Адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Стаття 21. Професійні обов’язки адвоката

1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:

1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;

2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;

3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;

4) підвищувати свій професійний рівень;

5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;

Виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

2. Адвокату забороняється:

1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;

2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;

Відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Стаття 26. Підстави для здійснення адвокатської діяльності

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер;

Доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

До стор. 185

· Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №10 „Про внесення змін до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України”.

(п.8)У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції":

8.1. Перше речення підпункту 1.8 пункту 1 доповнити знаком і словами ",або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги".

До стор. 187

· Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №3 „Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України”.

(п.6)У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції":

У пункті 3 :

6.2.3-2. Підпункт 3.9.2 доповнити абзацом такого змісту: "Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.";

До стор. 189

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури”

частину другу статті 29 ГПК доповнити реченнями такого змісту: "У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі";

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

До стор. 192-195

· Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 „Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі”.

(п.6)Текст Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" викласти в такій редакції:

"З метою однакового і правильного застосування законодавства про участь прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам, дати господарським судам такі роз'яснення.

1. Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону України "Про прокуратуру", а права прокурора стосовно подання позовної заяви (заяви) в порядку господарського судочинства, внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення господарських судів, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України - статтею 37 названого Закону.

У вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № З-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Системний аналіз приписів статті 36¹ Закону України "Про прокуратуру" і норм ГПК (зокрема, статті 29 та пункту 6 частини першої статті 81) свідчить про наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах громадянина (в тому числі фізичної особи-підприємця) за наявності підтверджених належними доказами підстав, передбачених частиною другою статті 36¹названого Закону, та з урахуванням правил статті 12 ГПК стосовно підвідомчості справ господарському суду.

При цьому необхідно враховувати, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012 № 5288-VІ на території адміністративно-територіальних одиниць, на яких центри надання безоплатної вторинної допомоги не розпочали надання такого виду правової допомоги, органи прокуратури можуть здійснювати представництво в суді інтересів громадян з такої підстави, як неспроможність громадянина через свій матеріальний стан самостійно захисти свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Закон не обмежує право прокурора на подання позову в інтересах держави в особі того її органу, що перебуває поза територією, на яку поширюються повноваження даного прокурора.

Право прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов.

2. Статтею 13 Закону України "Про прокуратуру" передбачена можливість створення спеціалізованих прокуратур на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур. Тому прокурори мають право звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави на загальних підставах. Прокурори беруть участь у судовому засіданні на підставі службових посвідчень.

3. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

Однак у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5-9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 ГПК.

При цьому якщо прокурор у позовній заяві не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК. У разі ж коли суд у зазначених випадках помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, відповідний позов залишається без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 названого Кодексу.

4. За змістом частини другої пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, але й розгляд будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора. Такою іншою справою може бути справа про банкрутство, порушена господарським судом за заявою прокурора із зазначенням кредитора -державного органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, наприклад, органу державної податкової служби як органу стягнення обов'язкових платежів.

5. Відповідно до статті 18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із статтею 36¹ Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

У статті 29 ГПК визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Наведене не позбавляє сторони у справі права укласти мирову угоду і подати її на затвердження суду; якщо прокурор, який бере участь у справі, заперечує проти цього шляхом подання мотивованих письмових заперечень, суд може відмовити в затвердженні такої угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. У разі коли обидва згадані учасники судового процесу -прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК; такі ж наслідки настають, якщо позивач відмовився від позову (повністю або в певній частині), а прокурор, зі свого боку, не підтримує відповідні позовні вимоги та не наполягає на їх задоволенні, про що він письмово або усно (із зазначенням про це в протоколі судового засідання) повідомив суд. Винятком з цих правил є відмова громадянина від позову, який було подано у його інтересах прокурором; у такому разі позов залишається без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 81 ГПК.

