 |
|
Основні прийоми роботи з казкою
· Аналіз казок. Мета – усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Наприклад, для аналізу обирається відома казка або казка, створена психологом чи вчителем для індивідуальної роботи з учнями. При цьому дитині пропонується відповісти на ряд запитань: «Як ви думаєте, про що ця казка?», «Хто з героїв найбільше сподобався і чому?», «Чому герой зробив ті чи інші вчинки?», «Як герой знайшов вихід із складної ситуації?» тощо.
· Розповідання казок. Прийом спрямований на розвиток фантазії та творчої уяви. Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або третьої особи, а також від імені інших казкових героїв. Наприклад, дітям можна запропонувати розповісти казку про колобка від імені лисиці, Баби Яги або Василіси Премудрої.
· Переписування казок. Переписування і дописування авторських і народних казок має сенс тоді, коли дитині не подобається щось у сюжеті казки, поворот подій, певні ситуації, в які потрапляють герої, кінець казки тощо. Це – важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи інші персонажі у казку, дитина сама обирає найбільш відповідний її внутрішньому стану сюжет і знаходить той варіант руйнування ситуацій, який дозволяє звільнитися їй від внутрішньої напруги. В цьому полягає психокорекційний сенс переписування казки.
· Постановка казок із допомогою ляльок. Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно позначається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коригувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Робота з ляльками дозволяє удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, яких зазвичай дитина з якихось причин не може собі дозволити проявляти.
· Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації дитини виявляються в малюнку. Малюнки аналізуються, обговорюється поведінка і мотиви дій персонажа, діти дають їм оцінку: добре – погано.
· Програвання епізодів казки. Програвання епізодів казки дає можливість дитині відчути деякі емоційно значущі ситуації і пережити певні емоції.
· Складання казок –це так цікаво й корисно! З одного боку цей процес сприяє розвитку уяви, з іншого – дозволяє дитині повідомити оточуючим про свої проблеми. Краще не втручатися в те, про що та як вигадує дитина. Хоча на початковому етапі, щоб показати приклад, можна скласти казку разом з нею. Почута від дитини казка допоможе усвідомити її проблеми і труднощі.
Ігротерапія
Ігротерапі́я — метод лікувального впливу на дітей і дорослих, що страждають емоційними порушеннями, страхами, неврозами.
Одним з перших психіатрів гру в практиці дитячої психотерапії в якості допоміжного методу застосував Зігмунд Фройд. Ця подія прийшлася на 1913 рік. Основною метою Фройда було виявлення за допомогою ланцюгових асоціацій «справжнього джерела символічної гри». Але він не вбачав терапічної сили гри. Цю сторону дитячої забавки першою розглянула Мелані Кляйн, її перші праці на цю тему датуються 1932 роком. Вона використовувала гру як основний метод психотерапії в дитячому віці. Вигадуючи різноманітні ігри для своїх маленьких пацієнтів, вона доводила шляхом інтерпретації до свідомості дитини її власні дії, конфлікти, що викликали хворобливий стан. Велике значення Кляйн приділяла і спонтанній грі дитини, це був ніби зворотній зв'язок між терапевтом та несвідомим дитини. З боку терапевта проглядалася певна пасивність, дитина сама вела гру, могла навіть вільно змінювати правила, пропоновані терапевтом. Проти такої пасивності виступала Анна Фройд,1946 рік. Вона навпаки вважала, що терапевт повинен займати по відношенню до дітей активну керівну позицію. Відмовлялася від твердження, що в грі неодмінно відбувається символізація витіснених конфліктів, допускаючи, що в ній можуть знаходити своє відображення реальні життєві відносини. У своїй роботі Анна Фройд використовувала мініатюрних ляльок, що являли собою зображення членів сім'ї. Вона також наполягала на обов'язковому залученні до ігрової терапії батьків з метою корекції їх стилю виховання.
З вище сказаного ясно, що існує два підходи до ігротерапії: недирективний та директивний.
Недирективна модель[ред. • ред. код]
Цілі недирективної індивідуальної ігрової терапії можна коротко позначити в трьох пунктах:
· Індивідуальна ігрова терапія має на меті дати дитині можливість виявити, вилити назовні свої переживання і почуття, навіть приховані (агресію, страх, образу і т.п.)
· Дати дитині можливість самостійно вирішити свої внутрішні конфлікти, проблеми, через розрядку, яку дає гра
· Створити для дитини таку атмосферу, яка відображає всі почуття дитини, в якій вона зможе прийняти відповідальність за свої вчинки.
В ході сеансу ігротерапії, побудованого за недерективною моделю, терапевт лише інтерпретує отримувані дані, так само, як і в процесі бесіди, звичної для терапевтичного сеансу. Засоби, що використовуються в недерективній ігротерапіїї найчастіше систематизують так:
· Структуровані — ті, через які дитина виявляє власні потреби (ляльки, м'які іграшки)
· Неструктуровані — використовуються для емоційної розрядки (гра з піском, водою, глиною тощо)
· Іграшки, котрі дозволяють встановити контакт або виявити проблеми в спілкуванні (телефон, пістолет та більшість рухомих предметів: літаки, паровозики, машинки)
Директивна модель
Мета директивної ігротерапії — сформувати у дитини форми поведінки, які є соціально схвалюваними, навчити дитину бажаних навичок існування у соціумі шляхом ідентифікації з різними персонажами гри. За нестачею якісних емпіричних досліджень недерективної моделі ігротерапії, директивна наразі вважається більш ефективною. хоча об'єктивно розглядаючи дані можна стверджувати лише, що вона швидше дає бажаний результат.[1]
Тілесно-орієнтована терапія
Тілесно орієнтовані психотехніки разом із багатьма іншими методами психотерапії та психологічного розвитку людини приваблюють своєю екзотичністю порівняно зі звичайною вербальною технікою. Проте попит на тілесні практики мало задоволений через брак кваліфікованих терапевтів, які добре володіють власною тілесною активністю, здатні ефективно регулювати функціонально-рухові прояви відповідно до цілей і завдань. До того ж не всі терапевти мають специфічні прикладні навички, необхідні для коректного здійснення прийомів і реалізації базових принципів тілесно орієнтованої психотерапії. Адже специфіка цього методу полягає в тому, що просто говорити і щось пояснювати клієнтові недостатньо - потрібно рухатись, торкатися тіла.