 |
|
Навчання основ іншомовної мовної і мовленнєвої діяльності
Формування мовленнєвих умінь і слухо-вимовних навичок.
Мета:
- набути декларативних знань про суть процесу засвоєння фонетичного матеріалу, етапи формування артикуляційної та інтонаційної навички та систему вправ;
- спрямувати студентів на творчій пошук під час практичної діяльності у школі.
Література:
Ø Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. кол. авторів під кер. С.Ю.Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 2002. – 328 с. (стор.105-116)
Ø Л.С. Панова.Обучение ИЯв школе. К.:Радянська школа, 1989. с.143- (с- 5-14),
Ø Г.В. Рогова. МОИЯ в средней школе.М.: Просвещение.1991, с. 285 (с.67-74)
Ø И.А, Зимняя. Психология обучения ИЯ в школе. М. Просвещение,с. 208 ()с. 73-93
План:
Навчання основ іншомовної мовної і мовленнєвої діяльності
2.Навчання фонетики.
а)Критерії відбору фонетичного мінімуму
б)Вимоги до вимови учнів
в)Основна мета у навчанні фонетики.
3.Класифікація звуків ІМ. Прийоми пояснення, корекції звуків.
4.Основні етапи формування фонетичних навичок.
а)Вправи на рецепцію звуків.
б)Вправи на репродукцію звуків.
Завдання для студентів:
- вивчити базову термінологію з теми;
- конкретизувати знання про зміст навчання фонетики в початковій школі;
- набути уявлення про шкільний фонетичний мінімум;
- набути уявлення про одиниці навчання фонетичного матеріалу;
- конкретизувати знання про етапи формування артикуляційної й інтонаційної навичок;
- конкретизувати знання про вправи для навчання фонетики.
Понятійний апарат:
Мовна діяльність
Мовленнєва діяльність
мета навчання фонетичного матеріалу
звук, фонетичний мінімум
фонематичність, швидкість
апроксимована вимова
аналітико-імітативний метод
слухо-вимовні, ритміко-інтонаційні навички
вправи на рецепцію/репродукцію звуків
Історик Плутарх радив: «Навчися слухати, і ти можеш витягти користь навіть з тих, хто говорить погано». Гарне слухання полегшує засвоєння інформації, сприяє встановленню контактів між людьми. В умінні слухати виявляється вихованість, повага до іншого людині, тобто культура.
1 Мовна і мовленнєва компетентність співвідносяться таким же чином, як і мова і мовлення - мова як знакова система, а мовлення як спосіб використання зазначеної системи. Отже, мовна компетентність є передумовою становлення мовленнєвої компетентності, а мовленнєва компетентність визначається суб'єктним утворенням, що містить сукупність мовних і мовленнєвих знань. Мовленнєва компетентність є більш ширшим утворенням, що містить і мовну компетентність. Таким чином, мовленнєва компетентність відображає рівень знань про закономірності утворення із даної системи мови зв'язних висловлювань для формулювання думки. Її змістом є: знання про точність, влучність, адекватність, правильність використання мовних засобів, знання про особливості використання мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення, знання особливостей використання зображувально-виражальних засобів мови.
А.М.Богуш (Алла Михайлівна Богуш– академік АПН України- дошкільна лінгвістика)визначає мовну компетенцію як засвоєння і усвідомлення мовних норм (фонетичних, граматичних, лексичних, орфоепічних), а у мовленнєвій компетенції виділяє лексичну, фонетичну, діамонологічну та комунікативну складові. А О.М.Корніяка (Психологія комунікативної культури школяра : Моногр. / Ольга Корніяка; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К. : Міленіум, 2006. - 334 c.)- як знання щодо мовної організації і об'єктивні знання про навколишній світ та закономірності міжособистісної взаємодії. Таким чином, основним змістом мовної компетенції є засвоєння і усвідомлення базових мовознавчих понять. Ми, слідом за О.М.Шахнаровичем(Олександр Маркович- Шахнарович А. М. Детская речь в зеркале психолингвистики. — М., 1999), виділяємо структурні компоненти мовної компетенції, що відповідають рівням системи мови: фонетичний, лексичний, граматичний.
Згідно з дослідженнями психолінгвістики, мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється за допомогою операцій, доведення котрих до певного рівня автоматизму дозволяє оптимізувати діяльність (О.О.Леонтьєв, І.О.Зимняя). О.О.Леонтьєв підкреслює, що «кожний одиничний акт діяльності починається мотивом і закінчується результатом.
