Главная | Обратная связь

Бесіда, інтерв’ю, анкетування як метод психології.

Серед усних методів опитування найчастіше вживаними є бесіда та інтерв’ю. Бесіда – це метод одержання інформації за допомогою вербальної комунікації в ході вільного діалогу між дослідником та досліджуваним на певну тему. Інтерв'ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом. За кількістю опитаних і метою дослідження інтерв’ю поділ. на індивідуальні, групові та масові.

Широко вживаним є метод письмового опитування – анкетування , яке здійснюється за допомогою структурно організованих опитувальників(анкет) . Перед складанням анкети потрібно добре придумати форму запитань. Залежно від розв*язуваних завдань запитання можуть бути відкриті і закриті. Крім того запитання розрізняють за способом інтерпретації і можуть бути поставлені прямо чи непрямо.

9)Спостереження, як метод психології . Спостереження – це цілеспрямоване за попередньо розвинутим планом фіксування досліджувальниж явищ з метою їх наступного аналізу й використування , для потреб практичної діяльності . Сутність спостереження не в одній лише реєстрації фактів , а в одній лише реєстрації фактів , а в науковому пояснені їх причин. Метод спостереження порівняно з іншими методами психології має назви переваг . Готова перемога, методу об’єктивного спостереження помагає в тому , що вона дає змогу вивчати психічні умовах , фіксувати події в момент їх перебігу, а також одержати інформацію незалежно , від їхніх установок на бажану поведінку.

10 Лабораторний та природний експеримент. Природний експеримент організовують і проводять у звичайних життєвих умов, коли експериментатор практично , не втручається у хід подій , що відбуваються , та фіксує їх у тому вигляді , як вони розглядається самі по собі . Він був запропонований 1910 році російським ученим О. Лазуський.

Лабораторний експеримент передбачає створення деякої штучної діяльності , яка діє . Можливість ефективного вивчення явища , чи властивості , що вивчається. Результатом експерименту передбачає відзначаються точністю , але поступаються ступенем природності , відповідності в життєвих ступенях. В умовах лабораторного експерименту , досліджувальний знає , що його вивчають , але , як правило не має інформації про характер , завдання який розв’язує дослідник в експерименті.

7. Поняття про методологію , метод, методику психологічного дослідження. Поняття “методологія” визначається як система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також як теорія про цю систему.

Метод у вузькому розумінні – це спосіб отримання фактів. Роль фактів у науці визначається насамперед тим, що в результаті їх систематизації вчені можуть сформулювати теорії, визначити закономірності і закони, за допомогою яких можуть пояснюватись певні явища. Задача дослідника – знайти для вирішення конкретних задач такий метод, завдяки якому можна було б систематизувати факти адекватної реальності.

Поняття метода як способу означає те, що створюється певний набір операцій, завдяки яким можна отримати не всякі, а наукові факти. Метод включає ряд процедур, що дозволяють повто-36

рити дослідження. Науковий факт має ціну лише тоді, коли його можна отримати багатократно, коли він має всезагальний вияв.

Методи емпіричного дослідження

До цієї групи методів належать спостереження, опитування (інтерв’ю, анкетування), бесіда, невербальна комунікація.

Спостереження – це науково цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта. Метод спостереження було застосовано вперше в дитячій психології. Великий фактичний матеріал про розвиток дитини було зібрано батьками – відомими психологами в результаті спостережень за розвитком власних дітей.

Факти, що отримані через спостереження, є дуже цінними. В. Штерн в результаті спостереження за розвитком своїх дочок, підготував два томи дослідження про розвиток мови. А.Н. Гвоздєв теж опубікував двотомну монографію про розвиток мови у дітей на основі спостережень за розвитком свого єдиного сина.

15. Походження та розвиток психіки. Психіка — система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психіки , душевне, психічне. Штучне поняття застосоване в матеріалістичних вченнях на противагу ідеалістичному - душа; вживане лише в пострадянському просторі. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії. Первісною формою психічного відбиття й регуляції поводження є інстинкти. Інстинктами називають уроджені, складні, біологічно доцільні й тому спадково закріплені форми поводження. З точки зору матеріалізму, психіка - суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з ​зовнішнім середовищем. Функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність. Ленінська теорія відображення стала підґрунтям радянської психологічні дослідженні явищ. Отже, вивчати будь-що історично - означає вивчати це в розвитку. У своїй теорії вчений здійснює перехід до трактування соціального середовища не як фактора, а як джерела розвитку особистості.У розвитку дитини, стверджує Виготський, переплітаються дві лінії. З позиції культурно-історичної концепції психічний розвиток особистості невіддільний від розвитку особистості й проходить декілька стадій. Початкова пов'язана з тим, що дорослий управляє поведінкою дитини, спрямовуючи реалізацію його «натуральних», мимовільних функцій. На другій стадії дитина сама стає суб'єктом і спрямовує поведінку інших (приймаючи їх об'єктом). На наступній стадії дитина починає застосовувати до самої себе (як до об'єкта) ті способи управління поведінкою, які інші застосовували до неї, а вона до них. Виготський вважає, що кожна психічна функція з'являється на сцені двічі спершу як колективна, соціальна діяльність, а потім як внутрішній спосіб мислення дитини. Отже, головна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої,соціальної діяльності, внаслідок чого психічні функції стають усвідомленими і довільними.

22. Спрямованість особливості та її характеристика. Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін: Спрямованість - дзеркало особистості людини. Будучи центральним психічним властивістю особистості, спрямованість є узагальненою характеристикою людини з точки зору того, до чого він прагне, що він цінує в житті і як тому сприймає зовнішні впливи. Потреби спонукають людину до активності, певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. Завдяки вольовому зусиллю, наполегливості людина долає труднощі на шляхах до мети і практично вирішує поставлене завдання, так чи інакше пов'язану з задоволенням потреби. Таким чином, структура спрямованості особистості може бути простою і складною, але головне в ній - це стійке домінування якоїсь потреби, інтересу, внаслідок чого людина "наполегливо шукає кошти збуджувати в собі потрібні йому переживання як можна частіше і сильніше".