Якщо позивач за поданим прокурором позовом звертається до господарського суду із заявою про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, то суд має з'ясувати думку прокурора з відповідного питання, і в разі якщо останній не підтримує зазначених дій позивача, - відмовити в задоволенні такої заяви. У подальшому такий позивач за необхідності не позбавлений права самостійно звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

6. Згідно з частиною п'ятою статті 36¹ Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може вступити з власної ініціативи у справу, провадження в якій порушено за позовом інших осіб, на стороні як позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Прокурор може брати участь також у вже порушеній справі про банкрутство й представляти інтереси громадянина і держави в особі учасників справи про банкрутство.

Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Господарським судам слід мати на увазі, що законодавством України не передбачено ухвалення будь-яких окремих процесуальних документів з приводу вчинення прокурором зазначених дій, так само як і можливості відмови господарським судом прокуророві у його вступі у справу, здійсненому шляхом повідомлення суду про свою участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Відповідне письмове повідомлення прокурора залучається судом до матеріалів справи, а участь прокурора в ній відображається в описовій частині судового рішення, прийнятого зі справи. Прокурор вважається таким, що взяв участь у справі, з дня одержання господарським судом згаданого письмового повідомлення, тобто дня його реєстрації у канцелярії суду.

З метою забезпечення захисту інтересів держави господарський суд може своєю ухвалою повідомити прокурора про розгляд справи для вирішення прокурором питання щодо вступу у справу.

7. З огляду на припис частини п'ятої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор вправі у разі відхилення його подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання звернутися до господарського суду з відповідним позовом, з урахуванням суб'єктного складу сторін спору та вимог статті 12 ГПК щодо підвідомчості справ господарським судам. Зазначене право може бути реалізоване прокурором як одразу після постановлення органом акта (рішення), прийняття посадовою особою рішення, вчинення нею дій або допущення бездіяльності, які прокурор оспорює, так і після використання такого засобу прокурорського реагування, як подання. Отже, саме лише невнесення прокурором подання щодо акта, який суперечить закону, а так само подання стосовно рішення чи дії посадової особи не позбавляє прокурора права на звернення до суду з позовом.

Частиною шостою згаданої статті передбачено 15-денний строк для звернення прокурора до суду з позовом із числа тих, що зазначені у частині п'ятій цієї ж статті. Даний строк є процесуальним і в разі його пропуску з поважних причин може бути відновлений господарським судом згідно із статтею 53 ГПК за заявою прокурора чи з ініціативи суду. Слід також мати на увазі, що додержання цього строку є обов'язковим лише в тих випадках, коли прокурор звертається з позовом після внесення ним подання згідно із статтею 23 названого Закону.

8. Відповідно до статей 29, 91, 107, ПІ¹⁵ і 113 ГПК, статей 36¹ і 37 Закону України "Про прокуратуру" формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути подання прокурором апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також вступ у справу та участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб.

Згідно із статтею 37 Закону України "Про прокуратуру" право внесення апеляційної, касаційної скарги надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), міжрайонним прокурорам, прокурорам міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх першим заступникам і заступникам - незалежно від їх участі у розгляді справи.

За приписом частини сьомої статті 36¹ названого Закону з метою вирішення питання про наявність підстав для внесення апеляційної, касаційної скарг, заяв про перегляд судових рішень у передбачених ГПК випадках, а також для вступу у справу за позовом (заявою) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в господарському суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Право внесення заяви про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами надано Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, прокурорам Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя і прирівняним до них прокурорам.

Оскільки прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи, він має право на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в межах своєї компетенції незалежно від його участі у справі на попередніх стадіях її розгляду, тобто у першій, апеляційній чи касаційних інстанціях.

Отже, у відповідної інстанції господарського суду немає правових підстав для повернення апеляційної, касаційної скарги, а також заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами лише тому, що прокурор не звертався з позовною заявою у цій справі.

Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі подати апеляційну, касаційну скарги лише у справах зі спорів, що стосуються інтересів держави, громадянина, в тому числі у справах про банкрутство, що стосуються інтересів держави або громадянина. У разі подання прокурором апеляційної або касаційної скарги чи заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без зазначення того, у чому саме полягає порушення інтересів держави, господарський суд повинен повернути її на підставі відповідно пункту 1 частини першої статті 97, або пункту 1 частини першої статті 111³ ГПК, або пункту 5 частини шостої статті 113 ГПК і винести з цього приводу ухвалу.

Однак якщо прокурор є позивачем у справі і відповідну скаргу чи заяву подано ним у межах його повноважень, визначених Законом України "Про прокуратуру", то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзаці сьомому цього пункту постанови, а, за відсутності інших підстав для повернення (відмови в прийнятті) поданої прокурором скарги (заяви), здійснює її розгляд по суті.

9. Прокурор користується певними процесуальними правами також на
стадії виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Відповідно до статті 121 ГПК прокурор має право подати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, яке підлягає розгляду господарським судом на загальних підставах.

Прокурор вправі оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів відповідно до вимог статті 121² ГПК.

Що ж до укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення, то відповідне право прокурору не надано.

10. У застосуванні припису частини першої статті 116 ГПК щодо видачі наказу у справі, в якій прокурор здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді, господарським судам слід виходити з такого.

Якщо позивачем у справі є прокурор, то в разі задоволення позову стягнення здійснюється або інші дії вчиняються на користь зазначеного прокурором стягувача, а наказ про таке стягнення видається прокурору на підставі поданої ним суду відповідної письмової заяви або згідно з такою ж заявою прокурора надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом за адресою, зазначеною в позовній заяві, або іншою адресою, вказаною прокурором.

Якщо ж позивачем визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, то стягнення здійснюється або інші дії вчиняються на користь зазначеного прокурором стягувача, і наказ господарським судом видається або стягувачу, або прокурору, який брав участь у справі на підставі тієї відповідної письмової заяви, що надійшла до суду першою (в разі одночасного надходження заяв і стягувача, і прокурора наказ видається прокурору), а за відсутності такої заяви (заяв) надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом за адресою, зазначеною в позовній заяві, або іншою адресою, вказаною стягувачем чи прокурором.

Що ж до наказів про стягнення сум судового збору в доход державного бюджету України, то вони в будь-якому разі надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

11. Судам необхідно враховувати, що за змістом статті 40 Закону України "Про прокуратуру" право щодо зміни, доповнення, відкликання, відмови від позову (заяви), апеляційної, касаційної скарги надано не лише прокурору, який їх подав, а й прокурору вищого рівня, його першому заступнику чи заступнику.

12. Конкретні питання, пов'язані з організацією представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави, в тому числі порядком подання позовних та інших заяв, внесення апеляційних та касаційних скарг, повноважень прокурора щодо їх підписання, виконанням судових рішень тощо, регулюються також у відповідних наказах Генерального прокурора України, обов'язкових для всіх органів прокуратури. У разі необхідності господарські суди мають звертатися до таких наказів.

---------------------

На стор. 192-195 Постанова Пленуму ВГСУ в редакції від 23.03.2012 № 7 не застосовується.

До стор. 200

(п.7)Перше речення абзацу п'ятого пункту 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" викласти в такій редакції:

"Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони витребувалися судом, надсилаються до експертної установи".

До стор. 209

У пункті 3 :

До стор. 217

У пункті 3 :

До стор. 233

До стор. 281-284

· Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”.

ІІ . Підстави та порядок вжиття запобіжних заходів.

(п.7) Вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Водночас з огляду на відсутність у розділі V¹ ГПК "Запобіжні заходи" будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів.

Відповідно в усіх випадках вжиття запобіжних заходів господарські суди можуть враховувати викладене в даному розділі цих рекомендацій.

(п..8) Перелік запобіжних заходів установлено статтею 43²ГПК.

