 |
|
Мотивація мислительної діяльності.
В основі мислення, як і будь-якого іншого психічного процесу лежить певна мотивація – тобто певні потреби та мотиви, які спонукають людину включатися в пізнавальну активність. Одне із завдань психології мислення полягає у вивченні цих мотивів ( на відміну від формальної логіки (Яка вивчає форми мислення, без співвіднесення їх з мотивами).
Мотиви мислення можуть бути двох видів:
специфічно пізнавальні мотиви – інтереси та мотиви, в яких проявляються пізнавальні потреби (пітливість до чогось та ін.)
неспецифічні мотиви – вплив більш-менш зовнішніх причин, а не сито пізнавальних потреб (наприклад, студент вчить психологію перед екзаменом не тому,що прагне щось дізнатись, а тому, що не хоче «завалити» сесію).
Неспицифічні мотиви можуть переростати у специфічні (Готуючись до екзамену, щоб не завалити сесію, студент може зацікавитись змістом предметом)
Вивчення мотивації мислення підкреслює зв»язок милительних процесів з особистістю. (Думає не «чисте» мислення, а конкретна особистість, з її потребати та мотивами).
Мова і мовлення
Мовлення – це застосування людиною певної мови в її спілкуванні з іншими.
Вона здійснюється:
А) в усній,
Б) в письмовій формі.
Мова і мовлення існують в нерозривній єдності.
-Кожна мова історично створювалася і розвивалася в процесі спілкування людей.
-Охарактеризувати мовлення кожної людини можна, вказуючи, якою мовою вона говорить і як додержується її правил.
Водночас вони і нетотожні, у мовленні є свої особливості, які вивчає психологія, фізіологія та педагогіка.
Метою мовного процесу, що здійснюється за допомогою якої мови, є завжди спілкування. Людина розмовляє для того, щоб передати іншим людям свої думки про ті об’єкти, які вона означає словами.
Мовлення виконує функції:
А) спілкування, або комунікативну,
Б) функцію означення, або сигніфікативну,
В) виразна, або експресивна (За допомогою виразних засобів людина передає свої переживання, своє ставлення до того, про що вона говорить, а також викликає відповідні почуття в інших людей).
Г)функція впливу. мовлення людина
Види мовлення
Залежно від умов і засобів спілкування мовлення здійснюється по-різному, тобто може мати різні види.
1 класифікація.
1.Основним його видом є усне мовлення, яке здійснюється за допомогою звукових комплексів або слів, що мають певне значення. Усне мовлення буває діалогічним і монологічним.
А. Діалогічне мовлення – це розмова між двома чи кількома особами, які підтримують мовний процес один одного. Ця підтримка виявляється в запитаннях, відповідях, репліках, зауваженнях, доповненнях до сказаного тощо.
Б.Монологічне мовлення відмінне від діалогічного тим, що воно є формою вияву думок однієї людини: коли один висловлює свої думки, інші сприймають його мову. Монологічним мовленням є, наприклад, читання лекції, промова доповідача, монолог актора на сцені тощо. Монологічне мовлення в психологічному відношенні складніше, ніж діалогічне. Слухачі не підтримують своїми зауваженнями і запитаннями монолога промовця, а тому йому самому доводиться наперед продумувати план своєї промови і свідомо його додержуватися.
2. У процесі історичного розвитку людей на основі їх усного мовлення виникло писемне мовлення. Засобами його є історично вироблені людством письмові знаки – букви, якими позначаються звуки усного мовлення.
Порівняно з усним писемне мовлення має свої певні переваги. Написані нами думки ми можемо повторно сприймати, зіставляти, аналізувати, надавати їм досконалішої форми. Думки, виявленні в звуковій формі, не можна в тому самому вигляді сприймати повторно – їх можна лише пригадувати. Написане і надруковане є документальною формою існування думок, яка може зберігатися віками.
2 класифікація.
Залежно від функцій, що їх виконує мовлення в житті людини, його поділяють ще на зовнішнє і внутрішнє.
1.Зовнішнім мовленням називається усне і писемне мовлення, що їх людина використовує як засоби спілкування з іншими людьми. 2..Внутрішнім мовленням людина користується тоді, коли їй потрібно щось обміркувати, наперед обдумати зміст того, про що вона має повідомити інших, скласти план висловлювання тощо.
Процес обмірковування є внутрішньою дією, потреба в якій завжди виникає в процесі діяльності: виробничої, наукової, художньої, навчальної тощо. Так, наприклад, учень на запитання учителя спочатку подумає, а потім відповідає. Внутрішнє мовлення також виявляється назовні в ледве помітних руках голосового апарата.
Внутрішнє мовлення
Залежно від функцій, що їх виконує мовлення в житті людини, його поділяють ще на зовнішнє і внутрішнє.
1.Зовнішнім мовленням називається усне і писемне мовлення, що їх людина використовує як засоби спілкування з іншими людьми. 2..Внутрішнім мовленням людина користується тоді, коли їй потрібно щось обміркувати, наперед обдумати зміст того, про що вона має повідомити інших, скласти план висловлювання тощо.
Процес обмірковування є внутрішньою дією, потреба в якій завжди виникає в процесі діяльності: виробничої, наукової, художньої, навчальної тощо. Так, наприклад, учень на запитання учителя спочатку подумає, а потім відповідає. Внутрішнє мовлення також виявляється назовні в ледве помітних руках голосового апарата.
Як свідчить сама назва, внутр.мов-ння непридатне для спілкування з іншими людьми.
Людина користується цим типом мовлення, коли:
- розмірковує про щось подумки,
- планує свої дії, не висловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.
Головн.показником внутр.мовлення є те, що воно беззвучне, не мовиться вголос, хоча нерідко його виявляє шепотіння, а іноді воно починає звучати ,переходячи в розмову із самим собою.Це трапляеться у випадках великого напруження думки, яке супроводжуеться виразними емоціями.
Внутр.мов-ння відрізняеться за своєю структурою від зовнішнього: воно дуже скорочене, уривчасте, в ньому упускається більшість другорядних членів речення.
Унаслідок цього воно справляє враження незв’язності та незрозумілості для іншого, нерідко в реченні залишається один тільки підмет чи присудок, що є центром думки, навколо якого об’єднуються образи.
Нерідко те, що нібито зрозуміле при внутр.мов-нні за його спрощеною та скороченою синтаксичною стр-рою, виявляється іноді далеко не таким зрозумілим, коли доводиться переказувати зміст думки іншим людям.
Відомі випадки коли добре зрозуміле передати у формі зв’язного мовлення або письмово неможливо.
Внутр.мов-ння виникло в процесі мовленевого спілкування людей через ускладнення завдань та змісту діяльності.
Воно породжене потребою, перш ніж висловити щось усно чи письмово, його спланувати, окреслити головні контури, побудувати вислів, схему дій, перед тим, як реалізувати їх практично.
Зовн.та внутр.мов-ння повєязані та взаемопроймають одне одного. Легкість та швидкість таких проникнень залежить від різних умов:змісту,складності новизни розумової дія-сті, мовного досвіду індивідуальнийх особливостей людини.