 |
|
Синдром тривалогоздавлення (СТЗ)
(інші назви травми- ТРАВМАТИЧНИЙ ТОКСИКОЗ, КРАШ – СИНДРОМсиндром тривалого розчавлення, позиційний синдром, турнікетний шоковий синдром)
Синдром тривалого здавлення – це симптомокомплекс місцевих змін, тривало притиснутого сегмента тіла людини в вигляді розладів кровопостачання з набряком, некрозом тканин і загальних проявів травматичного шоку та інтоксикації організму.
Етіологія:
Ø Тривале придавлення кінцівок важкими предметами, землею, уламками будинків.
Ø Позиційне придавлення – результат тривалої компресії під впливом ваги власного тіла.
Ø Тривале накладання джгута (турнікетний шок).
Патогенез СТЗ.
1) Здавлення нервових закінчень, нервів, можливі переломи кісток та ушкодження суглобів спричинюють больовий шок;
2) Ішемізація тканин, особливо мязів;
3) Розлади гемодинаміки: місцеві (набряк, ішемія та некроз тканин) та загальні (зменшення ОЦК, згущення крові, гіперкоагуляція, порушення мікроциркуляціїжиттєвоважливих органів);
4) Розвиток гострої ниркової недостатності (ГНН).
Ступені важкості СТЗ (за М.І.Кузіним):
Ø Легкий ступінь – при короткочасному здавленні обмежених ділянок тіла менше 4 годин з відсутністю гемодинамічних розладів і порушення функції нирок;
Ø Середній – при короткочасному здавленні обмежених ділянок тіла менше 6 годин з відсутністю гемодинамічних розладів і ознак ГНН;
Ø Важкий - при здавленні кінцівок близько 6 годин, що супроводжується ГНН і некрозом ураженої ділянки.
Ø Надзвичайно важкий - при здавленні обох нижніх кінцівок протягом 7-8 годин, що часто закінчується летально на 1-2 день (90%).
На тяжкість також впливають інші чинники: опіки (комбінована травма), ушкодження інших анатомічних частин тіла (поєднана травма), переохолодження і перегрівання, отруєння чадним газом, тощо.
Діагностика на догоспітальному етапі:
1) Анамнез травми;
2) Місцеві ознаки після звільнення від компресії та ступінь ішемії (компенсована, субкомпенсована, декомпенсована, некроз):
Ø наслідки механічного здавлення або ушкодження тканин – садна, субепідермальні пухирі, що заповнені серозним чи геморагічним вмістом, ознаки некрозу;
Ø наростаючий щільний набряк ткинин аж до зникнення периферичного пульсу;
Ø порушення чутливості і рухливості в кінцівці.
Невідкладна медична допомога на догоспітальному етапі:
1. Накласти джут вище місця стиснення – по можливості, але це можна зробити дуже рідко.
2. Звільнити кінцівку.
3. Негайно накласти джут вище місця стиснення, якщо його неможливо було накласти до звільнення.
4. Якщо це явно легкий чи середній ступінь важкості СТЗ – то можна провести помірне туге бинтування кінцівки та обкласти її міхурами з льодом.
5. Провести знеболення – ввести в\м наркотичні (2мл 2% р-ну промедолу чи т.п. за наявності) і ненаркотичні аналгетики (анальгін, кетанов, тощо) з розчином димедролу 1%.
6. Накласти асептичну пов’язку, якщо є рани.
7. Провести транспортну іммобілізацію кінцівки.
8. Дати лужне пиття (по 1 чайній ложці кухонної солі і питної соди на 1 л води), гарячий чай.
9. При необхідності - провести зігрівання постраждалого.
10. Негайно транспортувати потерпілого в реанімаційне відділення в положенні лежачи на ношах у супроводі лікаря або фельдшера, не перериваючи інфузійну терапію під час транспортування (у тяжких випадках - у 2 вени).
11. При затримці транспортування чи довготривалому транспортуванні (більше 30 хв) - розпочати проводити дезінтоксикаційнуінфузійну терапію.
12. Якщо хворий в шоковому стані – проводити протишокову терапію (див. відповідний алгоритм).
Невідкладна лікарська допомога на догоспітальному етапі:
Алгоритм дій аналогічний, але з застосуванням більш широкого спектру фармпрепаратів, засобів при неможливості негайної госпіталізацйії:
· Новокаїнові футлярні і паранефральні блокади;
· Антибіотики широкого спектру дії;
· Інфузія в/в: реосорбілакт, сорбілакт, реополіглюкін – 400мл, натрію гідрокарбонат 4%-200-400мл, глюкоза 40% - 40мл з 16-32 ОД інсуліну, хлорид кальцію 10%-20мл, еуфілін 2,4%-5мл;
· Діуретики – по можливості краще діакарб (250мл);
· Кортикостероїди.
· Застосування дихальних аналептиків та серцевосудинних засобів;
· Інгаляційний наркоз;
Стаціонар (кваліфікована та спеціалізована допомога):
Клінічно розрізняють три періоди:
ранній (2-3 доби після звільнення) з переважанням симптомів травматичного шоку в торпідній фазі;
проміжний (від 3 до 12 діб) з переважанням гострої ниркової, печінкової та серцево-судинної недостатності;
пізній (2 тижні- 2 місяці) або період одужання.