листування не може служити заміною особистих зустрічей. Але ця технологія дозволяє краще підготуватися до них, зробити їх більш продуктивними. Час особистих контактів так
дорого, що їх учасникам необхідно спиратися на достовірні факти та продумані рекомендації, засновані на скрупульозному аналізі, а не на якісь випадкові відомості »12.
На механізм електронної пошти спираються багато популярних кошти в Інтернет. Сюди входять списки розсилання, дискусійні аркуші й індивідуальні поштові повідомлення.
Маркетологи виділяють наступні переваги e-mail:
- E-mail, що зявилася задовго до розробки WWW, є практично у всіх користувачів Мережі;
- E-mail працює прямо і досягає конкретного користувача;
- E-mail дає можливість персоніфікованого звертання;
- Завдяки чіткому тематичному розподілу списків рас-силок і дискусійних листів можна впливати саме на цікаву для цільову аудиторію;
- Цікаве з погляду одержувача повідомлення може бути поширене серед його колег і знайомих;
- Відгук на рекламу в e-mail і її ефективність вище, ніж з використанням банерів.
Списки розсилки (e-mail lists). Ідея роботи списку розсилки полягає в обєднанні під одним адресою електронної пошти адрес багатьох людей - передплатників списку розсилки. Коли лист посилається на цю адресу, повідомлення отримують всі передплатники.
В Інтернет існує безліч списків розсилки, які присвячені самим різних тематик. Ведуть їх, як правило, люди, добре обізнані в даному питанні, регулярно розсилаючи по e-mail чергові випуски розсилки. Одержувачі подібних листів власноручно підписалися на список, і у них є право і можливість у будь-який момент анулювати свою підписку.
Існують відкриті розсилки (для всіх бажаючих), закриті (для людей певного кола), безкоштовні (існуючі за рахунок ентузіазму творців, спонсорської підтримки, платних рекламодавців), платні.
У російської мережі найбільшим розсильних сервером є "Міський Кіт»Популярними стали служба розсилання компанії AGAVA Sofware служби розсилок, розташовані за адресами:
Відвідавши будь-яку з перерахованих служб розсилок, можна вибрати відповідну по темі розсилку з наданих великих списків розсилок і підписатися прямо на сайті. Також прямо на вказаних сайтах можна створити свої розсилки.
Прекрасним маркетинговим ходом буде заклад власного списку розсилки. Найбільш популярними програмами, що реалізують механізм розсилання, є:
Listserv
Majordomo
Тим, хто не в змозі встановити у себе на сервері жодну з вищеназваних програм, має сенс скористатися спеціальною службою ListBot Служба забезпечить організацію підписки, анкетування передплатників і безпосередньо саму розсилку. Натомість вона залишає за собою право поміщати невеликі рекламні блоки в кожен лист, адресований передплатникам.
Поштова розсилка те саме що традиційним ЗМІ, тільки більш дешева в реалізації і більш динамічна. Тому кількість передплатників буде залежати від якості публікованих матеріалів, їх оперативності та точного попадання цільовим адресату.
Основні правила при формуванні власної підписки:
- Необхідно надати користувачам чітку інформацію про тематику, формат, періодичності списку розсилки. В майбутньому не варто без згоди передплатників відхилятися від обраних характеристик листа;
- Важливо передбачити зручний і зрозумілий механізм здійснення підписки і, саме головне, відписки від листа. Необхідно, щоб підтвердження прийшло безпосередньо з адреси одержувача;
- Ні в якому разі не можна використовувати електронні адреси в інших цілях, наприклад, для розсилання однієї реклами (помірна кількість реклами в самій розсилці допускається);
- Бажано при підписці просити користувачів заповнити невелику анкету. Це допоможе більш точно оцінити аудиторію;
- Слід створити і помістити на свій сайт архів розсилок.
Якщо розсилка має на меті розповсюдження комерційної інформації, адміністрація сервера може відмовити в безкоштовної реєстрації, оскільки підтримка бізнес-розсилок в більшості випадків є платною послугою. Тому В. Холмогоров рекомендує поширювати в рамках поштової розсилки насамперед публіцистичні матеріали та статті, розміщуючи рекламу лише як ненавязливого доповнення до корисної та цікавої інформації читачеві.