З урахуванням змісту статті 399 Митного кодексу України господарський суд може вживати такий запобіжний захід, як заборона митному органові вчиняти дії щодо митного оформлення товару до розгляду по суті справи про порушення права інтелектуальної власності.

(п.9) За змістом статті 1 ГПК звертатися до господарського суду для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, вправі:

- підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні);

- громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

- у випадках, передбачених законодавчими актами України, - державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, в разі звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів (розділ V¹ ГПК) особи, яка не належить до кола осіб, зазначених у статті 1 ГПК, у прийнятті такої заяви має бути відмовлено на підставі згаданої норми процесуального права.

Зі статті 1 ГПК випливає також, що громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності належить до кола осіб, які можуть бути учасниками провадження, зокрема, за заявами про вжиття запобіжних заходів. Отже, для вирішення питання про вжиття запобіжного заходу визначальним є суб'єктний склад учасників відповідного провадження і характер правовідносин, тобто господарський суд не вправі вживати відповідних запобіжних заходів стосовно громадянина, який хоча й має статус суб'єкта підприємницької діяльності, проте у спірних правовідносинах виступає як приватна фізична особа.

(п.10) Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця розгляду заяви про вжиття запобіжного заходу (заходів). Згідно з частиною першою статті 43⁴ ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні питання про місце розгляду зазначеної заяви слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребовування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

Якщо заяву помилково подано до господарського суду, який не уповноважений її розглядати, то це виключає можливість такого розгляду, і суд з посиланням на частину першу статті 43⁴ ГПК повертає відповідну заяву з винесенням про це належним чином мотивованої ухвали.

(п.11) До заяв про вжиття запобіжних заходів не застосовуються правила ГПК стосовно відмови у прийнятті позовної заяви, її повернення та залишення позову без розгляду (статті відповідно 62, 63 та 81 названого Кодексу).

(п.12) Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43³ ГПК заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити відомості про обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття таких заходів. Ці обставини мають узгоджуватися з приписами статті 43¹ ГПК, а за змістом пункту 5 частини першої статті 43³ і частини третьої статті 43⁴ ГПК - також й підтверджуватись відповідними доказами з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 названого Кодексу. Витребування і оцінка відповідних доказів, а також доказів наявності у заявника права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт або інший відповідний правочин тощо) здійснюється господарським судом за загальними правилами ГПК про докази.

Заява про витребування доказів має містити відомості про те, який доказ вимагається, підстави, з яких заявник вважає, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть бути підтверджені цими доказами.

(п.13) Частиною першою статті 43⁴ ГПК встановлено дводенний строк розгляду господарським судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У разі якщо суд вважає за необхідне вчинити під час розгляду заяви (в тому числі заяви про вжиття запобіжних заходів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності на митному кордоні України в порядку згаданої статті 399 Митного кодексу України) певні процесуальні дії, - наприклад, викликати представників заявника чи заінтересованих осіб, витребувати додаткові докази тощо, - такі дії мають відбуватися в межах зазначеного строку.

(п.14) Частина перша статті 43⁴ ГПК зобов'язує господарський суд повідомити заінтересованих осіб про розгляд судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Згідно з частиною другою статті 43³ ГПК разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Однак наведена норма не зобов'язує господарський суд здійснювати розсилання цих копій. Копії заяви можуть вручатися заінтересованим особам під час її розгляду, здійснюваного відповідно до статті 43⁴ ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії відповідної заяви або її відмова від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви.

Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності - також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо.

Заяву про вжиття запобіжних заходів може бути розглянуто без участі особи, щодо якої просять вжити такі заходи, зокрема, коли існує вірогідність того, що будь-яка затримка у вжитті запобіжних заходів завдасть невиправної шкоди заявникові або існує ризик того, що докази про порушення права інтелектуальної власності будуть знищені або втрачені.

Що ж до заінтересованих осіб, то в розумінні статті 43⁴ ГПК ними в будь-кому разі є заявник і особа, щодо якої він просить вжити запобіжних заходів.

