Здавалка
Главная | Обратная связь

Удосконалення шляхів реалізації соняшнику



У сучасних умовах господарювання важливою проблемою є не тільки ефективне виробництво сільськогосподарської продукції, реалізація цієї продукції також важливе питання. Реалізація є завершальною стадією кругообігу оборотних засобів підприємства, на якій підприємству в грошовій формі компенсуються витрати на виробництво і збут продукції, що були здійснені раніше, а при успішних операціях підприємство отримує прибуток. Сформувати чіткі відносини з покупцями та замовниками, встановити оптимальні ціни, строки та умови реалізації продукції – це питання, які повинні вирішувати товаровиробники для отримання максимального прибутку від своєї діяльності.

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією оліє продуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800 тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т, або 10% від світових обсягів). Останніми роками наша країна посідає одне з перших місць серед основних експортерів світу (Росія, Аргентина). Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави.

Як показує практика розвинутих країн і вітчизняний досвід, подальший розвиток українського суспільства тісно пов'язаний з формуванням повноцінного продовольчого ринку в основі якого була б ефективна система управління організацією виробництва і реалізацією високоякісної сільськогосподарської продукції залежно від потреб споживачів. В процесі становлення цього життєво необхідного ринку усі сільськогосподарські підприємства опинилися перед необхідністю дослідження насамперед можливостей збуту продукції і знаходження споживача, тобто зосередження належної уваги на маркетинговій діяльності. Тому питання організації маркетингу у системі формування продовольчого ринку є надзвичайно актуальним на сучасному етапі пореформеного розвитку аграрного сектора економіки і всього АПК.

Багато науковців переймаються проблемою реалізації сільськогосподарської продукції та питаннями, які з цим пов’язані. П.Т. Саблук, В.М. Скупий, Ю.О. Луценко, О.М. Шпичак відзначають, що стабільне функціонування ринків збуту насіння соняшнику, як і будь-якого іншого виду продукції передбачає розвиток інфраструктури, як комплексу елементів, що обслуговують ринковий механізм. До завдань ринкової інфраструктури відносяться: обслуговування процесу ринкового механізму, забезпечення його надійності і стабільності.

Ринкова інфраструктура є системою організацій, що забезпечує взаємодію ринкових контрагентів – структурних елементів товарних ринків, вона об’єднує в себе окремі підсистеми, такі як: організаційну, матеріальну, інформаційну, кредитно-розрахункову, кадрову і нормативно-правову базу. Ринкова інфраструктура сприяє збереженню високої якості продукції, зниженню так званої посередницької маржі та ціни на сільськогосподарську продукцію.

Пропонується розвивати три форми реалізації сільськогосподарської продукції: обов’язкові поставки до державного (регіонального фонду) і по заставним операціям повинна проводитись державними заготівельними організаціями на контрактній основі, комерційні операції здійснюватися через біржі, аукціони. Ярмарки та інші структури ринкового механізму.

Максимальний прибуток від реалізації можна отримати тоді, коли товаровиробник знатиме попит на продукцію, це може відбуватися завдяки використанню прийомів маркетингу, який направлений на підвищення прибутковості при реалізації продукції.

Сільськогосподарські підприємства виробляють насіння соняшника для харчової промисловості та продуктів харчування, який є товаром першої необхідності, і для якого характерне відносно сталий попит. Та незважаючи на це, із-за невизначеності ринку, а саме зміни кон’юнктури в ході економічного циклу та умов формування попиту та пропозиції, підприємства ризикують не тільки не одержати прибуток, а й не повернути витрачені кошти. Намагаючись пристосуватися до таких умов, деякі товаровиробники змінюють напрямки господарювання в пошуках вигідних галузей діяльності. Вони виробляють то один, то інший вид продукції, залежно від кон’юнктури ринку. Постійна зміна спеціалізації підприємства не може сприяти вирішенню проблеми, раціональним рішенням якої може стати удосконалення шляхів реалізації політики підприємства.

Організація діяльності в системі формування ринку повинна спрямовуватися на розвиток підприємницької ініціативи, що передбачає розробку ефективних ідей, їх оперативну реалізацію в практичній діяльності. Контроль за вхідними і вихідними факторами виробництва-збуту досягається в результаті проведення маркетингових досліджень, які охоплюють проектування, збір, аналіз та узагальнення даних, використання реклами, а також пошук шляхів ефективного їх застосування у специфічній маркетинговій ситуації. Цілеспрямована маркетингова діяльність в системі продовольчого ринку може забезпечити конкурентоспроможність товарів прямо – за рахунок вартісних та не вартісних чинників і опосередковано – внаслідок пошуку сегменту ринку, потреби якого відповідають сукупності характеристик. Ринок агропромислової продукції слід сегментувати за такими основними критеріями: належність до зовнішнього чи внутрішнього ринку; віддаль від виробника; галузева належність; особливості попиту; мета здійснення покупки; обсяг здійснення покупки; ціна; вид розрахунків; фінансовий стан; ризик; відгуки споживачів.

Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів:

- удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості);

- неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни;

- застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів;

- залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;

- інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціонального використання урожаю.

