 |
|
Визначення міжособистісного спілкування
Розділ І. МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ЗНАННЯ
Тема 1.Загальна характеристика міжособистісного спілкування
1.1. Визначення міжособистісного спілкування
1.2. Види, рівні, функції міжособистісного спілкування
1.3. Структурний аналіз спілкування
1.4. Аналітичні моделі спілкування
Визначення міжособистісного спілкування
Взаємодія між людьми може бути визначена як міжособистісна, якщо вона
задовольняє наступним критеріям:
в ній бере участь невелика кількість осіб (найчастіше — група з 2-3
людей);
це безпосередня взаємодія, тобто її учасники знаходяться в просторовій
близькості, мають можливість бачити, чути, торкатись один одного, легко
здійснюють зворотний зв'язок;
це особисте спілкування, учасники якого визнають незамінність,
унікальність партнера, зважають на особливості його емоційного стану,
самооцінки, особистісних характеристик.
Перераховані критерії дозволяють відрізнити міжособистісне спілкування
як особливий вид від міжгрупового і масового спілкування, визначити межі, які
відділяють особистісно-орієнтоване спілкування від соціально-орієнтованого.
Чим менш стереотипним є сприймання людьми один одного, тим глибшим є
рівень взаємного саморозкриття партнерів, чим більше різноманітних і
унікальних подій наповнюють історію їх відносин, тим більше підстав називати
таке спілкування міжособистісним. Основною структурною одиницею аналізу
міжособистісного спілкування є не окрема людина, а взаємозв'язок, взаємодія
людей, що вступили у спілкування. Це означає, що кожний з учасників
спілкування значним чином впливає на поведінку іншого, між їх
висловлюваннями і вчинками виникають причинні залежності. Обмінюючись
повідомленнями, співрозмовники орієнтуються на конкретну ситуацію
спілкування, зміст отриманої інформації значною мірою перероблюється,
реструктурується в залежності від оцінки самих себе, один одного, навколишньої
обстановки.
Інтерес для дослідників міжособистісного спілкування представляє саме
міжособистісна поведінка (або «транзакція», якщо використати термін
американського психолога Е. Берна), якій властиві нові, специфічні якості, в
порівнянні з індивідуальними діями кожного учасника поза ситуацією взаємодії.
До числа основних проблем міжособистісного спілкування, що потребують
вивчення, можна віднести аналіз умов, за яких взаємодія людей виявляється
можливою і необхідною, змістовий опис процесів, що відбуваються в ході
міжособистісної взаємодії, засобів, що дозволять людям досягнути певного рівня
взаємності або тих, що перешкоджають їй.
Міжособистісне спілкування – це взаємодія між декількома людьми,
здійснювана за допомогою засобів мовленнєвого і немовленнєвого впливу, в
результаті якої виникає психологічний контакт і певні відносини між учасниками
спілкування.
Визначити предметну область міжособистісного спілкування допомагає
семантика поняття «спілкування». Як показують дослідження (Бессонова,
Доценко, 1999), за звичай з цим терміном пов'язуються три групи значень:
1) об'єднання, створення спільноти, цілісності («гарна компанія, друзі»);
2) передача повідомлень, обмін інформацією («розмовляти, вести бесіду»);
3) зустрічний рух, взаємопроникнення, що нерідко носить таємний або
інтимний характер («глибоко розуміти один одного»).
Фіксація виділених значень в особливих термінах (наприклад,
«міжособистісний контакт», «міжособистісна комунікація», «міжособистісна
взаємодія», «міжособистісні відносини) задає систему базових понять теорії
міжособистісного спілкування.
Так, поняття «міжособистісний контакт» (від лат. contactus — дотик) стає
одним з інструментів дослідження проблеми виникнення умов спілкування,
оскільки означає, що люди знаходяться в межах досяжності для сприймання один
одного, при цьому вони спрямовані (фізично і психологічно) один на одного.
Завдяки цьому вони не тільки визнають сам факт існування один одного, але й
вступають у взаємодію, створюючи умови для передачі інформації каналами
зв'язку. У відповідності з видом контакту (діловий, дружній) складаються
відносини між людьми.
Поняття «міжособистісна комунікація» спрямовує на аналіз засобів обміну
повідомленнями між партнерами, їх прийому і переробки.
Поняття «міжособистісна взаємодія» підкреслює активність тих, хто
спілкується, дозволяючи більш детально досліджувати форми і види
індивідуальних дій, які призводять до взаємних змін поведінки, діяльності,
ставлень і установок учасників спілкування.
Поняття «міжособистісні відносини» акцентує увагу на емоційно-
чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить чинник часу в аналіз
спілкування, оскільки тільки за умови постійного міжособистісного зв'язку,
шляхом безперервного обміну особистіснозначущою інформацією виникає
інтимна залежність людей один від одного і взаємна відповідальність за
збереження відносин, які склалися.
Легко помітити, що за кожним з виділених понять виявляється відносно
самостійне проблемне поле, що відбиває різноманітність мети і задач, які
постають перед людьми в процесі спілкування. Для упорядкування цієї
різноманітності корисними виявляються різні способи класифікацій спілкування.