Необхідно дотримуватися заявленої періодичності виходу розсилки, а також намагатися відповідально підходити до підготовки кожного випуску: архів розісланих повідомлень буде зберігатися на розсилку що підтримує сервер, і вміст цього архіву є для адміністраторів головним аргументом при прийнятті рішення про переведення цієї розсилки в більш привілейовану категорію.
Дискусійні листи створюються для обміну інформацією, обговорення питань на певну тематику. На відміну від списків розсилки писати в лист можуть не тільки безпосередньо його творці, але і всі учасники. Як правило, перед тим як повідомлення розсилається всім учасникам листа, воно проходить верифікацію. Модератор листа (їм може бути або засновник листа, або авторитетна особа, обрана учасниками) виключає повідомлення, які не відносяться до тематики листа. Типовим прикладом дискусійного листа є Bannersприсвячений проблемам реклами в Рунеті.
Позитивним моментом активної участі в листі є той факт, що часто популярні і авторитетні дискусійні аркуші проглядаються представниками спеціалізованої преси, і є ймовірність бути процитованим на сторінках видань або бути запрошеним для написання статті. Також, проводячи аналіз опублікованих повідомлень, можна обчислити своїх потенційних партнерів і клієнтів і звязатися з ними безпосередньо. Не слід забувати, що крім власного промоушена спеціалізовані дискусійні аркуші вкрай корисні, оскільки містять інформацію та новини.
За адресою знаходиться спеціалі-зірованная Пошукова система з дискусійних листів ForumOne, де проіндексовані порядку 225 000 аркушів.
Телеконференції Usenet - Друга за поширеністю сервіс Інтернет, що відноситься до відкладеним сервісів. E-mail працює за принципом «від одного до одного», a Usenet передають повідомлення «від одного до багатьох». Кожен вузол мережі, який отримав нове повідомлення, відправляє його всіх вузлів, з якими він обмінюється новинами. В обговоренні теми телеконференції може брати участь безліч людей, незалежно від того, де вони знаходяться фізично. Новини розділені за ієрархічно організованим тематичними групами, імя кожної групи складається з імен підрівнів. Існують глобальні ієрархії та ієрархії локальні для якої-небудь організації, країни чи мережі. Набір груп, які отримує локальний сервер Usenet, визначається адміністратором цього сервера і наявністю цих груп на інших серверах, з якими обмінюється новинами цей сервер. Наприклад, конференція comp. Sys. Linux. Setup належить групі «компютери», підгрупи «операційні системи», конкретніше - системі Linux, а саме - її встановлення.
Підписатися і працювати з певними потрібними групами новин можна з допомогою програми поштового клієнта Outlook Express, підключившись до якого-небудь сервера новин. Кожен news-сервера має певний набір конференцій.
Реклама на дошках оголошень.Дошки оголошень згруповані по тематиках і працюють за принципом газет безкоштовних оголошень. На відміну від дискусійних аркушів, конференцій та іншого, на дошках обяв можна і потрібно публікувати саме рекламу, для цього вони і були створені.
Розсилання новин сервера.Зацікавленим пропонують відвідувачам сервера підписатися на спеціальну розсилку, що інформує про оновлення і розміщення нового матеріалу на ньому. Дана розсилка буде нагадувати передплатникам про сервер і сприяти збільшенню повторних візитів.
E-mail-автовідповідачі.Раніше їх основне застосування полягала в обслуговуванні користувачів, що не мають доступу до WWW. E-mail-автовідповідач відповідав на листи, посилаючи частина інформації, представленої на сервері, і направляв копію запиту адміністратору web-сайту.
В даний час автовідповідачі доцільно використовувати в наступних випадках:
- Якщо немає часу оперативно відреагувати на кореспонденцію, що надходить (узагалі на e-mail прийнято відповідати протягом 24 години), автовідповідач може відправити послання: «Спасибі за Ваше повідомлення, ми відповімо Вам протягом ... годин / доби / місяців »;
- Якщо немає доступу до Мережі на протязі тривалого часу, автоответчик інформує про це людей, які послали листа.
