Главная | Обратная связь

Грошова система, закон грошового обігу, загальний закон кількості грошей в обігу

Закони обігу грошей. Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто форми грошей, підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функ­цій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) та швидкості обігу однойменної грошо­вої одиниці:

де К — кількість грошей, необхідних для товарного обі­гу в певному році; Ц — сума цін товарів, що реалізують­ся у певному році; О — середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З роз­витком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває більш складного вигляду: >•

СЦ - К + П - ВВ

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, про­даних у кредит; П — сума платежів за борговими зобо­в'язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівко­вих платежів, ІП0 — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Основними елементами закону грошового обігу є то­варна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кіль­кість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рів­ня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швид­кості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одини­ці рівноцінна зменшенню грошової маси.

Грошова система — форма організації грошового обігу, що скла­лася історично у даній країні та закріплена національним законо­давством; її елементами є грошова одиниця, масштаб цін, види грошових знаків, порядок випуску (емітування) та регулювання грошей.

Існують грошові системи двох типів: 1) металевого обігу, за якого цей грошовий товар виконує всі функції грошей; 2) паперово-кредитного грошового обігу, в осно-

ві якого — кредитні гроші. Розрізняють також націо­нальну та світову валютні системи.

У свою чергу, металеві системи бувають: 1) біметале­вими і монометалевими. Біметалеві — це такі грошові системи, коли за золотом і сріблом (як рівноправними металами) законодавче закріплена роль загального екві­валента. Але ці системи нестабільні, оскільки виникають труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Тому в більшості країн у другій поло­вині XIX ст. утвердилися системи золотого мономета­лізму, в яких лише один метал служить загальним ек­вівалентом (золото або срібло). Розрізняють три види зо­лотого монометалізму: 1) золотомонетний стандарт; 2) золотозлитковий і золотодевізний стандарт; 3) золото-доларовий стандарт. Про їхні спільні та відмінні риси йтиметься далі.

 

15 характуристика видів ринків за видами діяльності

Поняття ринку

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відноси­ни є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економі­ки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок.

Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа­льними та іншими ознаками.

Види ринків

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізно­манітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок за­собів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національ­ним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (респу­бліки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевос­ті, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйоз­них збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національ­них і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.

В умовах поглиблення і розширення світогосподарських зв'язків товарні ринки втрачають національні і територіальні кордони, перетворюючись у світові товарні ринки, на яких ви­ступають торговці всіх країн. Разом з тим продовжують існу­вати і відповідно відокремлені національні ринки окремих то­варів в межах державних кордонів.

 

16 інфраструктура ринку

Види ринків класифікують за такими критеріями:

- економічне призначення об’єктів ринкових відносин;

- ступінь зрілості ринкових відносин;

- умови, в яких діють економічні суб’єкти;

-відповідність певних ринків чинному законодавству;

- територіальна ознака; - спосіб формування.

За економічним призначенням, такі види ринків.

- ринок предметів споживання і послуг. спрямований на задо­волення фізіологічних та соціальних потреб людини.

- ринок засобів виробництва. задоволення вироб­ничих потреб.

- ринок нерухомості.

-Ринок науково-технічних розробок та інформації науково-технічну продукцію, технічні засоби інформації, інформатив­ні системи.

-Фінансовий ринок — кредитний ринок, ринок цінних па­перів.

-Валютний ринок. купівлі-продажу є різні національні валюти.

-Ринок праці. формує структуру робочої сили.

Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Функції ринкової інфраструктури:

-правове та економічне консультування підприємців та захист їх інтересів;

-забезпечення фінансової підтримки, кредитування, страхування тощо;

-сприяє матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств;

-регулює рух робочої сили;

-створює необхідні умови для ділових контактів підприємців;

-підвищує оперативність та ефективність роботи суб’єктів ринку;

-здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування.

Ринкова інфраструктура включає у себе такі основні елементи.

 

17 концепції та моделі ринкової економіки (модель чистої конкуренції, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія)

На сьогодні відомі чотири моделі ринкової економіки:

модель чистої конкуренції - на ринку існує велика кількість вироб­ників та покупців, вихід і вхід на ринок легкі, всім доступні, товари однорідні, однакові за якістю, держава не контролює відносини на та­кому ринку. Такий ринок породжує монополію;

чиста монополія - один виробник диктує ціни, встановлює бар'єри входу, негативно впливає на платоспроможність населення, формує конкретне споживче середовище, є небезпечним для держави. Для за­побігання створюють систему антимонополій;

монополістична конкуренція - велика кількість виробників, що виро­бляють схожу, але неоднорідну продукцію, відбувається за рахунок підвищення чи зниження цін або зменшення чи збільшення якості чи кількості продукції. Ця модель притаманна більшості країн;

олігополія - незначна кількість продавців, які випускають однорідну продукцію, але між ними існує розподіл ринків за регіонами і немає конкурентної боротьби.