Успішна збутова діяльність кожного підприємства повинна ґрунтуватися на глибокому аналізі ринку продукту, що виробляється ним. Ретельне дослідження цього ринку дозволить оцінити його обсяг, визначити основних споживачів та конкурентів, встановити рівень прибутковості або збитковості при різних реалізаційних цінах залежно від місць продажу. До основних завдань маркетингу відноситься: формування попиту на товар, задоволення попиту шляхом доставки товарів у потрібний час потрібному споживачу.

Важливим елементом в системі формування продовольчого ринку є ціноутворення. Особливістю ціноутворення в аграрній сфері є те, що його механізм має враховувати сезонний характер сільськогосподарського виробництва та надто повільне обертання капіталу в процесі виробництва. Саме ціна відображає наскільки правильно була розроблена і успішно реалізована програма. Якщо продукція реалізується по розрахунковій ціні, це свідчить про успіх, якщо ж покупець відмовляється купляти її по цій ціні, то це невдача. Через ціну реалізуються основні результати виробничо-збутової діяльності товаровиробника і відповідно вона визначає ефективність цієї діяльності.

Значення ціни в умовах ринкової економіки полягає в тому, що саме вона визначає структуру виробництва, суттєво впливає на рух матеріальних і грошових ресурсів, розподіл товарної маси, рівень добробуту населення. Помилка в ціноутворенні може дестабілізувати фінансові плани, підірвати ефективність і знизити прибутковість виробництва.

Державне регулювання проблем ціноутворення повинно відбуватися паралельно. По-перше, щоб забезпечити паритетність міжгалузевих відносин; по-друге, для здійснення переходу до гарантованих цін (з урахуванням наступної дефляції аж до урожаю наступного року) на сільськогосподарську продукцію і заставних операцій, як форми пільгового кредитування; по-третє, з метою усунення цінового диктату з боку підприємств, які забезпечують сільське господарство, і певного вирівнювання прибутковості суміжних галузей АПК необхідно проводити жорсткий антимонопольний контроль за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги в поєднанні з вільним ціноутворенням без адміністративного втручання в господарську діяльність в аграрному секторі економіки.

Для більш детального аналізу проблеми реалізації сільськогосподарської продукції, в т. ч. і насіння соняшника, треба розглянути канали її реалізації. Так як держава не проводить закупівлю сільськогосподарської продукції за державними контрактами, виключенням є закупівля зерна для державного резервного фонду, виробники вимушені шукати інші шляхи вирішення проблеми вигідної реалізації своєї продукції. У цих умовах позитивним э те, що в Україні відбувається процес організації ринкової інфраструктури, оптових закупівель агропродукції. З прийняттям законів “Про товарну біржу”, “Про фондову біржу та цінні папери”, в Україні утворюється значна кількість бірж, які обирають різні підходи роботи з клієнтами. Так був розроблений механізм зустрічного контракту, суть якого полягає в тому, що виробник насіння соняшника або іншого виду продукції, отримує можливість постачати її під розрахунок матеріально-технічними ресурсами. Інший досвід свідчить про використання товарною біржею застав. Тобто під форвардний контракт на аграрну продукцію укладається один контракт на заставу майна сільгоспвиробника. В інших випадках гарантією виконання контракту виступає вартість так званого брокерського місця. Але таке важливе завдання, як формування цін, біржі не виконують в повній мірі. Особливістю роботи товарних бірж є й те, що зараз укладаються угоди тільки на реальні товари, такі як спот і форвард, ф’ючерсні контракти майже не застосовуються. З цих та інших причин біржі не змогли зайняти належного місця у сфері реалізації.

На фоні цього виникають посередницькі фірми. Які тільки гальмують і збільшують шлях просунення агропродукції, підвищують її ціни для споживачів та присвоюють значну кількість прибутків. Альтернативними шляхами для вирішення цієї проблеми є укладання довгострокових контрактів, реалізація продукції через оптові ринки, створення агропромислових асоціацій та ін.

Кінцевим етапом вирощування соняшника є реалізація насіння культури. На даному етапі визначається оцінка споживчої вартості продукту, формування економічного результату виробничого процесу. Для вигідної реалізації виробленої продукції потрібен всебічний аналіз цієї проблеми і застосування комплексу підходів до її вирішення. Тільки при цьому можна розраховувати на отримання прибутку від реалізації та вести ефективне виробництво взагалі.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі питання:

- створити такі умови співробітництва сільськогосподарських товаровиробників та заготівельників (покупців), щоб ціна та обсяг реалізації продукції не залежали від останніх. Це відбувається тому, що гостро постає проблема заборгованості за матеріальні ресурси, використані в процесі виробництва. За таких обставин товаровиробники, щоб прискорити процес реалізації і розрахуватися з боргами, вимушені погоджуватися з усіма умовами покупців;

- вирішити проблему диспаритету цін;

- прискорити процес формування інфраструктури ринків через створення і розширення маркетингової мережі збуту сільськогосподарської продукції від виробника до споживача;

 

- удосконалити механізм реалізації продукції за рахунок укладання довгострокових контрактів держави із сільськогосподарськими товаровиробниками

- вжити заходів щодо формування цивілізованого біржового ринку продукції сільського господарства в т. ч. і насіння соняшника шляхом створення законодавчо нормативної бази і умов, які забезпечують торгівлю за реальними цінами; запровадити нові біржові технології, адаптовані до умов сучасного господарювання .

Отже можна зробити висновки що обрання найбільш вигідного каналу реалізації, дасть змогу збільшення прибутку за рахунок більшої ціни реалізації.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.