Індивідуальні листи.Розсилка індивідуальних листів - дуже трудомістка зайняття, вимагає досить велику кількість часу, і йому передує кропітка робота зі збору адрес. Але лист потрапить саме тій людині, у чиїй увазі фірма найбільшою мірою зацікавлена.
Посилати листа з пропозиціями слід лише для тих користувачів, яким буде дійсно цікаво отримати докладну інформацію. Знайти поштові адреси цікавих людей можна за тематикою їхніх web-сторінок, по листах, візитних карток, рекламних брошур фірм, у конференціях, у дискусійних аркушах і т. д.
Сервіс IRC (Internet Relay Chat) - система розмовних кімнат Інтернет. Це інтерактивний сервіс, що сприяє спілкуванню людей через Інтернет. Користувачі можуть приєднуватися до розмови і брати участь у ньому. Від традиційної форми розмови його відрізняє те, що він ведеться за допомогою тексту, що набирається на клавіатурі.
FTP (File Transfer Protocol) - протокол передачі файлів, але при розгляді FTP як сервісу Інтернет мається на увазі не просто протокол, а саме сервис - доступ до файлів у файлових архівах. FTP - сервіс прямого доступу, що вимагає повноцінного підключення до Інтернет. Незважаючи на поширеність, FTP володіє істотними недоліками, головний з яких - відсутність простого й універсального засобу пошуку на серверах FTP.
Система гіпермедіа WWW (World Wide Web) - сервіс прямого доступу, що вимагає повноцінного підключення до Інтернет і дозволяє інтерактивно взаємодіяти з представленим на web-серверах змістом (машинне взаємодія). Це найсучасніший, зручний і перспективний сервіс мережі Інтернет.
Програмні засоби WWW є універсальними для всіх розглянутих сервісів Інтернет, а сама інформаційна система WWW виконує по відношенню до них інтегруючу функцію.
Нові сервіси Інтернет не мають такого широкого розповсюдження, як вищезгадані. У них немає усіма визнаних єдиних стандартів. В їх основі також лежить використання Інтернет як середовище передачі інформації. До цієї групи можна віднести:
- Засоби передачі голосу по каналах Інтернет звязку, що надають послуги телефонії та факс-служби;
- Програмні засоби для проведення відео-та аудіо-конференцій;
- Системи широкомовної передачі мультимедійної інформації в глобальній мережі;
- Push-технології, що надають користувачам послуги доставки інформації на їхні компютери.
Сервіси пошуку інформації.Особливу групу сервісів Інтернет складають сервіси пошуку інформації. Пошук інформації є сьогодні однією з ключових проблем системи Інтернет, так як кількість представлених сьогодні в Інтернет web-сторінок оцінюється більш ніж в кілька сотень мільйонів. Крім того, в основі проблем пошуку інформації лежать наступні причини: множинність джерел, фрагментарність джерел, різні способи зберігання даних, дефіцит часу на селекцію та обробку інформації, вартість отримання інформації, ненадійність даних, труднощі функціональних засобів роботи з даними, постійне оновлення та додавання інформації .
У звязку з цими труднощами пошуку інформації користувачами Інтернет був сформульований закон, який говорить: «Ймовірність виявлення у Всесвітній мережі необхідної інформації обернено пропорційна загальній кількості опублікованих у ній даних на схожу тематику».
В даний час використовується три основних інструменту пошуку інформації в Інтернет.
Першими є пошукові машини (spiders, crawlers). Основна функція пошукових машин полягає у дослідженні Інтернет з метою збору даних про існуючі в Інтернет
web-сторінках і видачі по запиту користувача інформацією про web-сторінках, найбільш задовольняють запиту.
Другий інструмент пошуку інформації - каталоги.Вони являють собою ієрархічно організовану тематичну структури, в яку, на відміну від пошукових машин, інформація заноситься з ініціативи користувачів. Сторінки, що додається повинна бути жорстко прив `язана до прийнятих в каталозі категоріями.
Третім інструментом пошуку інформації є рейтинги.Адреса кращого рейтингу для Росії - www.rambler.ru. Рейтинг вибудовують окремо для кожної теми, представленої в Інтернет, причому у його верхніх рядках знаходяться найпопулярніші, найбільш відвідувані сайти.
