Податкова політика держави
Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Податкова політика ведеться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами є: - соціальна справедливість; - рівнонапруженість; - економічна ефективність; - стабільність; - гнучкість. Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб – доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика – вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою. Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої податкової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері. З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податкова політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках – шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, – за допомогою їх диференціації. Головне – забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики. Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує значних витрат. Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу – ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні. При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і, виходячи з них, вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік (як, наприклад, в Україні в 1993 р.), то це призводить до неврівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається ще й плутанина в роботі податкової служби. Слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Необхідність своєчасного реагування на зміни в соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності. Отже, принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів. [10, 27]
РОЗДІЛ 2 Практичні аспекти розвитку податкової системи в Україні ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|