Культура мовленнєвої діяльності - це культура володіння словом, обмінповідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова(чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність і т.д.), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача). Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: два з них утворюють текст - говоріння, письмо, а інші - слухання (аудіювання ) і читання -здійснюють сприйняття. Такі складові системи нашого «мовного існування», при цьому їхній розподіл у потоці життя нерівномірний: найменше ми пишемо (якщо це не пов'язано з професійною діяльністю), більше всього слухаємо чи говоримо (це залежить від особистих властивостей людини).Мовна діяльність є об'єкт, що вивчаєтьсялінгвістикою та іншими науками: мова є специфічний предмет лінгвістики, реально існує як складова частина об'єкта (мовленнєвої діяльності) і модельований лінгвістами у вигляді особливої системи для тих чи інших теоретичних чи практичних цілей.
У психології прийнято розрізняти дві основні форми мови: зовнішню і внутрішню(читання та аудіювання).
Зовнішня мова включає в себе:
1. Усну (діалогічну і монологічну) та письмову
Ø Діалогічна мова - це мова підтримувана; співрозмовник ставить у ході її уточнюючі питання, подаючи репліки, може допомогти закінчити думку (або переорієнтувати її). Діалог - це безпосереднє спілкування двох або кількох людей. Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, при якій діалог має тематичну спрямованість.
Ø Монологічна мова - тривале, послідовне, зв'язний виклад системи думок, знань однією особою. Вона також розвивається в процесі спілкування, але характер спілкування тут інший: монолог неперервні, тому активне, експресивно - мімічне і жестової вплив надає виступаючий.
Мовець переслідує різноманітні комунікативні завдання: погодитися чи відмовитися, порадити, попередити, зажадати, попросити, дозволити,засумніватися, подякувати і т.д. У залежності від цього виникають висловлення 3 типів: повідомлення, спонукання, питання. Свідомість мовця зосереджена на змісті, логіко-композиційному структуруванні тексту, пам'ять видає найбільш придатні лексичні варіанти, інтуїція (кількаразове повторення досвіду в подібних умовах)допомагає граматично правильно побудувати речення й озвучити його відповідно до норм вимови, мовне чуття дозволяє визначити стиль,психологічне орієнтування змушує враховувати реакцію слухачів. Труднощі говоріння полягають у тому, що всі перераховані вище операції потрібновиконувати одночасно. При відсутності мовного автоматизму спостерігається розчленований механізм генерації висловлення. Мова звучить переривчасто: виникають більш тривалі (порівняно з іншими) зупинки, повторюються окремі слова, склади, «розтягується» звук типу [е], вимовляються фраза « Як би цесказати ?», «Ну от» і подібні. Паузи, зриви початих конструкцій, а також обмовки часто відбивають стан людини, його хвилювання,незібраність при ускладненні мовленнєвої ситуації. У ході публічного виступу, у бесідах з колегами на службі ці зовнішні прояви пригнічуютьмовця . Але переривчастість усного мовлення - властивість неоднозначна.Якщо подібних випадків небагато, то це не заважає сприймати інформацію, а часом активізує увагу аудиторії, про що свідчать, зокрема, «підказки» тих висловів , що «шукає» оратор. Аудіювання становить собою процес розуміння, осмислення мовлення. Це комунікативне уміння не менш важливе, ніж говоріння; є умовою ефективності ділового спілкування. Дослідник М. Берклі - Ален виявила «ролі» слухачів: 1) «симулянт» - робить вигляд, що слухає; 2) «залежний слухач» - легко потрапляє під вплив думок і бажань інших; 3) «перебивала» - той, хто невиправдано втручається в мовлення співрозмовника; 4) «занурений у себе»; 5)«інтелектуал» - сприймає інформацію більше розумом, що заважає емоційним і невербальним аспектами поведінки мовця. У залежності від особливостей сприйняття тексту виділяють 3 видиаудіювання : 1.Глобальне, при якому досить визначити, про що йшлося у висловленні,яка його основна думка. 2.Детальне припускає усвідомлення головних значеннєвих блоків тексту взалежності від установки, що ставить перед собою слухач. 3.Критичне вимагає критичного осмислення сприйнятого на слух. Розрізняють також 2 способи слухання: 1.Нерефлексивне (пасивне) полягає в умінні не втручатися в чужемовлення своїми зауваженнями, у здатності уважно мовчати. Цей спосібвимагає значної фізичної і психологічної напруги, певної дисципліни.Нерефлексивне слухання звичайно використовується у таких ситуаціях, колиодин зі співрозмовників глибоко схвильований, бажає висловити своєставлення до тієї чи іншої події. 2.