Якщо вам потрібно знайти хоч яку-небудь інформацію в Мережі з певної теми, ви йдете в пошукову машину, а коли вам цікаво, як в Мережі представлена та чи інша тема, які існують сайти, присвячені їй, - в каталог; якщо потрібен кращий сайт у будь-якої області - у рейтінг13.
Аналіз сервісів Інтернет показує, що їх основні функції - розміщення, подання, пошук та передача інформації, тобто в цілому вони виконують функції комунікації. Особливістю є те, що комунікації можливі як між користувачами Інтернет (міжособистісне взаємодія) так і представленою інформацією, тобто безпосередньо з самої середовищем Інтернет (машинне взаємодія).
Сьогодні у світі налічуються сотні тисяч обчислювальних мереж. Загальноприйнятої стійкої класифікації мереж не існує, тому в цьому розділі розглянуто класифікацію за найважливішими й найчастіше використовуваними ознаками.
За розмірами розрізняють локальні та глобальні мережі. Локальна обчислювальна мережа (ЛОМ), як правило, зв’язує не більш ніж сотню вузлів в одній локальній зоні (не більш ніж кілька кілометрів). Глобальна мережа може охоплювати територію регіону, держави чи кількох країн, з’єднувати як окремі ЕОМ, так і локальні мережі. Проміжним класом є міські (муніципальні) мережі, зорієнтовані на географічні області невеликих розмірів. Відмінність між названими класами мереж полягає не тільки в розмірах охоплюваних ними територій, а й у швидкості передавання даних — технології, які забезпечують більші швидкості, працюють на менших відстанях. Існують і інші відмінності щодо використовуваного обладнання та принципів побудови мереж.
За типом з’єднуваних ЕОМ розрізняють однорідні (гомогенні, з однотипним складом технічних засобів) та неоднорідні (гетерогенні) мережі. Вузли ЛОМ здебільшого комплектуються однотипним апаратним i програмним забезпеченням, що практично неможливо забезпечити у глобальних мережах.
Доступ до комерційних мереж та послуги їхніх сервісних служб є платними. У некомерційних мережах («умовно безплатних») користувач платить тільки за підімкнення, експлуатацію системи зв’язку, використання мережних служб. Комерційні мережі підтримуються професійними організаціями, які існують з метою надання мережних послуг, а некомерційні, як правило, — навчальними закладами, інформаційними структурами та громадськими організаціями.
Якщо всі ЕОМ мережі мають однакову продуктивність і рівні права, мережа називається одноранговою. Однак у процесі нарощування мережі один або кілька комп’ютерів роблять більш потужними, їм надаються додаткові права — створюється мережа з виділеним сервером.
Проблема визначення рангів тісно пов’язана з вибором способу організації оброблення інформації. За цією ознакою мережі поділяються на централізовані, розподілені, із серверами.
У розподіленій мережі всі вузли виконують подібні між собою функції, причому кожний окремий вузол може використовувати ресурси інших вузлів і надавати у спільне використання свої ресурси. Такий підхід забезпечує оптимальність використання ресурсів, стійкість мережі до відказів (вихід із ладу одного вузла не призводить до фатальних наслідків — його легко можна замінити), але при цьому постають проблеми забезпечення розподілу ресурсів, безпеки та прозорості.
Централізовані мережі (із хост-машиною) складаються з особливо надійного й потужного центральною вузла та неінтелектуальних терміналів. На центральному вузлі здійснюється обробка даних, виконуються функції керування мережею (діагностування, збирання статистики і т. ін.), установлюється зв’язок з іншими мережами. Термінали називаються неінтелектуальними, оскільки вони позбавлені обчислювальних можливостей, на них виконуються тільки функції введення i виведення інформації та керування процесом її оброблення. Роль терміналів можуть виконувати персональні комп’ютери і навіть дисплейні станції. Нині централізовані мережі практично не застосовуються.