З огляду на конкретні обставини, наведені у заяві про вжиття запобіжних заходів, до числа заінтересованих осіб можуть бути віднесені також такі особи:

-у яких знаходиться доказ, що його вимагає витребувати заявник;

-яким належить приміщення, що підлягає оглядові;

-у власності чи у користуванні яких перебуває майно, на яке заявник вимагає накласти арешт;

-інші особи, прав або охоронюваних законом інтересів яких стосується розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

(п.15) У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

забезпечення збалансованості інтересів заявника і особи, щодо якої просять вчинити запобіжні заходи;

наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і можливим предметом позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43³ ГПК;

імовірності настання обставин, зазначених у статті 43¹ ГПК;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

(п.16) Передбачене частиною четвертою статті 43⁴ ГПК зобов'язання заявника забезпечити його вимогу заставою визначено як право, а не обов'язок господарського суду.

Внесення коштів, які є предметом застави, має здійснюватися на депозит господарського суду. Сума відповідних коштів, що визначається судом, повинна бути співрозмірною заявленій шкоді та розумно необхідною з огляду на неприпустимість зловживання запобіжними заходами і в будь-якому разі не може перевищувати розміру заявленої шкоди.

Згідно з частиною п'ятою статті 43⁴ ГПК розмір застави, якщо така призначена, зазначається в тій же ухвалі господарського суду, яка виноситься про вжиття запобіжних заходів.

(п.17) Суб'єктний склад осіб, які повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття таких заходів (частина п'ята статті 43⁴ ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 14 цих рекомендацій. Порядок і спосіб виконання запобіжних заходів зазначаються в ухвалі господарського суду про вжиття таких заходів (частина п'ята статті 43⁴ ГПК) і мають визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43⁶ ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 названого Закону є виконавчим документом і, отже, має відповідати вимогам статті 18 ЗаконуУкраїни "Про виконавче провадження". Такий арешт може бути застосовано щодо майна, яке належить даній особі як на праві власності, так і на інших підставах, передбачених законом, в тому числі за договором оренди чи лізингу.

В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов'язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43³ ГПК, запобіжний захід припиняється (пункт 1 статті 43⁹ ГПК).

(п.18) Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (частина перша статті 43⁵ ГПК), має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалості поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта статті 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи.

Період часу, протягом якого заяву було залишено без руху, не включається у передбачений частиною першої статті 43⁴ ГПК строк розгляду відповідної заяви.

Згідно з частиною другої статті 43⁵ ГПК про повернення заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається заявникові. Про цьому надіслання такої ухвали особі, стосовно якої було подано відповідну заяву, ГПК не передбачено.

(п.19) У разі винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (частина шоста статті 43⁴ ГПК) зазначена заява не повертається судом заявникові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжні заходи.

Якщо заява про вжиття запобіжних заходів відповідно до частини другої статті 43⁴ ГПК розглядалася лише за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали про відмову в задоволенні заяви надсилається лише заявникові.

(п.20) Відповідно до частини третьої статті 43⁷ ГПК заява про скасування запобіжних заходів розглядається тим господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. За відсутності судді, яким виносилася відповідна ухвала (у зв'язку з відпусткою, відрядженням, тимчасовою непрацездатністю тощо), згадана заява може бути розглянута господарським судом в іншому складі.

(п.21) Статтею 43⁹ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Водночас названим Кодексом не встановлено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов'язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у статті 43⁹ ГПК, продовжують зберігати законну силу й залишатися обов'язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку статті 43² ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог статті 86 ГПК щодо змісту ухвали.

(п.22) У застосуванні частини четвертої статті 43¹⁰ ГПК господарським судам рекомендується виходити з такого.

Якщо запобіжний захід припинено з підстав, передбачених пунктами 2-4 статті 43⁹ ГПК, то питання про відшкодування шкоди, завданої вжиттям такого заходу, може бути вирішено одночасно з винесенням відповідної ухвали або під час розгляду справи по суті.