Концепції ринкової економіки: 1) чиста ринкова економіка Адама Сміта - держава виступає в ролі „нічного сторожа": основним механізмом регулювання є конкуренція між товаровиробниками. Це вважається класичною ринковою еконо­мікою, яка розвивається в усіх країнах світу;

2) соціально-орієнтоване ринкове господарство (засновники Ерхард та Ойкне) основною рисою є те, що держава стає активним суб'єктом економічних відносин. Основні критерії цієї теорії:

провідна роль держави в регулюванні ринкових відносин, забезпе­чення вільної конкуренції, яка поєднана із власною ініціативою та активною участю держави у господарському житті;

система гарантованої державою свободи громадян та реалізація прин­ципів соціальної справедливості, соціального захисту від негативного прояву ринку;

на базі зростання продуктивності праці знижуються ціни, підвищу­ється реальна заробітна плата, пенсії, що узгоджуються з рівнем жит­тя (вартістю життя в країні);

держава розробляє та приймає закони, найважливішими елементами яких є соціальні компоненти;

оптимальне поєднання ринкової економіки і планування, тобто цен­тралізація управління всією економікою;

3) концепція змішаної економіки - грунтується на поєднанні ринко­вих відносин та планування (державному), поєднанні приватної і державної власності на засоби виробництва, проведенні соціально- інституційних реформ з метою побудови більш якісного суспільного ладу.

Ця концепція розвивається в трьох варіантах:

консервативний (засновник Мілтон Фрідмен) - передбачає обмежен­ня втручання держави в економіку, надання широкого права приват­ному сектору, постійна фінансова підтримка новостворених підпри­ємницьких структур;

ліберальний (засновник Гелбрейт) - характеризується тим, що в ньо­го передбачена певна соціалізація виробництва, підпорядкування приватного сектора інтересам суспільства;

соціал-реформістський - має на меті поєднання планування та ринку централізованого та децентралізованого, індивідуальної та колектив­ної форм власності.

 

18 попит пропозиції та їх взаємодії

Попит -- це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Закон попиту -- величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність , де -обсяг попиту, Р - ціна.

Попит та пропонування, їх еластичність. Ринкова рівновага, ціна рівноваги.

Попит – це потреба в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами. Пропонування – це сукупність товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами. Ринкова ціна – це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту (гранична максимальна ціна), пропонування (гранична мінімальна ціна), рівноваги (ціна, за якої розмір попиту = розміру пропонування).

 

Крива пропонування.

Еластичність попиту(Е) – ступінь зміни попиту на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї. Еластичним вважається попит, зміна обсягу якого виражена у відсотках, коли Е>1. Ступінь зміни пропонування певного товару під впливом зміни ціни характеризує еластичність пропонування Епр. Ринкова рівновага – точка перетину кривих попиту і пропонування. В цій точці немає ні дефіциту ні надлишкового пропонування.

Q- кількість товару

P – ціна одиниці товару.

S - крива пропонування показує, яка кількість товару і по якій цієї виробники можуть продати на ринку.

D – крива попиту показує яку кількість продукції споживачі готові купувати по кожній ціні.

S йде вгору тому що, чим вище ціна, тим більше число фірм має можливість виробляти і продавати товар.

D йде вниз тому, що споживач хоче придбати більше якщо ціна нижче.

 

19 земельна рента та її форми в сучасних умовах

Диференціальна і монопольна земельні ренти. Рен­та — економічна форма реалізації власності. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми зе­мельної ренти.

В умовах феодалізму рента як економічна форма реа­лізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше — оброк, на зміну якому в період розпаду цього ладу прийшла грошова форма.

Земельна рента (за капіталізму) — орендна плата землевласни­ку за тимчасове користування землею орендарем.

Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна сис­тема та ін.), то орендар додатково платить за користуван­ня ними. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

Диференціальна земельна рента існує у формі дифе­ренціальної ренти І і диференціальної ренти II. Причи­ною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, роз-

ташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогос­подарську продукцію, встановлюються залежно від умов виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості — середніх умов). Інакше втра­чається інтерес землевласника і орендаря до ведення сіль­ського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворен­ня. За цих умов на середніх і кращих землях утворюєть­ся додатковий чистий дохід, який набирає форми дифере­нціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місцерозташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І — праця сільськогоспо­дарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогос­подарської продукції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. В умовах капіталізму її привлас­нює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок ін­тенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліп­шення культури землеробства і тваринництва, за раху­нок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищу­вати продуктивність праці й отримувати більше продук­ції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економіч­ною родючістю. За умов раціонального сільськогосподар­ського виробництва додаткові капіталовкладення забез­печують не тільки окупність цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набирає форми диференці­альної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орен­дар землі протягом дії орендного договору. При укладан­ні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіта­ловкладення, вищу родючість землі й збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі укладався на тривалий термін, а землевлас­ник — навпаки.

У колишньому СРСР диференціальна рента І вилуча­лася державою через механізм найнижчих закупівельних цін у найсприятливіших для ведення сільського госпо­дарства умовах і систему обов'язкових поставок сільсько­господарської продукції за цими цінами. Диференціаль­на рента II переважно залишалася в господарствах і ви-

користовувалася для розвитку виробництва й частково для додаткового стимулювання працівників колгоспів і

радгоспів.

Нині диференціальна рента в Україні повинна вилу­чатися через механізм рентних платежів, плати за зем­лю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теп­лом, а також місцерозташування ділянок, їх конфігура­ція тощо) подана в державному земельному кадастрі.

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у над­звичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Роз­міщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти — цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як привило, перевищує їх пропозицію, то на них встановлюють ціни, вищі від вартості, або мо­нопольні ціни. Внаслідок цього утворюється надприбу­ток, який набирає форми монопольної ренти і привлас­нюється землевласником. Джерелом її існування є част­ка доходів покупців, які купують на ринку ці продукти. Тому рентні платежі, плата за землю повинні бути вищи­ми на цих ділянках.

Абсолютна рента.

Абсолютна рента — в у мовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі не­залежно від її родючості й місця розташування.

Отже, абсолютна рента є економічною формою реалі­зації монополією приватної власності на землю, її джере­ло — надлишок додаткової вартості над середнім прибу­тком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподар­ської продукції та суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова ка­піталу в сільському господарстві. Коли фермер або капі-таліст-фермер сам є власником землі, зникає причина іс­нування абсолютної ренти.

20 види капіталу

Організація будь-якого процесу виробництва передбачає наявність засобів виробництва, що включають засоби праці, предмети праці та труд людини, тобто її цілеспрямовану діяльність. Але перш, ніж почати діяльність, підприємцю потрібен капітал.

Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал – (фр. Avancer – виплачувати наперед) - це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання прибутку.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства ділиться на:

- власний;

- позиковий.

Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він включає:

- статутний;

- пайовий;

- резервний.

Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та) короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.

21. циклічність розвитку економіки

Макроекономічна рівновага – явище нестабільне. Її порушення
пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки,
неповною зайнятістю й інфляцією.
Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів
ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється
спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. ЇЇ характеризують
підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду
років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або
довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну
спрямованість змін економічних показників).
Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в
основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком
переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною
динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається
економічного розвитку. Економічний цикл – це форма руху і розвитку
ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли
ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу.
Враховуючи основний елемент економічного циклу – економічні кризи,
можна дати й іншу назву економічному циклу – рух виробництва від однієї
економічної кризи до початку іншої.

Серед зовнішніх причин можна виділити:
- війни, революції та інші політичні потрясіння;
- відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних
ресурсів;
- освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення,
коливання чисельності населення земної кулі;
- потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють
докорінно змінити структуру суспільного виробництва.
Серед внутрішніх причин виділяють:
- особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на
обсягах виробництва і зайнятості;
- інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його
модернізацію, створення нових робочих місць;
- економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на
виробництво, попит і споживання.

Економічна криза – це різке погіршення економічного стану країни, що
виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих
зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, -
зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

Піднесення – стан економіки країни, який характеризується зростанням
виробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової
активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень
виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво
зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають
зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага,
збільшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко
зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були
закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду.

 

22 безробіття та зайнятість.

Зайняті-це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні-ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи; робить активні спроби знайти роботу; готова відразу ж стати до роботи. З огляду на те, що безробітними вважаються громадяни, зареєстровані в центрах зайнятості (на біржі праці), в Україні офіційний рівень безробіття складає всього 3,6%.