Проміжне місце між централізованими і розподіленими мережами посідають мережі із серверами. Сервер — це потужний комп’ютер, призначений для виконання певних завдань за допомогою відповідного ПЗ. Решта машин у мережі, які звертаються до послуг сервера, називаються клієнтськими (клієнтами), інша назва — робочі станції.
Залежно від виконуваних завдань розрізняють:
принт-сервер (сервер друку) — активний мережний пристрій (комп’ютер), який дає змогу підмикати кілька принтерів для створення єдиного вузла друку та сортування документів у разі великого документообігу. До різних портів принт-сервера можна підмикати лазерні, матричні, струменеві принтери, копіри;
файл-сервер (файловий сервер) — центральний вузол мережі, на якому зберігаються файли даних, доступні всім користувачам. Файл-сервер не бере участі у виконанні додатків — файл (або його частина) передається на робочу станцію, а після оброблення дані копіюються на файл-сервер. Він може не лише виконувати основні функції, а й бути засобом для спільного використання периферійних пристроїв. Мережі з файл-сервером мають два основні недоліки. По-перше, не забезпечується одночасний доступ кількох користувачів до одного набору даних (файл, з яким працює один користувач, блокується і стає недоступним для інших). По-друге, за великої кількості запитів до файл-сервера мережа швидко насичується і продуктивність системи різко знижується;
клієнт-сервер — це спосіб не стільки організації мережі, скільки логічного подання й обробки інформації, згідно з яким сервери виконують оброблення даних, а клієнтські машини — функції формування запитів, відображення результатів та їх обробки. Окремим випадком організації такого середовища є використання серверів баз даних, які мають таке призначення: управління єдиною базою даних і доступом до неї багатьох користувачів; захист бази даних за допомогою засобів відновлення та створення резервних копій; контроль за дотриманням правил глобальної цілісності даних. Оскільки клієнт і сервер працюють спільно і розподіляють завантаження (звідси термін «розподілена обробка»), така система може забезпечити більшу продуктивність порівняно з файл-серверною. До того ж клієнтська частина додатка працює не з цілими файлами, а з невеликими наборами даних (рядками таблиць), що забезпечує паралельність роботи користувачів і мінімальний мережний трафік. Перевагами таких систем є також гнучкість, адаптованість до вимог додатків, оптимальне використання ресурсів, нарощуваність.
Залежно від фізичного середовища передавання даних розрізняють мережі на основі витої пари, коаксіального кабелю, оптоволоконного кабелю, радіозв’язку, супутникового зв’язку.
За способом використання каналу передавання даних розрізняють мережі з комутацією каналів і мережі з комутацією пакетів. Комутація каналів — це процес з’єднання двох або більшої кількості станцій з монопольним використанням каналу до його роз’єднання. У разі комутації пакетів повідомлення розбивається на частини — пакети, канал зайнятий тільки на час пересилання окремого пакета, після чого звільняється для передавання інших пакетів.
Іншою важливою характеристикою мережі є її топологія — конфігурація з’єднання елементів. Від топології мережі багато в чому залежать такі її характеристики, як надійність, продуктивність і т. ін. Найпростішим способом організації мережі є безпосереднє з’єднання всіх вузлів, які мають взаємодіяти, за допомогою ліній зв’язку від пристрою до пристрою. Таку мережу називають повнозв’язаною. Але цей спосіб прийнятний тільки для небагатьох вузлів, оскільки має такі недоліки, як висока вартість і велика кількість каналів зв’язку. Тому основними видами топологій сучасних мереж є «зірка», кільцева, шинна, деревоподібна.
У мережі з топологією у вигляді зірки (рис. 2.1) центральний вузол (концентратор) має зв’язки з робочими станціями, не зв’язаними між собою безпосередньо. Уся інформація між периферійними робочими місцями проходить через центральний вузол. Пропускна здатність і продуктивність мережі визначаються потужністю центрального вузла, який є найбільш вразливим місцем мережі з погляду її надійності (з порушенням роботи центрального вузла припиняється функціонування всієї мережі). Кабельне з’єднання досить просте, але для його прокладання потрібні значні витрати, особливо коли центральний вузол географічно розміщений не в центрі топології.
