 |
|
Злочинна поведінка та механізми її формування
Структуру конкретного злочину можна охарактеризувати як діяння, що складається з чотирьох елементів: об'єкта (на що спрямоване діяння), об'єктивної сторони (способу вчинення діяння), суб'єкта (особи, що вчинила діяння) і суб'єктивної сторони (ставлення до діяння та його результатів). Але виділення цих елементів, вірно відображаючи структуру злочину за формою, в психологічному сенсі недостатньо продуктивне, бо не містить вказівок на змістові ознаки і динаміку процесу, що розгортається у часі та просторі.
Злочин, як правило, не вчиняється спонтанно, стихійно, він практично завжди підготований досить тривалим процесом формування особи. Йому передує низка етапів життєдіяльності суб'єкта, що поступово формують його антисуспільну спрямованість. Оскільки злочинний результат є своєрідною формою взаємодії особистості з середовищем, то й етапи формування злочинної поведінки слід розглядати на тлі соціальної дійсності. Вони виглядають наступним чином:
1) формування особистості з антисуспільною спрямованістю;
2) мотивація антисуспільного вчинку (мотиваційний етап);
3) прийняття конкретного рішення про його здійснення (етап цілепокладання);
4) реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків (операціональний етап).
На кожному з етапів взаємодія особи з середовищем відбувається по-різному, суб'єкт може бути більш чи менш активним, причому на останньому етапі він стає найбільш активно діючим началом: впливає на соціальну дійсність у негативному напрямі, що викликає відповідні соціальні санкції (позбавлення свободи чи застосування інших заходів покарання). Різні й часові параметри етапів злочинної поведінки: антисуспільна спрямованість формується протягом досить тривалого часу, мотивація й прийняття рішення потребує кількох ДНІВ чи годин, реалізація рішення може відбутися протягом декількох хвилин.
Важливо наголосити, що ніяких власне антисуспільних, злочинних потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але деформовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, психологічні дослідження свідчать, що в осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби видозмінилися таким чином:
- потреба у спілкуванні - в насильство над оточуючими;
- потреба у самоствердженні-у прагнення домінувати, застосовувати силу, принижувати іншу людину;
- потреба у визнанні - в егоцентризм;
- потреба у повазі - в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.
Висновок
Таким чином, вибір того чи іншого варіанту злочинної поведінки залежить переважно від специфіки взаємовідносин із оточуючими та самого соціального середовища. Не існує вродженої агресивності, навіть якщо злочинець учинив мало мотивовану чи зовсім немотивовану, на перший погляд, агресивну дію. Це підтверджується численними експериментально-психологічними дослідженнями. Одне з них, проведене американськими вченими у Стенфордській тюрмі, мало на меті визначити, як будуть поводитися люди, раніше законослухняні, коли вони переберуть на себе роль злочинця чи працівника тюрми (наглядача, вихователя). Кандидати відбиралися з числа добровольців серед студентів юридичних навчальних закладів. Всі вони були фізично та психічно здорові і не мали кримінальних ексцесів у минулому.
Таким чином, якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багаторазової взаємодії між особистістю І середовищем, точніше - результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться та яка поведінка йому передувала. Причини злочинності - результат складної взаємодії особливостей особистості та середовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в різних сполученнях, щоразу - по-своєму.