(п.23) Згідно з частиною першою статті 43⁸ та частиною першою статті 106 ГПК ухвала про вжиття запобіжних заходів, ухвала про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або зміну чи скасування цієї ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду.

Подання відповідної скарги та перегляд зазначених ухвал в апеляційному порядку здійснюються на загальних підставах, визначених розділом XII ГПК, з урахуванням того, що суб'єктами апеляційного оскарження виступають не сторони у справі - позивачі і відповідачі, - а заявник (особа, яка звернулася до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів) і особа, щодо якої вжито запобіжні заходи.

Законом не передбачено можливості вжиття запобіжних заходів господарським судом апеляційної інстанції - за результатами здійснення апеляційного провадження.

Відповідно до статті 43⁸ ГПК оскарження ухвал щодо вжиття запобіжних заходів статтею передбачено лише в апеляційному порядку, проте згідно зі статтями 106 і 111¹³ ГПК їх оскарження можливе також і в касаційному порядку.

(п.24) У судовій практиці виникло питання про те, чи можливий в подальшому розгляд суддею, ухвалу якого про вжиття запобіжних заходів скасовано, господарської справи за участю того ж заявника і тієї ж заінтересованої особи (осіб), але вже як сторін у справі - позивачів і відповідачів.

У зв'язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Відповідно до частини першої статті 20 ГПК суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Розгляд господарської справи в порядку позовного провадження не може вважатися новим розглядом стосовно провадження, здійснюваного за правилами розділу V¹ ГПК, а тому наведений припис статті 20 ГПК у такому разі не застосовується.

(п.94) Визнати такими, що втратили чинність, рекомендації президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (з подальшими змінами).

---------------------

На стор. 281-302 Рекомендації президії ВГСУ від 10.06.2004 № 04-5/1107 не застосовується.

До стор.306

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Пункт 11 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" викласти в такій редакції: "11) органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень".

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

Закон України „Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”

Частину першу статті 5 Закону України "Про судовий збір"доповнити пунктом 6¹ такого змісту:

"6¹) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних із дискримінацією".

Редакція з 06.09.2012, чинна з 04.10.2012)

До стор. 309

· Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.09.2012 № 01-06/1260/2012 „Про оформлення платіжних документів на перерахування судового збору”.

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про судовий збір", та на доповнення Інформаційних листів Вищого господарського суду України від 25.08.2011 № 01-06/1175/2011, від 21.11.2011 № 01-06/1625/2011, від 23.05.2012 № 01-06/704/2012 та від 05.07.2012 № 01-06/869/2012 вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

За наявності сумнівів у здійсненні сплати суми судового збору до державного бюджету України і зарахування його до спеціального фонду цього бюджету господарський суд вправі витребувати у платника відповідне підтвердження (довідку) органу Державної казначейської служби України, якій судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття скарги (заяви) до провадження.

2. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

До стор. 311

· Інформаційний лист Вищого господарського суду „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 № 01-8/164

(п.29)Чи можливе віднесення до "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) витрати сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також кошти, сплачені за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах?

Чи повинен суд, не знайшовши підстав для віднесення відповідних сум на іншу сторону у справі, зазначити про це у резолютивній частині рішення?

В абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК , і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

До стор. 328

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

у частині першій статті 54 ГПК слова "прокурором чи його заступником" замінити словом "прокурором"

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

До стор. 313

· Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 05.07.2012 № 01-06/869/2012 „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір".

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних з визначенням майнового або немайнового характеру позовних заяв і відповідно ставок судового збору з таких заяв, та на доповнення Інформаційних листів Вищого господарського суду України від 25.08.2011 № 01-06/1175/2011, від 21.11.2011 № 01-06/1625/2011 та від 23.05.2012 № 01-06/704/2012 Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу господарських судів на таке.

1. Статтею 55 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок за їх подання до господарського суду визначається за приписами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон).