У випадку кільцевої топології (див. рис. 2.1) кожен вузол мережі має зв’язок з двома і тільки з двома іншими вузлами — перша робоча станція зв’язана з другою, друга з третьою і т. д., остання робоча станція зв’язана з першою. Повідомлення передаються по колу — на основі аналізу адресної і керуючої інформації, розміщеної на початку повідомлення, станція приймає рішення щодо його подальшого передавання на сусідній вузол. Кільцеві мережі різняться за способом керування. Тривалість передавання інформації збільшується пропорційно кількості станцій мережі. Основними недоліками кільцевої топології є складність і висока вартість прокладки кабелю у випадку географічної віддаленості вузлів та їх розміщення не за колом, а також уразливість — вихід з ладу хоча б однієї станції паралізує всю мережу.
Якщо мережа не замкнена у коло, в ній є тільки два прикінцеві вузли і довільна кількість проміжних, а між будь-якими двома вузлами є лише один шлях, то таку мережу називають лінійною.
Шинна топологія (рис. 2.2) передбачає наявність комунікаційної лінії, доступної для всіх робочих станцій, які до неї підімкнено. Будь-яка станція мережі може вступати в контакт з будь-якою іншою станцією. Основними перевагами такої топології є простота розширення мережі (робочі станції можуть бути підімкнені або відімкнені від мережі в будь-який час без порушення її роботи), простота методів управління, відсутність необхідності в централізованому управлінні, мінімальні витрати кабелю, надійність (функціонування мережі не залежить від стану окремої робочої станції). Для підвищення надійності роботи мережі разом з основним кабелем прокладають запасний, на який станції перемикаються в разі несправності основного.
Окремо розглядають клас чарункових мереж, які містять принаймні два вузли, між якими є два чи більше шляхів.
Поряд із названими топологіями мереж застосовуються і комбіновані. Одним із прикладів є деревоподібна топологія (рис. 2.3), яку можна розглядати як розвиток шинної топології — за допомогою спеціальних пристроїв об’єднуються кілька шин — або топології типу «зірка» — один чи кілька термінальних вузлів можуть бути концентраторами іншої мережі.
Варто зазначити, що термін «топологія» застосовується здебільшого до ЛОМ — глобальні мережі будуються за довільними топологіями і найчастіше функціонують за специфічними протоколами.
Набори технічних засобів і правила їх з’єднання для організації мережі певної топології описано у відповідних стандартах. Таким чином регламентується припустима мережна архітектура — кабельна система мережі, кодування сигналів, швидкість передавання, формат мережних кадрів, топологія і метод доступу до каналу. Іншими словами, мережна архітектура визначає реалізацію фізичного і канального рівнів моделі OSI. Найпоширенішими архітектурами мереж є Ethernet та її модифікації, Token Ring (маркерне кільце), ARCnet, FDDI (інтерфейс передавання даних за оптоволоконними лініями) та її модифікації, ATM (технологія асинхронного передавання даних), ISDN (цифрова мережа з інтеграцією сервісу).
Мережі також можна класифікувати за операційними системами, які забезпечують їх функціонування. До найпоширеніших мережних операційних систем належать Microsoft Windows, Microsoft Windows NT, IBM OS/2 та UNIX-системи (BSD, LINUX та ін.).