Рефлексивне (активне) полягає в активному зворотному зв'язку, наданнідопомоги у вираженні думок. Цей спосіб особливо доречний, якщо партнерпо спілкуванню чекає підтримки, схвалення, якщо необхідно глибоко іточно усвідомити інформацію. Техника мовленняГолос людини складає враження на навколишніх, служить інструментом впливу. За характером мовного звучання ми судимо про темперамент, світовідчування мовця . Звукове оформлення мови складає емоційне тло виступу, розмови, що може бути позитивним (приємним) чи негативним(неприємним). Недоліки вимови (крикливість, задишка, хрипота, різкість, гортанність, гугнявість, непарність артикуляції) є «бар'єрами» комунікаційного обміну, «ріжуть вухо». Крім того, помірно звучний голос тонізує нервову систему самого оратора, додає впевненості, створює настрій. Володіти мовною технікою - це значить домогтися інтонаційної рухливості і виразності, м'якого, вільного, чіткого звучання; уміти користатися нюансами тембру. Яким же є механізм творення голосу ? Охарактеризуємо мовний аппарат людини, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів, артикуляторов. Дихальні органи (мускулатура) дозволяють утягувати повітря в легені і виштовхувати назовні. На шляху проходження повітряного струменя через гортань знаходяться голосові зв'язки - вібратори. Це еластичні утворення, розташовані з лівої і правої сторін гортані і витягнуті спереду назад. Передні кінці зв'язок знаходяться під кутом одна до одної . Голос створюється в результаті періодичних коливань цих мовних м'язів, що зближуються і натягуються. Саме в гортані народжується звукова хвиля. Потім вона потрапляє в резонатори (носоглотка, носова і ротова порожнина), що підсилюють і збагачують звучання. Роботу завершують артикулятори: язик , губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння. Вони перетворюють музичний тон (голос) у звукимовлення рідної мови. Усі частини мовного апарату беруть участь у створенні акустичних характеристик: темпу, голосності, висоти, тембру, ясності і чіткості вимови. Темп - швидкість говоріння - може бути швидким, середнім, повільним. Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп - Оптимальною умовою легкого сприйняття є середній темп - приблизно 100 - 120 слів у хвилину. Комплекс вправ мовної гімнастики складений за рекомендаціями С. Т. Нікольської, що міститься в роботі «Техника речи » (М. , 1978).1.Тренування мовного подиху.1) «Тепле повітря». Уявіть собі, що у вас замерзли руки, - відігрійте їхсвоїм подихом. Видих повинен бути рівним, повільним. Одну руку тримайтена животі.2) «Свіча». Повільно дуйте на полум'я. Замість свічі можна взяти смужкупаперу шириною 2 – 3 см. і довжиною 10 см.3) «Свічі». На одному вдиху (без добору) затушіть 3 свічки (4,5...10), розділивши видих на порції.4) «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині плечей. Нахиліться вперед івізьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Почнітьнакачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись, - видихзі звуком «ф».5) «Старт». Візьміть у руки годинник із секундною стрілкою і почнітьуголос вести відлік часу по секундах: «Десять! Дев'ять... Один! Пуск!».Відлік ведіть голосно, уривчасто, рівномірно, на одному подиху, бездобору повітря .Голосові вправи.1) «Колисання». Вам треба заколисати маля тихим муканням крізь зімкнутігуби: «м».2) «Дзвони». Імітуйте голосом звучання великого дзвону: «бом - м - м!бім - м -м ! , бам - м - м !» , намагаючись «тягти» приголосний.Змінюйте регістри: від низького (бам) до високого (бім) і середнього(бом).3) Поступово і плавно підвищуйте і знижуйте голос, робіть його тоголосним, то тихим від початку до кінця тексту: 4)Якщо у вас надто тихий голос, то прочитайте голосно !!!!!5) Вимовте фразу «Be attentive», звернену до слухачів, що недотримуються тиші, з різними інтонаціями: із гнівом, з погрозою, зподивом, осудженням, у вигляді прохання, байдуже , з образою. .Артикуляційні вправи.2)Читайте скоромовки “Wether the weather” “Why do you cry Willy?’(фрази з неодноразово повторюваними звуками чисполученнями звуків, що вимагають безупинної перебудови мовного апарату, зміни артикуляцій, спочатку по складах, потім, роблячи невеликізупинки перед кожним фонетичним словом, а після цього -прискорюючитемп:):
І. Основою будь-якої мови є звук. Усі види мовленнєвої діяльності базуються на звуках. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос неможливе без стійких слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок. Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями виучуваної іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень.
а) Існує декілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму:
:
