Здавалка
Главная | Обратная связь

Лекція №4.Тема: Індивідуально-психологічні особливості людини



Питання

1. Структура особистості та її спрямованість.

2. Темперамент.

3. Характер.

4. Здібності.

Рекомендована література

1. Варій М. Й. Загальна психологія : Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- С. 436-490; 601-615. – [ Електрон. ресурс ] . – 1. Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-113.html; 2. Режим доступу: http://lib.uccu.org.ua.

2. Винославська О.В. Психологія : Навчальний посібник / Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. – К.: Фірма "ІНКОС", 2005.- 351 c. – [ Електрон. ресурс ] . – Режим доступу: http://ualib.com.ua/b_147.html

3. Максименко С. Д. Загальна психологія + [Електрон. ресурс] : Навч. посібник / С. Д. Максименко. – Вид. 2-е. – К. : ЦНЛ, 2004. – С.211–234. – [ Електрон. ресурс ] . – Режим доступу:http://lib.uccu.org.ua.

4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення : Навч. посібник. - К: "ЕксОб". – 1999. – С. 102– 109; 149– 152. – [ Електрон. ресурс ] . – Режим доступу: http://lib.uccu.org.ua.

ПИТАННЯ№ 1

Студент повинен чітко усвідомити, що в психології використовуються різні поняття для визначення різних властивостей людини. Так, коли кажуть «індивід», то цим хочуть підкреслити належність особи до людського роду. Особистість – це соціальний індивід, суб’єкт пізнання, діяльності, носій свідомості. Індивідуальність – це своєрідність інтелекту, почуттів, волі, темпераменту, їхні комбінації.

Зверніть увагу на те, що і у вітчизняній, і у зарубіжній науці існують різноманітні теорії, які намагаються описати структуру особистості. Наприклад, за К. К. Платоновим у структурі особистості виділяють чотири підструктури різного рівня та накладені на них підструктури здібностей та характеру:

І Підструктура спрямованості особистості:переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання. Визначальним для цієї підструктури є суспільне буття людини, виховання
ІІ Підструктура досвіду: знання, вміння, навички, звички. Набувається досвід упродовж навчання і виховання. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник
ІІІ Особливості психічних процесів: уваги, волі, почуттів, сприйняття, мислення, відчуттів, емоцій, пам’яті
ІV Підструктура біологічних властивостей: задатки,темперамент і властивості, які зумовлені статтю, віком, станом здоров’я

До спрямованості належать цілі, інтереси, ідеали, переконання та малоусвідомлені мотиви. Їхнє співвідношення визначає поведінку людини в конкретній життєвій ситуації. Тільки стійке домінування мотиву в значущій ситуації визначає спрямованість особистості.

Спрямованість особистості може проявлятися у ставленні до себе, суспільства, справи. Іноді її визначає надмірно розвинений інтерес до чогось.

ПИТАННЯ № 2

Вивчаючи питання про темперамент , студент повинен чітко усвідомити, що він характеризує індивіда зі сторони динамічних особливостей його психічної діяльності, а саме: за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Тобто визначає не сутність особистості, а форму її прояву, манеру її поведінки та реакцій у певних обставинах.

Головні властивості темпераменту:

· сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності;

· реактивність – особливість реагування особистості на різноманітні подразники;

· пластичність – здатність швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються;

· ригідність – особливість, протилежна пластичності; нездатність перебудовуватися, негнучкість, інертність;

· екстравертованість – переважна орієнтованість на зовнішні події, на інших;

· інтровертованість – протилежна екстраверсії, зосередження індивіда на власному внутрішньому світі;

· емоційна збудливість – показує, наскільки слабкі подразники потрібні для того, щоб виникла емоційна реакція.

Студент повинен чітко усвідомити, як змінювалося упродовж історії уявлення про природу темпераменту. Однією з найбільш відомих вчень про темперамент є теорія І. П. Павлова, що базується на експериментальних дослідженнях вироблення умовних рефлексів. За Павловим, темперамент залежить від типу нервової системи, який зумовлений певним співвідношенням трьох основних ознак: сили, врівноваженості та рухливості нервових процесів збудження і гальмування.

Зверніть увагу на те, що сила нервових процесів означає здатність витримувати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження. Врівнова­женість – це показник співвідношення сили процесів збудження і гальмування. Рухливість – визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.

Вивчаючи це питання, студентові слід також ознайомитися з теорією Г. Айзенка, якій виділяв дві пари протилежних властивостей людини: емоційну стабільність-неста­більність та інтроверсію-екстраверсію, і вважав, що вони дають змогу виявити чотири комбінації цих властивостей і відповідно – чотири типи темпераменту, які мають класичні назви.