Закони України «Про зв’язок» та «Про Національну систему конфіденційного зв’язку» визначають такі види мереж залежно від кола користувачів та призначення:
мережа зв’язку загального користування — мережа зв’язку, яку експлуатують підприємства та об’єднання зв’язку для забезпечення потреб у послугах зв’язку всіх споживачів;
мережа спеціального зв’язку (спеціальна мережа зв’язку) — мережа зв’язку, яка забезпечує обмін інформацією з обмеженим доступом;
відомча мережа зв’язку — мережа зв’язку, яку експлуатує юридична або фізична особа для задоволення власних потреб;
мережа технологічного зв’язку — відомча мережа зв’язку для обміну інформацією з метою забезпечення технологічних процесів у виробничій діяльності;
мережа зв’язку подвійного призначення — мережа зв’язку, яку експлуатує юридична або фізична особа для задоволення власних потреб та надання (на умовах ліцензування) послуг зв’язку всім споживачам;
спеціальна мережа зв’язку подвійного призначення — спеціальна мережа зв’язку, призначена для забезпечення зв’язку в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з використанням частини її ресурсу для надання послуг іншим споживачам;
Єдина національна система зв’язку — сукупність мереж зв’язку загального користування, відомчих та подвійного призначення, які забезпечують задоволення потреб споживачів (підприємств, установ, організацій, населення та ін.) у послугах зв’язку;
Державна система урядового зв’язку — система спеціального зв’язку, яка забезпечує передавання інформації, що містить державну таємницю, і функціонує в інтересах управління державою в мирний та воєнний час;
Національна система конфіденційного зв’язку — сукупність спеціальних систем (мереж) зв’язку подвійного призначення, які за допомогою криптографічних і/або технічних засобів забезпечують обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, створюють належні умови для їх взаємодії в мирний час та в разі впровадження надзвичайного і воєнного стану
Маска підмережі - двійкове число, яке містить одиниці в тих розрядах, які відносяться до розширеного мережевого префікса. Маска підмережі дозволяє поділити ІР-адресу на дві частини: номер підмережі та номер пристрою у цій підмережі.
Якщо маршрутизатори у мережі Internet використовують тільки мережний префікс адреси отримувача для передачі трафіка у організацію, то маршрутизатори всередині приватної мережі організації розширений мережний префікс для передачі трафіка індивідуальним підмережам. Розширеним мережним префіксом називають префікс мережі і номер підмережі.
Поняття розширеного мережного префікса, по суті, еквівалентно поняттю маска підмережі (subnet mask). Старші біти ІР-адреси використовуються робочими станціями і маршрутизаторами для визначення класу адреси. Після того, як клас визначений, пристрій може легко визначити межу між бітами, які використовувалися для ідентифікації номера мережі, і бітами номера пристрою у цій мережі. Однак для визначення межі бітів, які ідентифікують номер підмережі, така схема не підходить. Для цього саме і використовується 32-бітна маска підмережі, яка допомогає однозначно визначити необхідну межу.
Біти у масці підмережі повинні бути усталені в одиницю, якщо система, яка перевіряє адресу, повинна розглядати відповідний біт у ІР-адресі як частину мережного префікса. Після визначення класу ІР-адреси, будь-який біт у номері пристрою, який має відповідний усталений біт у масці підмережі, використовується для ідентифікації номера підмережі. Частина номера пристрою, що залишилася, і якій відповідають нульові біти у масці підмережі, використовуються для задання номера пристрою.
Документ RFC 1219 визначає основне правило, якому слід дотримуватися при привласнюванні номерів підмережам і пристроям. Номери підмереж призначаються таким чином, щоб старші біти у номері підмережі встановлювалися першими (тобто починаючи з крайньої лівої позиції). В той же час одиничні біти номериівпристроїв рекомендується встановлювати, починаючи з крайньої правої позиції. Отже, якщо дотримуватися цього правила, то на межі між номером підмережі і номером пристрою будуть існувати нульові невикористані біти. Це дозволяє змінити маску підмережі без зміни ІР-адреси, привласненої пристрою.
У мережі із підмережами можна використовувати два види широкомовлення: направлене і обмежене. Направлене широкомовлення використовується для передавання дейтаграми всім пристроям визначеної підмережі. Для відправки дейтаграми всім пристроям у всіх підмережах необхідно використати обмежене широкомовлення із адресою 255.255.255.255. Необхідно, однак, врахувати, що маршрутизатори не пропускають дейтаграми з такою адресою (тому таке широкомовлення називається обмеженим).
Номери мереж призначаються централізовано, якщо мережа є частиною Internet, або довільно, якщо мережа працює автономно. Номери вузлів і в тому і в іншому випадку адміністратор може призначати самостійно, не виходячи з дозволеного для цього класу мережі діапазону.
Координуючу роль у централізованому розподілі ІР-адрес спочатку відігравала організація InterNIC, однак із зростанням мережі задача розподілу адрес стала дуже складною, і InterNIC делегувала частину своїх функцій іншим організаціям і крупним поставщикам послуг Internet.
