Главная | Обратная связь

Класифікація історичних знань.

Класифікація історичного знання -вивчення і групування на розділи, класи, галузі за різними ознаками; метод і засіб окреслення особливостей і специфіки кожної підсистеми історичного знання, встановлення взаємозв'язків між ними.

В історичному знанні виокремлюють два великі розділи: 1) знання про історію виникнення і розвитку об'єктів природи та суспільства; 2) знання про історію пізнання людиною цих об'єктів, розвиток самих історичних знань. Кожний із цих розділів має свої особливості вивчення минулого, специфічні методи та прийоми пізнання, джерельну базу. В основу їх внутрішньої класифікації можуть бути покладені такі критерії: хронологічні, сфери суспільного життя тощо.

За хронологічною ознакою історичні знання охоплюють історію всіх цивілізацій з часів первісного та античного суспільства, середньовіччя, нового й новітнього часу. Класифікація історичного знання нерідко поєднує просторово-географічні та хронологічні критерії, напр., знання з історії середньовіччя слов'ян.

Важливими компонентами історичного знання є дослідження комплексних проблем у межах світової або регіональної історії, напр., історії Відродження. Великий шар становлять знання з історії окремих
соціальних і вікових груп: Класифікації підлягають знання про розвиток самої історичної науки. Тут вони групуються за такими спеціальними галузями, як історіографія,джерелознавство,методологія історичної науки, історіософія, архівознавство, археографія тощо.

Диференціація історичних знань зумовила виокремлення таких наук як археологія, етнографія, етнологія, що зосереджують у собі як історичні, так і специфічні знання, пов'язані з особливостями предмета їхніх досліджень, наукових методів. Значення класифікації істричного знання полягає в тому, що вона дає можливість, з одного боку, осмислити здобутки кожного з його компонентів, а з другого - синтезувати знання, з'ясувати його цілісність як об'єктивне віддзеркалення історії людства, його цивілізацій

 

 

18. Класифікація методів історичного пізнання та особливості їхнього застосування. Класифікація наукових методів. Виділяють чотири групи методів. Перша—найбільш загальні, світоглядні або філософські. Друга група методів — загальнонаукові. Вони використовуються у всіх науках. їх арсенал постійно поповнюється. Часом першу і другу групи методів об'єднують у одну. Спеціально-наукові методи утворюють третю групу наукових методів. Засновуючись на загальнонаукових, вони мають специфіку застосування у різних науках. Четверта група — конкретно-наукові методи. Використовують у окремих науках при розв'язуванні визначених наукових проблем..

Загальнонаукові методи в історії. З важливих загальнонаукових методів особливу роль відіграють історичний і логічний. Вони, як правило, розглядаються у взаємодії, оскільки відбивають єдність процесу людського пізнання у часі і просторі. Слід зауважити, що історичний і логічний методи дають найкращі результати саме у соціальних і гуманітарних науках, пов'язаних з вивченням людської діяльності. Вони зобов'язують дослідника підходити з великою увагою до категорій історичних часу і простору, котрі є визначальними при спробах пояснення і розуміння будь-яких явищ минулого. Неодмінними атрибутами цих методів є принципи — історизму, холізму, есенціалізму .

Не менш важливу роль в історичному пізнанні відіграє метод абстрагування, або метод сходження від конкретного до абст-рактного (від емпіричного до теоретичного). Цей метод включає три способи застосування. Абстрагування з допомогою відво-лікання (1) полягає в розгляді окремих рис або властивостей об'єкту без зв'язку з іншими і з об'єктом в цілому. Абстрагування з допомогою ототожнення (2) передбачає вивчення об'єкту на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним спрощенням і огрубленням об'єкту. Абстрагування з допомогою ідеалізації (3) має на меті розумове конструювання ідеальних об'єктів з наперед заданими властивостями для того, щоб краще зрозуміти сутність його зв'язку з іншими об'єктами.

Застосування методу абстрагування змушує дослідника вда-ватись до значної ідеалізації об'єкта пізнання, але зобов'язує також не зупинятись на цій ідеалізації, здійснюючи зворотній шлях від абстрактного до конкретного, тобто повертатись до реальних.

 

 

19. Генетичний метод в історичному пізнанні. Серед багатьох спеціально-наукових методів звернемо увагу на ті, що найчастіше використовуються істориками. Серед них продовжує залишатись популярним генетичний метод. Його "суть полягає у послідовному розкритті зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-індуктивним і описовим за формою, дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки еволюції явищ. Простота і доступність даного методу, увага передусім до фактографії тривалий час забезпечували йому популярність. Проте цей метод має серйозні обмеження, оскільки спрямований на динаміку розвитку об'єкту в часі, яка, в свою чергу, може призвести до недооцінки статики суспільних явищ. Крім того, він може схиляти до абсолютизації індивідуального і неповторного в досліджуваних явищах, перебільшення значення ранніх етапів розвитку об'єкта і недооцінки його еволюції і видозмін.