Студент повинен чітко засвоїти, що успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту. Немає «кращих» чи «гірших» темпераментів. Властивості темпераменту є відносно психологічно рівноцінними за умов індивідуального стилю діяльності, який має компенсаторне значення. Однак є коло професій (у першу чергу, екстремальних), якими неможливо успішно оволодіти лише завдяки індивідуальному стилю діяльності, – для них потрібна професійна придатність і професійний відбір, урахування психофізіологічних властивостей і того жтемпераменту.

ПИТАННЯ № 3

Важливо, щоб студент міг розрізняти, коли йдеться про темперамент, а коли – про характер. Так, характер – це особливі прикмети, риси, які людина набуває в суспільстві. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведін­ки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючихарактер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер – це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, су­перечливі, сильні, вольові та слабкіхарактери.

Необхідно вивчити напам’ять структуру рис характеру, що виявляється в тому, як людина ставиться:

1. до інших людей, демонструючи при цьому увагу, принциповість, прихильність, комунікатив­ність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність, або протилежні риси;

2. до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретель­ність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість, або протилежні риси;

3. до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку, або протилежні риси;

4. до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності, або протилежні риси.

Слід звернути увагу на те, що деякі риси характеру можуть бути розвинені надміру, що призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це крайні варіанти психічної норми, результат підсилення окремих рис характеру. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини. Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

· інтровертний тип, якому властиві замкнутість, труднощі в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

· екстравертний тип, якому притаманні прагнення до спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

· некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий;

· неврастенічний тип – з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

· сенситивний тип – з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю;

· демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті тощо.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій дається у працях К. Леонгарда, А. Є. Лічко.

Студент повинен чітко усвідомити, що характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, виробити в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе і самокритичності. Меланхоліку важче долати сором’язливість і тривожність, а флегматику – розвиватиініціативність.

У перші роки життя дитини провідним фактором розвитку їхнього характеру стають дорослі; у молодшому шкільному віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку, важливу роль у формуванні характеру вже відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною – завдяки зміні соціальної поведінки, діяльності, спілкуванню з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя, тобто характер – це суспільно-історична категорія.

ПИТАННЯ № 4

Стосовно можливостей та досягнень людини студент має знати, що саме здібності є тими індивідуально стійкими властивостями, які визначають успіхи в різних видах діяльності. Здібності – це потенційні можливості, що виявляються в діяльності. Саме від них залежить динаміка набуття досвіду: швидкість, глибина, легкість, тривалість. Здібності не тотожні знанням, вмінням та навичкам. Це такі психологічні особливості людини, які «відповідають» за опанування знаннями, уміннями та навичками, за «ціну», яку людина сплачує за навчання.

Важливо, щоб студент міг розрізняти різні види здібностей за змістом і рівнем. Так, загальні здібностівизначають успіх людини у різноманітних сферах діяльності (розвинена пам’ять, мова, розумові здібності тощо), аспеціальні – в спеціальних, для яких необхідні певні задатки (музичні, математичні тощо). Загальною властивістю особистості, яка (властивість) в умовах діяльності виявляється як здібність, є також приналежність людини до одного з трьох типів (за І. П. Павловим):

· «художнього»;

· «мислячого»;

· «середнього ».

Необхідно звернути увагу на те, що ця класифікація ґрунтується на відносному переважанні функціонування першої або другої сигнальних систем. Переважання першої в психічній діяльності людини дає «художній» тип: яскравість образів, вразливість, емоційність, тоді як переважання другої – засвідчує тип «мислячий» , для якогохарактерне вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями. Рівновага цих двох сигнальних систем визначає «середній» тип.

Слід пам’ятати, що в літературі поруч із поняттям «здібності» використовують також термін «задатки» – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природна передумова його розвитку. Для задатків найбільш значущою є структура нервової системи, насамперед головного мозку, органів чуттів. Але якщо людина, яка має навіть особливі задатки, не розвиває їх через відповідну діяльність, здібності у неї розвиватися не будуть. Необхідно чітко усвідомити, що головною умовою перетворення задатків у здібності є діяльність, активна взаємодіяз навколишньою дійсністю, навчання та виховання.

Студент має розрізняти різні рівні прояву здібностей. Зокрема, одним з найвищих рівнів є талант – тобто обдарованість, вища за середню здатність людини до певного виду діяльності (творчої, наукової, політичної, виробничої). Найталановитіших людей називають геніями (лат. – дух). Про наявність геніальності можна говорити лише у разі досягнення індивідом таких результатів творчості, які мають важливе значення для розвитку людства, світової культури.

Інформаційні джерела:

Винославська О.В.Психологія : Навчальний посібник / Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. – К.: Фірма "ІНКОС", 2005.- 351 c. – [ Електрон. ресурс ] . – Режим доступу:http://ualib.com.ua/b_147.html

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.