Якщо деяка ІР-мережа створена для роботи у "автономному режимі", без зв'язку з Internet, в стандартах Internet визначено декілька діапазонів адрес, рекомендованих для локального використання. Ці адреси не обробляються маршрутизаторами Internet ні за яких умов. Адреси, зарезервовані для локальних цілей, вибрані з різних класів: у класі А - це мережа 10.0.0.0, у класі В - це діапазон з 16 номерів мереж 172.16.0.0. - 172.31.0.0, у класі С - це діапазон з 255 мереж - 192.168.0.0. - 192.168.255.0.
Типи протоколів. IP протокол (англ. IP — Internet protocol) — найбільш широко розповсюджена реалізація ієрархічної схеми мережної адресації. Використовуваний в мережі Інтернет, протокол відповідає за адресацію пакетів, але не відповідає за встановлення з'єднань, не є надійним і дозволяє реалізувати тільки негарантовану доставку даних. Термін «протокол без встановлення з'єднань» (англ. connectionless) означає, що протокол для взаємодії не потребує виділеного каналу, як це відбувається під час телефонної розмови і не існує процедури виклику перед початком передачі даних між мережними вузлами. Протокол IP вибирає найбільш ефективний шлях з числа доступних на основі рішень прийнятих протоколом маршрутизації. Відсутність надійності і негарантована доставка не означає, що система працює погано або ненадійно, а вказує лиш на те, що протокол IP не докладає ніяких зусиль, щоб перевірити чи був пакет доставлений за призначенням. Ці функції делеговані протоколам транспортного та вищих рівнів. Транспортний рівень також відповідає за збірку пакетів у повідомлення в потрібній послідовності. Transmission Control Protocol (TCP) — один з основних мережевих протоколів Інтернету, призначений для управління передачею даних в мережах і підмережах TCP/IP. Інформацію, яку потрібно передати, TCP розбиває на порції-сегменти. Кожна порція нумерується, щоб можна було перевірити, чи вся інформація отримана, і розташувати інформацію в правильному порядку. Для передачі цього порядкового номера по мережі у протоколу є свій власний сегмент даних, в якому зокрема написана службова необхідна інформація. Порція ваших даних розміщується в сегмент TCP. Сегмент TCP в свою чергу розміщується в сегменті IP і передається в мережу. На приймаючій стороні програмне забезпечення протоколу TCP збирає сегменти, витягує з них дані і розташовує їх в правильному порядку. Коли якихось сегментів немає, програма просить відправника передати їх ще раз. Після розміщення всієї інформації в правильному порядку ці дані передаються тій програмі, яка використовує послуги TCP. В реальній ситуації пакети не тільки загублюються, але й отримують зміни у зв'язку з короткочасними неполадками в лінії передачі. TCP вирішує і цю проблему. При розміщенні даних виробляється так звана контрольна сума. Контрольна сума — це число, яке дозволяє приймаючому TCP виявити помилки в пакеті. Коли пакет прибуває в пункт призначення, приймаючий TCP обраховує контрольну суму і порівнює її з тою, яку послав відправник TCP. Якщо значення не збігаються, то при передачі виникла помилка. Приймаючий TCP відкидає цей пакет і просить повторну передачу. TCP/IP — це абревіатура терміну Transmission Control Protocol / Internet Protocol (Протокол керування передачею / міжмережевий протокол). Фактично TCP/IP не один протокол, а декілька. Саме тому ви часто чуєте, як його називають набором, або комплектом протоколів, серед яких TCP і IP — два основних. Фактично TCP/IP представляє цей базовий набір протоколів, відповідальний за розбивання вихідного повідомлення на пакети (TCP), доставку пакетів на вузол адресата(IP) і збирання (відновлення) вихідного повідомлення з пакетів (TCP). Доменна система імен (англ. Domain Name System, DNS) — розподілена система перетворення імені хоста (комп'ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу. Кожен комп'ютер в Інтернеті має свою власну унікальну адресу — число, яке складається з чотирьох байтів. Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень — не досить приємна процедура, то всі (чи майже всі) машини мають імена, запам'ятати які (особливо якщо знати правила утворення імен) значно легше.