Главная | Обратная связь

Обєктивне і суб’єктивне в історичному пізнанні

Позитивістська історіографія XIX ст. намагалась поширити образ «ідеального» дослідника, який здатний безсторонньо і об'єктивно відновити події минулого, позбутись впливу сучасності і позанаукових чинників. Такий дослідник повинен суворо дотримуватись фактів, не допускати втручання у пізнання жодних зайвих впливів. Даремно говорити, що такий образ «ідеального» історика цілком суперечить усій історіографічній практиці, є утопічним.

Наукове пізнання здійснюється як творча діяльність суб'єкта. Природа творчості є складною і слабо дослідженою. Діяльність дослідника здійснюється неусвідомлено, інтуїтивно. У підсумку створюється грунт для розуміння процесу творчості, зокрема наукової, як ірраціонального, підсвідомого, іноді містичного.

Творчість завжди є активною розумовою діяльністю суб'єкта. Вона відбувається в ідеальних, абстрактних формах з допомогою систем знаків і образів. Незмінним атрибутом наукової творчості є уява, яка дозволяє вносити елементи суб'єктивного у реальний образ об'єкту (ідеальний об'єкт) і, тим самим, отримувати таку його картину, яка не відповідає реальності, але натомість дозволяє побачити нові сторони або властивості досліджуваного об'єкту. Найскладніше елімінувати вплив на історичне вивчення поза-наукових чишгиків, зокрема політичних та ідеологічних, оскільки він проявляється часом підсвідомо на всіх етапах наукового пізнання. У таких випадках досліднику найбільш доцільно не Прикриватися «плащем об'єктивності», а відверто декларувати свої Політичні або ідеологічні позиції, що дає можливість прискіпливо перевіряти аргументованість тих чи інших положень історичної праці.

¹ Вищесказане спонукає давати швидше негативну відповідь на питання про. можливість існування абсолютно «об'єктивного історика». Оскільки немає абсолютної істини і абсолютних знань, а лише відносні, то й не може бути абсолютно об'єктивного дослідника. Однак наближення кожного суб'єкта історичного пізнання до об'єктивності залежить від його вміння послу­говуватись засадами і принципами наукового пізнання на всіх етапах дослідницької роботи — від постановки робочої гіпотези до формування наукових знань.

 

Історичний факт

Саме поняття «факту» є досить різнобічним, що викликало багато дискусій серед різних методологічних шкіл. На сьогодні виокремлюють три рівні цього поняття: 1) факт реальності; 2) факт історичного джерела; 3) науково-історичний факт.

Факти минулої дійсності – це факти різнопланової людської діяльності, які є однозначні і незмінні у просторово-часовій і сутнісній завершеності. Факти історичного джерела є лише відображенням фактів дійсності творцем джерела. Це відображення є суб’єктивним, інваріантним і змістовно безмежним. Науково-історичні факти – це відбиття істориком минулої дійсності на підставі фактів джерел. Їх називають «двічі субєктизованим» відображенням об’єкту минулого, тому їм властива суттєва відмінність від двох попередніх фактів – змістова незавершеність і мінливість.

Робота з історичними фактами ставить ряд методологічних проблем. Зокрема, проблеми простоти і складності факту. У дійсності існує величезна багатомірність фактів. Вони є різними за просторово-часовою протяжністю, за предметною змістовністю, за системою властивих взємозвязків. Навіть найпростіший істричний факт є багатомірним і складним, тому що він виражає історичну реальність з боку її об’єктивного змісту і з боку її сприйняття сучасниками.

Широке коло проблем торкається факту джерела. На стадії оперування фактами джерела важливе значення має герменевтика – розгадування і тлумачення їх змісту.

Не менш важливими є проблеми науково-історичних фактів. Особливо гострою є відповідальність історика за об’єктивність формування історичних фактів. Адже в ході істричного пізнання здійснюється не просте відновлення фактів джерела, а їх конструювання – очищення від спотворень, постановка в систему зв’язків з іншими фактами.

31. Соціоетнічна історія М.Грушевського.

Грушевський(1866-1934) "Історія України-Руси" (10 томів, 1898-1936), "Всесвітня історія" (6 частин, 1917 - 1920) розробив власну методологічну доктрину- соціоетнічною історією. У центр загальноісторичного процесу Грушевський ставив ідею загальнолюдського культурного поступу, який проявляється у матеріальних і духовних здобутках людської праці. Прогресивний розвиток спрямован. до реалізації загальних людських цінностей гуманізму. Грушевський вважав, що загальнолюдс. прогрес проявляється і реалізується у розвитку народів-націй, кожна з яких вносить у загальнолюд. культуру свої оригін. творчі здобутки. Ці здобутки є результатом особливостей виникнення народу — природно-географічного середовища, психологічного складу, культурних контактів з іншими народами. Саме народ-нація складає зміст історичного процесу, а не різні форми державно-правової, соціально-економічної організації суспільства. Народ-нація представляє собою самодостатню цінність, зникнення якої є поважною втратою для людського поступу і світової культури. Вчений наполягав на соціологічній обробці історичних фактів, котрі повинні описати у комплексі і якомога найповніше три галузі життя народу-нації: природно-географічні умови, політично-правове становище і культуру. (з включенням у неї господарства, побуту, вірувань, мистецтва тошо).Назагал,історія народу — це історія його духовної і матеріальної культури, котрі піддаються вивченню з допомогою наукового аналізу пам'яток.