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Зокрема, господарським судам необхідно враховувати, що:

1.1. Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна (тобто як зі спору майнового характеру).

1.2. Якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

2. У судовій практиці постало питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до господарського суду заяви чи скарги.

У вирішенні даного питання необхідно виходити з такого.

У частині першій статті 7 Закону наведено вичерпний перелік випадків, у яких сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду. При цьому неподання до суду заяви або скарги до цього переліку не віднесено; не може воно розцінюватися і як внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини першої цієї ж статті), оскільки в даній нормі йдеться про повернення судового збору, сплаченого з уже поданої до господарського суду заяви чи скарги.

Водночас згідно з частиною третьою статті 7 Закону повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики. На час надіслання даного Інформаційного листа такий порядок не встановлено.

Отже, до законодавчого врегулювання порядку повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до господарського суду заяви чи скарги у останнього відсутні правові підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з державного бюджету України відповідних сум.

Про наведене заявник повідомляється листом господарського суду за підписом відповідального працівника апарату суду.

Що ж до повернення сплачених (до набрання Законом чинності або помилково - після набрання ним чинності) сум державного мита, то воно здійснюється з підстав і в порядку, визначеному Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93№ 15.

3. Згідно з частиною першою статті 9 Закону судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову до господарського суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку частини першої статті 17 ГПК до іншого господарського суду, то останній не вправі в зв'язку з цим повертати позовну заяву на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, оскільки визначальним є сам факт надходження суми судового збору до державного бюджету України.

4. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 6 Закону у разі, якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову. Відповідне зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду таких заяв.

5. Статтею 8 Закону передбачена можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати цього збору з урахуванням майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання (що може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або в окремому документі), повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та з відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

До стор. 333

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

у частині першій статті 56 ГПК слова "прокурор чи його заступник" замінити словом "прокурор";

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

До стор. 343

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

у частині другій статті 62 ГПК слова "прокурору чи його заступнику" замінити словом "прокурору"

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

До стор. 345

· (п.4) У першому реченні підпункту 3.1 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" виключити слова "чи їх заступників".

6.2. У пункті 3:

6.2.1. У першому реченні останнього абзацу підпункту 3.1 слова "не має" замінити словом "немає", а друге речення того ж абзацу доповнити знаком і словами: "; це стосується й випадку подання зазначеним громадянином, що був відповідачем у справі, зустрічного позову в тій же справі.";

До стор. 355

6.2. У пункті 3:

6.2.3. У підпункті 3.9:

6.2.3.-1. В абзаці третьому підпункту 3.9.1 слова "цієї норми" замінити словами і цифрами "зазначеної статті 64 ГПК" та доповнити абзац реченням такого змісту: "Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.";

До стор. 362

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

перше речення частини першої статті 66 ГПК викласти в такій редакції:

"Господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову"

Редакція з 18.09.2012, чинна з 01.12.2012

· Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”.

(п.4) Згідно із статтями 66 та 67 ГПК господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. У пункті 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавчим документом є, зокрема, ухвали судів у господарських справах у випадках, передбачених законом. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або кошти, підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог статей 2, 3, 5 і 17 Закону України "Про виконавче провадження", а наказ при цьому не видається.

Така ухвала має відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в тому числі містити строк пред'явлення її до виконання).

До стор. 363

(п.2) В абзаці першому пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виключити слова "чи його заступника, який подав позов".

До стор. 378

6.2. У пункті 3:

6.2.2. Підпункт 3.8 доповнити абзацом такого змісту: "Продовження строку розгляду справи здійснюється господарським судом у будь-який з наведених далі способів шляхом зазначення у відповідній ухвалі: а) кількості днів, на який продовжено строк, або б) певної дати, до якої продовжено строк (якою може бути й дата наступного судового засідання), або в) як кількості днів, так і певної дати, до якої продовжено строк.";

До стор. 380

Cтаття 74¹. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

12 Следующая ⇒