 |
|
Розвиток культури в радянській Україні.
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
з історії української культури
на тему:
Шестидесятники. Василь Симоненко, Ліна Костенко та ін.
Студентки I курсу
Будівельного факультету
Гр. Буд - 13
Купко К. А.
Київ - 2015
Зміст
1. Розвиток культури в радянській Україні.
2. Початок "Хрущовської відлиги".
3. Нова плеяда - шістдесятництво.
4. Шістдесятники та їх внесок.
5. Утиски збоку влади.
6. Висновок.
7. Джерела інформації.
Розвиток культури в радянській Україні.
Тенденції розвитку культури в радянській Україні повоєнного часу, здавалося, назавжди були спрямовані тоталітарною владою в русло комуністичної ідейності та класовості.
У літературі оспівувався патріотизм та героїзм народу, який переміг у війні та здійснив відбудову народного господарства, в музиці звучали урочисті кантати, в архітектурі процвітав монументальний стиль класичного та необарокового ґатунку.
За найменші відхилення вбік національної проблематики влада таврувала як "буржуазних націоналістів" (О. Довженка, В. Сосюру за вірш "Любіть Україну", композиторів Б. Лятошинського, М. Колесу та багато інших митців ).
Початок "Хрущовської відлиги"
Однак з викриттям "культу особи Сталіна" і початком так званої "відлиги" настав період змін. На хвилі загального лібералізму суспільства відроджувалося національно-духовне життя України. Виходили нові часописи "Прапор" (1956), "Всесвіт" (1958), у 1960 році розпочато видання багатотомної Української радянської енциклопедії, запроваджено Державну Шевченківську премію, "Літературну газету" перейменовано на "Літературну Україну".
До української громадськості повернулася частина духовної спадщини "розстріляного відродження" – твори О. Близька, О. Досвітнього, М. Драй-Хмари, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, М. Куліша, були реабілітовані М. Йогансен, В. Підмогильний, Є. Плужник, М. Семенко, М. Філянський та ін.
Камертоном високої духовності звучали кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна", "Повість полум’яних літ", "Поема про море". Ці твори, в яких піднімаються злободенні, гострі проблеми української культури, екології, історичної пам’яті, демонстрували новий загально-людський вимір творчості митця.
Великими подіями суспільного і культурного життя України стали широко відзначені ювілеї класиків української літератури: 100-річчя з дня народження І. Франка (1956), 50-річчя з дня смерті Л. Українки (1963), 100-річчя з дня народження М. Коцюбинського (1964), 150-річчя з дня народження Т. Шевченка (1964). Однак "хрущовська культурна відлига", що тривала і в наступні роки радянської влади, мала обмежений характер, що виявлялось, насамперед, у загальному низькому культурному рівні політичної верхівки. Досить згадати відомі зустрічі Хрущова та його оточення з художниками (1956) і поетами (1963), де звучала брутальна лайка на адресу всього незрозумілого.
Хрущовська реабілітація залишила поза своїми межами десятки імен так званих "затятих націоналістів" – насправді найяскравіші імена української культури – М. Хвильового, С. Єфремова, Г. Чупринку, Г. Михайличенка, найбільш неординарні твори поезії, літератури, мистецтва, історичної науки не тільки XX, а й попередніх століть.
Значна частина творчої еліти, особливо старшого покоління, поступово усвідомила і прийняла таку культурну політику влади, продовжуючи творчість з урахуванням уже не тільки зовнішнього, а і "внутрішнього цензора".