Зайняті і безробітні разом становлять робочу силуабо економічно активне населенняв даний момент часу.

Рівень безробіття визначається відношенням числа Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіттявиникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю найманих працівників відповідного кваліфікаційного рівня, бажаючих працювати за наймом за певного рівня заробітної плати та умов праці, з одного боку, та кількістю і якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу. Інформація про вакансії та претендентів на робочі місця недосконала, і її розповсюдження вимагає певного часу.

Структурнебезробіття пов'язане зі змінами, які відбуваються у структурі попиту і, відповідно, вимагають змін у структурі виробництва. Відповідно до змін, що відбуваються у виробництві,роботодавці вимагають змін у кваліфікації, навиках та знаннях найманих працівників.

Якщо рівень фактичного безробіття вище від природного, то говорять про наявність циклічного безробіття. Циклічне безробіттяпороджується кон'юнктурними коливаннями економіки і виникає в період падіння виробництва або депресії. У цей період суттєво зменшуються сукупні витрати, зменшується сукупний попит і зростає чисельність вивільнених у результаті погіршення економічної кон'юнктури найманих працівників. Циклічне безробіття ще називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. У фазі депресії чисельність безробітних зростає, а у фазі піднесення -зменшується.

Цей закон прийнятний і для економік постсоціалістичних країн. Закон Оукена можна зобразити задопомогою формули

Крім основних трьох, існують й інші форми безробіття. Розглянемо деякі з них.

Безробіття, зумовлене правовими нормами, що панують в суспільстві, та механізмом устрою ринку праці, набуває форми інституціонального.

Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв'язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо.

Технологічне безробіття пов'язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої, техніки та технології. Технологічне нововведення, з одного боку, робить ненадійними робочі місця навіть у новітніх галузях економіки. З іншого - воно зумовлює появу попиту на нові робочі місця, створення яких не вимагає надто великих затрат. Наприклад, створення мережі Інтернет значно розширює можливості працювати „на дому", удосконалює якість інформації щодо ринку праці, що теж сприяє зменшенню безробіття.

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників, через нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни, що зумовлює дефіцит робітників в одному регіоні і їх надлишок в іншому (наприклад, у Чернівецькій області завжди був надлишок робітників, а в Донбасі їх не вистачало).

 

23. інфляція. Причина інфляції в україні.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють ”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства, але одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу. Є чотири основні причини виникнення інфляції:

диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті державного бюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата», це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційне небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, наприклад, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства, але і одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття. Збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мікрогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої» інфляції.

інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше завдання антиінфляційної політики.

Проректор Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, доктор економічних наук Ростислав Слав’юк назвав десять головних причин для зростання цього року інфляції в Україні.

Перша причина випливає із даних Держкомстату - протягом 2006-2007 років в Україні чітко простежувалось зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовим лагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст цін виробників становив майже 15%. Це дало «вхідні» відсотки інфляції на споживчому ринку в 2008 році.

Другою причиною є «інфляція росту». В Україні у 2005-2008 роках відбувалося економічне зростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, деревину, цемент, енергоресурси, землю, і на гроші (високі ставки за кредитами). Зростання цін на «ресурси зростання» є часто не у відсотках, а кількаразовими.

Третя причина – зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавлення споживчого попиту.

Четвертою причиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, яке привело до «розігрівання» платоспроможного попиту, тим самим банки підштовхнули споживчі настої населення.

П’ятою причиною є зростання надходжень від «гастарбайтерів» з-за кордону, незважаючи на усі труднощі з міграцією робочої сили.

Шостою причиною є деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Україні зростає кількість низько ліквідного житла. При цьому до цієї категорії потрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процеси призводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла.

Також суттєво на інфляцію в Україні впливає запас овочів і фруктів. Цих запасів менше, ніж у минулому році. Тому сьомою причиною є імпорт і відповідні на ці товари ціни.

Також були суттєві втрати під час страйку польських митники Наслідком цього страйку є зменшення і навіть зникнення окремих товарів з ринку під час стояння вантажів на кордоні, що призвело до значного їх подорожчання. Збитки ж під час страйку митників українські підприємці переклали на плечі споживача.

Дев’ята причина – боротьба з контрабандою. Зменшення контрабандних постачань в Україну, як не парадоксально, але завжди дає приріст інфляції на кілька відсотків.

Десятою причиною є суттєвий вплив тіньової економіки.

24 форми міжнародних економічних відносин.

взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні відносини — це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств. До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і т ехніки; валютно-кредитні відносини.